Розділ і. Розвиток складових грошового забезпечення та їх вплив на мотивацію до військовослужбовців.

1.1 Сутність військової праці та особливості її стимулювання

Праця – основна умова людського існування. Завдяки праці людина зуміла оволодіти силами природи й поставити її на службу своїм інтересам, навчилась виробляти знаряддя праці, змогла розвинути свої здібності й знання, що в сукупності визначило прогрес суспільного розвитку.

Праця – цілеспрямована діяльність людини, яка організовується нею у залежності від того, якими знаряддями вона володіє.

У процесі розвитку суспільства, появи нових знарядь праці й нових видів діяльності відбувається розподіл праці. Процес розподілу праці регламентується спільними законами розвитку суспільства, характерними для всіх суспільно-економічних формацій.

Поява військової праці належить до того періоду, коли почала створюватись збройна сила як особлива організація в суспільстві. Військова праця – праця зі специфічною організацією й специфічними знаряддями.

У сучасному суспільстві можна виділити працю в сферах матеріального виробництва й працю в сферах нематеріального виробництва.

Праця в сферах матеріального й нематеріального виробництва взаємопов’язана. Працівники виробничої сфери (матеріального виробництва) забезпечують умови утримання працівників нематеріального виробництва, а останні, у свою чергу, сприяють більш повному задоволенню потреб усього населення держави, всебічному розвитку й підвищенню значення суспільної праці. Військова праця є різновидом суспільної праці щодо надання специфічних послуг суспільству в збройному захисті і територіальній цілісності держави. Вона пов’язана із забезпеченням оборони країни, частково внесена у виробничу сферу (військове виробництво, військове будівництво ) і деякі інші види праці в збройних силах. На оборонних підприємствах праця є виробничою, утворюючою кінцеву військову продукцію, призначення якої – бути матеріальною основою обороноздатності країни. До цього виду у військовій сфері належить і праця в тилових підрозділах (ремонт побутової техніки, майна і т. д.).

Праця військовослужбовців є переважно невиробничою і належить до сфери нематеріального виробництва.

Виокремлення військової праці як найважливішої галузі невиробничої праці дозволяє підвищувати ефективність спільної суспільної роботи держави. Це зумовлено тим, що військова праця здійснює свої функції захисту держави на основі спеціалізації.

Взаємозв’язок між працею в цивільній сфері і військовою полягає в тому, що збройні сили, споживаючи частину суспільного продукту й здійснюючи свої функції, забезпечують найважливішу суспільну потребу – охороняють мирне життя людей, захищають країну від зовнішньої агресії , забезпечують обороноздатність країни.

Специфічна особливість військової праці полягає в тому, що вона жорстко регламентована, підпорядкована нормам і правилам, сформульованим у статутах Збройних Сил України, наказах Міністерства оборони України й інструкціях, заснована на точному дотриманні їх вимог усіма військовослужбовцями, зв’язана з ризиком для життя.

Особливість сучасної військової праці полягає в колективному характері, породженому все більшим введенням в збройних силах нових видів зброї й військової техніки, які обслуговують більші колективи військовослужбовців. Успішне застосування таких видів зброї й військової техніки може бути забезпечено лише вмілими й узгодженими діями багатьох людей, їх високою організованістю, дисциплінованістю, бездоганним виконанням кожним своїх обов’язків.

Аналіз особливостей військової праці дозволяє визначити її суть. В економічному плані вона означає таку форму суспільного поділу праці, при якій частина суспільства, зайнята в Збройних Силах, використовує військову техніку й озброєння за їх призначенням та лише виробляє специфічну послугу суспільству . Або, говорячи інакше, військова праця – це цілеспрямована діяльність особового складу збройних сил із захисту держави, яка виражена у формі військової служби.

Військова праця виступає складовою частиною сукупної суспільної роботи і носить корисний і необхідний характер.

Поява військової праці відноситься до того періоду, коли почали створюватися збройні сили як особлива організація в суспільстві. Військова праця пов’язана зі специфічним суспільним утворенням зі специфічними знаряддями праці.

Військова праця відрізняється від усіх інших видів праці своєю складністю й інтенсивністю. Військовослужбовці при мирних обставинах повинні бути готові до умов сучасної війни, що потребує найвищої напруги сил, волі й високого ступеня підготовки. А щоб підготувати себе до таких умов, необхідні щоденні витрати праці на оволодіння військовою спеціальністю, пов’язаною з підвищеною небезпекою для життя.

Специфіка військової праці полягає в тому, що в її основі лежать особливі матеріальні чинники людської діяльності. Будь-яка праця пов'язана з визначеними матеріальними чинниками, тобто засобами виробництва, за допомогою яких людина впливає на природу у своїх цілях або організовує свою діяльність у нематеріальній сфері. Для військової праці матеріальним чинником виступає озброєння і військова техніка. Але цей матеріальний чинник є засобом специфічного виробництва, що має основну мету   створити умови для мирної діяльності працівників матеріальної сфери, а не виробництва продукту.

Військова праця відрізняється особливим характером особистого чинника. Відомо, що в процесі бойової підготовки матеріальний чинник військової праці з'єднюється з особистими чинниками. Озброєння та військова техніка, незважаючи на досягнуті успіхи в створенні засобів управління складними системами зброї, не можуть діяти самостійно, необхідна праця військових з особливою організацією і управлінням.

Матеріальні потреби військових, що задовольняються за допомогою винагороди за працю і системи стимулювання військової праці, виступають у цілому в загальній категорії економічних інтересів.

В яких би сферах виробництва не були зайняті члени суспільства, розподілення життєвих засобів між ними здійснюється у відповідності з економічним законом розподілу праці. У зв'язку з цим оплата праці в будь-якій сфері суспільного виробництва допускає якісну оцінку і кількісні виміри трудових затрат. Це означає що суть заробітної плати робітників матеріального виробництва і сфери нематеріального виробництва одна і таж.

Всі основні закономірності формування оплати праці працівників Збройних Сил такі як і для працівників сфери матеріального виробництва. Для визначення розмірів їх оплати праці застосовується порівняльний метод, суть якого полягає в тому, що при встановленні заробітної плати працівнику-спеціалісту сфери специфічних послуг береться заробітна плата спеціаліста однакової кваліфікації приблизно таких-самих умов праці в сфері матеріального виробництва.

В ринкових умовах, коли багатьом трудовим колективам самим представлено право встановлювати оклади і ставки, коли іншим стає підхід до регулювання розподільних процесів, вибір надійного орієнтира для формування оплати військової праці стає проблематичним.

Специфічний характер військової діяльності (бойова підготовка, знаходження військ у бойовій готовності, проводження збройної боротьби, зв'язаної з ризиком для життя) здійснює вплив на вибір форм і методів задоволення матеріальних потреб особового складу Збройних Сил України, робить складним рішення проблеми всебічного стимулювання військової праці.

Військова праця носить форму чіткого зобов'язання, незаперечного підкорення, що ускладнює реалізацію особистого інтересу в споживанні. Цей інтерес наче висувався на другий план перед необхідністю виконання військового обов'язку.

Реалізація особистих інтересів військовослужбовців здійснюється за допомогою стимулів, які можуть визначається в формі нагород, відзнак та різного роду цільовими формами матеріального стимулювання до високих результатів у праці.

Особисті матеріальні стимули військовослужбовців виступають в двох основних формах: у грошовій та натуральній формі.

Специфіка військової служби об'єктивно потребує щоб, армія і флот мали здібності в різних умовах забезпечити задоволення матеріальних і культурно-побутових потреб особового складу, необхідних для збереження його боєздатності. Внаслідок цього форми реалізації особистих матеріальних інтересів військовослужбовців визначаються, перш за все характером військової праці.

В процесі матеріального забезпечення військової праці розрізнюють два поняття :

- винагорода за працю

- стимулювання праці.

Винагорода за працю - це основа задоволення матеріальних потреб військовослужбовців, що визначається в залежності від обсягу використаної військової праці в даних суспільних умовах. В обсязі винагороди за працю, виражається індивідуальна характеристика військовослужбовця, яка пов'язана з певними обов'язками особи, та спеціальними умовами тобто необхідністю задоволення культурних і побутових потреб як самого військовослужбовця так і членів його сім'ї.

В широкому розумінні винагороди за військову працю і заходи стимулювання праці знаходять вираження в одному понятті „ економічне стимулювання військової праці".

Стимулювання військової праці виступає в системі визначених додаткових матеріальних благ, які мають цілі віддати перевагу, виділити окремі сфери військової діяльності, які відрізняються від звичайних своєю інтенсивністю, роботою в екстремальних умовах, кліматичними та іншими особливостями здійснення праці, а також ступенями небезпеки для здоров'я і життя військовослужбовця. Стимулювання успішної військової праці може виступати й у звичайних умовах, коли необхідно виділити в економічному плані високі досягнення в бойовій підготовці.

Стимулювання представляє собою систему взаємопов'язаних заходів матеріального і морального впливу, направлених на підвищення кількісних і якісних результатів праці. Основна мета стимулювання - всесвітнє підвищення ефективності суспільної праці і всебічний розвиток всіх членів суспільства.

Особисті інтереси - це загальна властивість людей і форма безпосередньої реалізації матеріальних інтересів. Для військових вони визначаються особливостями функціонування даного суспільного організму і характером військової праці. Система винагороди за військову працю і його стимулювання враховує особливості самих Збройних Сил, умови проходження служби і комплектування військових, конкретний характер праці й обсяг енергії, що витрачається на виконання військових обов'язків. Винагорода за працю і система стимулів повинні будувати на таких обґрунтуваннях щоб викликати інтерес до військової служби, особливо в основному ключовому осередку Збройних Сил України - кадрового офіцерського складу.

Основним показником, який характеризує кількість і якість військової праці в теперішній час є посада яка виконується військовослужбовцем. В самій назві посади закладений обсяг праці, величина відповідальності, масштаб керівництва, освіта військовослужбовця, яку він повинен мати. Показником якості праці є тривалість служби. Як правило, чим більший стаж служби, тим більш цінним є військовослужбовець як одиниця військової праці. Виходячи з викладених показників якості, в нинішній час застосовуються такі принципи матеріального стимулювання:

- матеріальна зацікавленість кожного військовослужбовця в більш якісному здійснені своїх обов'язків, поставлених задач, підвищення майстерності і кваліфікації, рівня бойової підготовки;

- неприпустимість зрівнювального підходу при визначенні розмірів грошового забезпечення ;

- матеріальне стимулювання військової праці здійснюється в інтересах розвитку і удосконалення Збройних Сил України, забезпечення необхідної достатності оборони країни;

- матеріальне стимулювання повинно забезпечити застосування праці військовослужбовцями там, де це необхідно у відповідності з цілями і інтересами захисту держави.

Система матеріального стимулювання повинна носити комплексний характер і забезпечувати найбільш раціональне і всебічне задоволення потреб військовослужбовців тобто повинна включати в себе як натуральні види забезпечення так і грошові виплати.

Матеріальне стимулювання забезпечує матеріальну зацікавленість в результаті праці, активізацію діяльності військовослужбовців, що в кінцевому результаті має добрий вплив на підвищення бойової готовності Збройних Сил України.

Таким чином, військова праця являється працею специфічної області діяльності. Ця праця, хоч і є невиробничою, але суспільно-корисною, тому проблема вірного, найбільш раціонального його стимулювання виникає і в Збройних Силах України.