2.5. Аналітичний бібліографічний опис

Об’єктом аналітичного бібліографічного опису є частина документа, для ідентифікації та пошуку якої потрібні відомості про документ, в якому вона розміщена.

До частин документа належать:

самостійні твори;

• частина твору, що має самостійну назву;

• частина твору, що не має назви, але виділена для бібліографічної ідентифікації.

Аналітичний бібліографічний опис складається із зон та елементів, зазначених у наступній послідовності:

Відомості про частину документа // Відомості про ідентифікаційний документ. – Відомості про місцезнаходження частини в документі.

Загорецька О. Діловодство на підприємстві / О. Загорецька // Секретар-референт. – 2010. – № 1. – С. 21–33.

Таким чином, аналітичний бібліографічний опис має дві частини, розділені двома скісними рисками // :

1) опис складової частини;

2) опис джерела, в якому розміщено складову частину (ідентифікаційний документ).

Опис складової частини

Джерелами інформації про частину документа є перша, остання та інші сторінки (аркуші, смуги тощо) цієї частини, якщо вони містять відомості про назву частини, її авторів, чи інших особах, що приймали участь в створенні, публікації, виготовленні частини документа; колонтитул, що відноситься до частини; зміст ідентифікаційного документа, якщо він містить відомості про частину; та інші матеріали, що супроводжують документи.

Відомості про частину документа наводяться у відповідності до правил складання однорівневого бібліографічного опису.

Опис джерела, в якому розміщено складову частину (ідентифікаційного документа)

Коли основна назва ідентифікаційного документа є тематичною, слова й словосполучення в ньому не скорочують.

Основну назву ідентифікаційного документа можна скоротити, якщо це:

• типова назва багатотомного чи подовжувального документа (Полн. собр. соч. ; Избр. тр.);

• назва періодичного документа (журналу чи газети).

Рудюк В. Проблеми зберігання і захисту електронних документів: досвід ФРН / В. Рудюк // Бібл. планета. – 2006. – № 4. – С. 17–21.

Відомості, що належать до назви наводять лише в тих випадках, коли необхідно уточнити не ясно виражену назву або ідентифікувати документ з типовою назвою серед тих, що мають аналогічні назви. У інших випадках відомості, що відносяться до назви, можуть не зазначатися.

В зоні вихідних даних наводять місце та рік публікації, розповсюдження чи виготовлення документа. В аналітичному бібліографічному описі відомості про видавця не зазначають, якщо немає потреби (для ідентифікації документів з однаковими назвами, які мають різних видавців).

Литвак Б. Г. О закономерностях эволюции делопроизводственной документации в ХVIII-ХІХ вв. (к постановке вопроса) / Б. Г. Литвак // Проблемы источниковедения истории СССР и специальных исторических дисциплин. – М., 1984. – С. 48–55.

Коли документ, що містить частину, є періодичним, також не наводять й місце видання, за виключенням випадків, коли зазначення місця видання потрібне для ідентифікації документа.

Маньковський А. Л. Спеціалізовані системи автоматизації діловодства і документообігу / А. Л. Маньковський // Студії з архівної справи та документознавства. – 2002. – Т. 8. – С. 142–146.

Відомості про об’єм ідентифікаційного документа в аналітичному бібліографічному описі не наводять.

Зона серії також може бути пропущена, якщо її зазначення не потрібне для ідентифікації документа.

В аналітичному бібліографічному описі, що є складовою частиною списку використаних джерел також не треба наводити відомості зони стандартного номеру та умов доступності.

Коли том ідентифікаційного документа включає більш дрібні частин, їх наводять через кому (Т. 2, вип. 3).