2. Психологічна енциклопедія / Автор-упорядник о.М. Степанов. – к.: «Академвидав», 2006. – 427 с. (Енциклопедія ерудита)

Емоції – психічні стани і процеси, в яких відображається безпосереднє, ситуативне переживання життєвих явищ, зумовлене їх відношенням до потреб суб’єкта. Емоції виникають як узагальнена чуттєва реакція у відповідь на різні за характером екзогенні та ендогенні сигнали, які зумовлюють певні зміни у фізіологічному стані організму – породжують у свідомості людини не образи предметів і явищ, а переживання. У процесі еволюції Е. виникли як засіб, що дає змогу живим організмам визначати біологічну значущість зовнішніх впливів і внутрішніх станів. Вони виконують сигнальну і регулятивну функції. В Е. виявляється оцінне ставлення суб’єкта до наявних або можливих ситуацій, до своєї діяльності і поведінки. Тому Е. диференціюють на два полярні класи: 1) позитивні, зумовлені сприятливим для організму розвитком подій або позитивними впливами, а тому спонукають суб’єкта до їх збереження; 2) негативні, які стимулюють активність організму, спрямовану на уникнення або усунення шкідливих впливів.

В екстремальних умовах, коли людина не може справитися з ситуацією, розвиваються афекти (див.: Афект). Е. відіграють важливу роль у житті людини. П. Анохін зазначав, що якби люди були позбавлені Е., то вони не уникнули б взаємного непорозуміння і повної неможливості встановити суто людські стосунки. Автори першої теорії Е. В. Джемс і К.-Г. Ланге (див.: Теорія емоцій Джемса-Ланга) вважали Е. інформатором психіки про стан організму в певній ситуації. Їхня теорія не пояснює, навіщо людині Е. і яким чином схожі фізіологічні зміни в організмі вона переживає як різні Е. Однією із спроб подолати недоліки теорії Джемса-Ланга є активаційні теорії, автори яких (Ч.-С. Шеррінгтон, К.-Г. Юнг та ін.) вважають, що Е. викликають тривогу в організмі і мобілізують вищі відділи мозку на відповідну до ситуації діяльність. Пов’язавши відчуття і Е., автори всю різноманітність переживань пояснювали через афективний тон відчуттів, не з’ясувавши, як він виникає. В.-Б. Кеннон та інші психологи сформулювали таламічну теорію Е. На їх думку, специфічна якість Е. додається до простого відчуття при проходженні збудження через таламус, коли виникають таламічні процеси. Проте таламічна теорія також не обґрунтовує необхідності Е. Автори конфліктної теорії Е. канадський психолог Д.Хебб, французькі – Е. Клапаред і П. Жане вважають Е. порушенням нормальної активності в корі, вродженою реакцією на конфлікт між тим, що людина знає і може, і тим. Чого від неї вимагає життя. На інформаційному рівні цю теорію розробляє російський фізіолог і психолог П. Симонов. Він зазначає, що Е. часто виникають у людини за недостатньої інформації для досягнення мети. Заміщуючи цей дефіцит, вони забезпечують продовження дій і підвищують надійність живої системи. Е. можуть супроводжуватися сильними змінами в діяльності органів дихання, травлення, серцево-судинної системи, залоз внутрішньої секреції, скелетної та гладкої мускулатури тощо. Зовнішньо вони виявляються в мімічному виразі обличчя, позі, жестах, виразних рухах людини тощо. Класифікація Е. здійснюється залежно від структури (прості, складні), забарвленості (позитивні, негативні), соціальної наповненості (моральні, інтелектуальні, естетичні). Аналізуючи емоційний стан людини, К. Ізард виокремив «фундаментальні Е.», до яких відніс інтерес (як емоція), радість, здивування, страждання, гнів, страх, сором та ін. Вищим продуктом розвитку Е. людини є стійкі почуття до предметів, що відповідають її вищим потребам. Вони виникають за наявності рівня інтелекту і є продуктом суспільного впливу. Почуття виконують функції, необхідні для суспільного життя людини, її пристосування до суспільного життя людини, її пристосування до суспільного середовища і його змін.

Почуття – специфічна форма відображення дійсності, в якій виявляється суб’єктивно-емоційне ставлення людини до предметів і явищ, які вона пізнає і змінює відповідно до своїх потреб. Це продукт суспільного розвитку людини, що виникає лише наявності певного рівня інтелекту і відображає відношення предметів і явищ до вищих потреб, мотивів діяльності людини як особистості та здійснює саморегуляцію не організму, а особистості, впливаючи на її взаємодію із суспільством. П. пов’язані з емоціями, вони не існують поза своїми емоційними проявами, але мають суспільний зміст. В онтогенезі П. викликають пізніше, ніж ситуативні емоції. Їх становлення тісно пов’язане з розвитком індивідуальної свідомості і ускладненням відображуваних зв’язків під впливом виховання. П. мають чіткий предметний характер. Вони виділяють ті предмети і явища з навколишньої дійсності, які для людини мають стійку мотиваційну значущість. Формуючись на основі узагальнення емоційного досвіду, відіграють провідну роль в емоційній сфері особистості, впливають на динаміку і зміст ситуативних переживань або спонукають до здійснення певних вчинків. Якісний зміст П. виявляється у ставленні людини до об’єкта свого П. і вираження цього ставлення. Людина може радіти, сумувати, дивуватися, любити, жаліти, ненавидіти тощо. Іноді П., в яких виявляється ставлення людини до їх об’єкта, надзвичайно складні і поєднані із суперечливими емоційними переживаннями (див.: Амбівалентність почуттів). Переживання людини змінюються залежно від обставин, що становить динаміку П. У процесі розвитку особистості утворюється і поступово змінюється ієрархічна система П.: одні П. стають провідними, інші – залишаються потенційними, не реалізованими на даному етапі. Зміст домінуючих П. є однією з характеристик спрямованості особистості. Різноманітність людських П. виявляється у формах їх переживань, якими є: емоція, афект, стрес, пристрасть, настрій, фрустрація та ін. Найпоширенішою є класифікація, за якою П. поділяють на підвиди за сферами діяльності, в яких вони виявляються. Серед усіх в особливу групу виокремлюють вищі П.: моральні, інтелектуальні, практичні й естетичні. У них відображено багатство емоційних ставлень людини до соціальної дійсності. Моральні П. відображають переживання людини свого ставлення до суспільства, інших людей і себе. Вони ґрунтуються на суспільно встановлених нормах і пов’язані з оцінкою відповідності їм повсякденних дій і вчинків людини. До них належить почуття патріотизму, гуманізму, гордості, емпатії, кохання тощо. За рівнем їх розвитку визначають загальний розвиток особистості. Інтелектуальні П. – це переживання людини, що виникають в її розумовій діяльності. До них відносять П. допитливості, зацікавленості, здивування, впевненості у своїх діях, сумніву при невдачі. П. нового та ін. У практичних П. відображається спектр емоційних переживань, викликаних багатством і різноманітністю людської діяльності. Зокрема, задоволення результатом діяльності, радість успіху чи пригнічення від одноманітної роботи, незадоволення одержаним результатом тощо. Естетичні П. – це переживання, які виникають у людини при сприйманні прекрасного: музичних творів, художніх картин , природних ландшафтів тощо. Вони суб’єктивно переживаються людиною як стан художньої насолоди. До естетичних П. відносять і П. іронії та П. гумору. Людські П. різноманітні. Поєднуючись, вони викликають складні переживання, що робить насиченим емоційне життя людини.

Байдужість – психічний стан людини, який характеризується повною відсутністю будь-яких емоцій. Байдужа людина втрачає інтерес до власного життя і навколишнього світу. Причинами можуть бути перевтома, глибоке розчарування у чомусь, крах життєвих планів, психічна травма, захворювання тощо. У стані Б. різко знижується продуктивність виконання людиною будь-якого виду діяльності.