30. Адміністративний та економічний механізм державного управління водними ресурсами

Протягом тривалого часу панувало уявлення про необмеженість водних ресурсів та відповідно про безоплатність їх отримання. З розвитком виробничих сил країни та особливо водомістких підприємств, забрудненням водних джерел, виникненням протиріч між водокористувачами з приводу використання водних ресурсі, та, нарешті, з дефіцитом води в ряді басейнів великих річок, затрати суспільства на збільшення розташовуваних водних ресурсів та їх доведення до стандартів якості різко зросли. Стало очевидним, що вода являється обмеженим та доволі дорогим для суспільства ресурсом.

Економічне регулювання водокористування – комплекс заходів, які мають за мету покращення процесу водокористування та зменшення негативної дії на водні ресурси шляхом переважного використання загальноекономічних важелів. Оцінка економічного регулювання відбувається шляхом збору та аналізу інформації про величину затрат та платежів, та про їх ефективність в частині використання та охорони водних ресурсів.

Організаційно-економічний механізм водокористування є системою управління фінансово-економічними важелями, інструментами, яка направлена на регулювання відносин між регіональними, басейновими органами управління та водокористувачами щодо розподілу та використання водних ресурсів з метою забезпечення сталого водокористування.

Основними завданнями орган –економ. механізму водокористування є:

1) охорона водних джерел, якості води в них та їх екосистем;

2) забезпечення потреб населення у якісній питній воді;

3) заохочення у відновленні та модернізації основних фондів водного господарства;

4) забезпечення прозорого розподілу коштів, що надходять до бюджету на водоохоронні заходи, у вигляді зборів за спеціальне водокористування;

5) формування конкурентних умов на ринку води.

Основною проблемою у сфері водокористування в Україні є забруднення водних об’єктів, їх деградація.

Організ.-економічний механізм використання водних ресурсів має поєднувати інструменти управління водокористуванням стимулювального та примусового характеру.

Інструменти стимулювального характеру дають змогу водокористувачам серед існуючої множини можливих стратегій обирати саме ту, яка відповідає їх критеріям водокористування.

Інструменти примусового характеру – це жорсткі регламентації діяльності водогосподарських суб’єктів, які носять переважно адміністративно-законодавчий характер та спрямована на обмеження господарського впливу. Вони забезпечують сталість параметрів економіко-екологічної системи.

До економічних інструментів примусового характеру необхідно віднести:

1) збори за спеціальне водокористування, тобто за споживання води та скидання;

2) відміну дотацій на водокористування;

3) штрафи за скидання забруднених вод понад норму та економічні санкції;

4) збільшення мита на транспортування води та водомістких товарів за кордон;

5) підвищення тарифів (плати) користувачів за водопровідну воду, збирання та видалення комунальних відходів, каналізацію та очищення стічних вод.

Роль держави (адміністративний механізм) повинна полягати в регулюванні відносин за допомогою правових механізмів (прийняття відповідних державних актів) та фінансових інструментів (спеціальні умови кредитування та субсидії для водокористувачів, а також пільги при оподаткуванні водогосподарських об’єднань). За державний рахунок повинно будуватися великі водогосподарські об’єкти ( магістральних зрошувальних каналів, об’єкти, необхідні для захисту населення, які б попереджали стихійні лиха, для зниження рівня негативного впливу вод).

На сьогоднішній день гостро стоїть питання реалізації адекватної системи оподаткування та системи зборів у сфері водокористування, сприяння формуванню екологічної свідомості водокористувачів та удосконалення системи штрафів. Саме таке управління сприятиме стабільному економічному розвитку та має задовольнити принципи сталого розвитку.

Фінансові потоки у сфері використання та охорони водних ресурсів мають в ідеалі формуватися за рахунок платності водокористування. Тому необхідно виявити джерела формування механізму самофінансування відновлювальних процесів, спрямованих на розвиток комплексу водного господарства.

Структура застосування методів управління залежить від поставлених регіональних цілей, від наявних можливостей системи, від рівня розвитку економіки країни.