2. З історії виявлення сніДу.

Перші зареєстровані випадки СНІДу мали місце влітку 1981 р. в Америці. Було повідомлено, що в кількох молодих людей з послабленим імунітетом, які були гомосексуалістами (виявлено пізніше), діагностовано саркому Капоші та пневмоцистну пневмонію.

Вірус, збудник СНІДу, що відомий тепер як ВІЛ, було від­крито у 1983 р. Барре-Сінуссі, Монтаньє та їхніми колегами в Па­рижі. Вони назвали його вірусом, асоційованим з лімфаденопатією . Згодом від людей, що мали контакти з вихідцями з Африки, було виділено різновид цього вірусу — ВІЛ-2.

Перший ефективний імунологічний тест зроблено у 1984 р., що дало змогу краще дослідити динаміку росту, розповсюдження та історію епідемії ВІЛ.

У 1985 р. тести на антиВІЛ-АТ надійшли у продаж в Аме­риці та Європі, точність їх щороку збільшується.

Дотепер невирішене питання про причини виникнення ВІЛ, невідома середня і максимальна тривалість його прихованого пе­ріоду. Чи правомірна сама назва? СНІД розшифровується як син­дром набутого імунодефіциту. Іншими словами, головна ознака хвороби — ураження імунної системи. Але з кожним роком на­копичується все більше даних, які доводять, що збудник СНІДу руйнує не тільки імунну, але й нервову систему.

Особливості СНІДу:

• перший в історії медицини набутий імунодефіцит, пов'язаний з конкретним збудником і характеризується епідемічним поширенням;

• майже «прицільна» поразка Т-хелперів;

• перше епідемічне захворювання людини, викликане ретровірусами;

• СНІД за клінічними і лабораторними особливостями не схожий ні на які інші набуті імунодефіцити.

3. Походження віл.

Походження ВІЛ є однією із проблем СНІДу, розв'язання якої значною мірою визначить діагностику, лікування і профі­лактику цієї хвороби.

У міру накопичення матеріалу виникли такі гіпотези по­ходження ВІЛ:

1. Вірус створений штучно наприкінці 70-х років XX ст. за допомогою методів генної інженерії на основі нових знань про вплив різного роду випромінювань.

2. У природних умовах вірус імунодефіциту людини може мати антропогенне походження, а саме:

• ВІЛ — типовий ретровірус, що існував у людей з дав­ніх часів і еволюціонував разом з людиною;

• тривалий час ВІЛ циркулював у глухих куточках Цен­тральної Африки і викликав ендемічні захворювання на СНІД, потім через острів Гаїті потрапив у США разом із донорською кров’ю й далі досить швидко поширився на всі континенти;

• ВІЛ — не африканського походження і до нинішньої пандемії існував у країнах помірного клімату (Пів­нічна Америка, Європа), у силу слабкої патогенності викликав окремі захворювання, які практично не діа­гностуються як СНІД.

3. Наслідок ядерних вибухів

Ще одна версія виникнення СНІДу. Доктор Стрінглас із Піттсбурзького університету висловив припущення, що переважання СНІДу в Екваторіальній Африці пов'язано зі Стронцієм-90, який випадає на зем­лю з дощами після випробувань ядерної зброї. СНІД найчастіше зустрічається в країнах, розташованих по обидва боки від екватора. Саме тут ви­падають тропічні зливи, що приносять найбільшу кількість Стронцію-90. Крім того СНІД найчастіше зустрічається на південь та схід від фран­цузького ядерного полігону в Сахарі. Стрінглас вважає, що його гіпотеза підтверджується тим, що всесвітня епідемія лейкемії почалася через п'ять років після вибуху американських бомб в Хіросимі та Нагасакі. Ця епіде­мія викликала підвищену смертність немовлят у США від грипу та запа­лення легень, яка знизилася до нормального рівня лише після того, як були припинені ядерні вибухи в тому районі. Але ця версія не підтверджується тим, що СНІД існує вже понад 20 років.

4. «Слід мавпи»

Зараз більшість учених вважають, що епідемія СНІДу почалася в 1976-1977 роках в Африці, на Гаїті та в США, і вірус має мавпяче по­ходження.

Центральна Африка є традиційним ареалом проживання зеленої мав­пи У неї протягом тисячоліть у крові живе лімфотропний вірус Т-лімфоцитів. Африканська зелена мавпа - головний резервуар вірусу імуноде­фіциту мавп (ВІМ), який є родичем ВІЛ, що спричиняє СНІД. У популяції зелених мавп ВІМ міститься у 30-70 % особин. Хоча ВІМ не викликає хво­роби у них мавп, він може бути причиною мавпячого СНІДу в інших видів. Можливо, відбулася мутація вірусу й передача його людині (під час укусів, бо цих мани часто тримають в поселеннях аборигенів).

Чому ж відбулися мутації? Вважають, що до цього призвела наявність підвищеного радіаційного фону, зумовленого покладами урану в деяких районах Африки. Аналіз вірусу ВІЛ та ВІМ показав, що геном їх відрізняється менш ніж на 1 %.

Цю гіпотезу підтримують майже всі вірусологи. У них є положення, що непатогенні для природних хазяїв віруси в результаті подолання міжвидового бар'єру часто стають високо патогенними для нових хазяїв.