Найбільш типові наступні симптоми: а. Загальні клінічні дані:

• рясні патологічні білі;

• наявність цервіцита (слизово-гнійного);

• дизурія і діспареунія;

• порушення менструальної функції (аномальні маткові кровотечі, в т.ч. і посткоїтальниє);

• хронічний тазовий біль;

• можливі додаткові ознаки: кон'юнктивіт (позасезонний) і ін.

Б. Специфічні маркери вагітності. Вагітність, що супроводжується хламідійной інфекцією, асоціюється з наявністю різних ускладнень гестациі (передчасного розриву плодових оболонок, змін ФПК запального характеру - плацентиту, хоріоамніоніта, багатоводдя, невиношування вагітності інфекційного генезу і ін.). Іншими важливими клінічними маркерами хламідійного процесу при вагітності служать цервикальна ектопія («ерозія» шийки матки), цервіцит і уретрит.

Точну діагностику інфікування організму хламідіями (хламідійная персистенція) и/или хламідійних захворювань генітального тракту проводять за допомогою комплексу (не менше 2, бажано 3) методів визначення антигена C. trachomatis и/или ДНК збудника або побічно - по виявленню ІФА відоспецифічеськіх антитіл (Ig) класів M, A, G.

Найчастіше у вагітних для виявлення хламідійних поразок використовують: 1) метод ампліфікації нуклеїнових кислот (МАНКИ); 2) культуральне дослідження (середовище клітин фібробластов McCoy); 3) пряму імунофлюоресценцію (ПІФ); 4) іммуноферментний аналіз (ІФА); 5) ДНК-РНК-гібридизацію (ПЛР).

Необхідно запам'ятати:

1. Сучасним принципом діагностики хламідіоза слід вважати застосування не менше двох методів визначення збудника.

2. Найбільш надійними є методики: ПЛР (чутливість більше 90%), культуральне дослідження (чутливість більше 80%), пряма імунофлуоресценція (чутливість 70-80%).

Мінімальне число елементарних тілець, необхідне для встановлення діагнозу, складає: для ПЦР - 1-10, для культурального дослідження - 10-100, для іммуноферментного аналізу - не менше 10000.

Діагностика СНІДу. У діагностиці СНІДу враховують:

• епідеміологічний анамнез (гомосексуалізм, наркоманія, проституція, внутішньовенні маніпуляції тощо);

• наявність тривалого збільшення периферичних лімфовузлів, втрату маси тіла, тривалі проноси і гарячку;

• виявлення в крові антитіл до вірусу СНІДу шляхом імунодефіцитного аналізу та інших. Для дослідження беруть 5 мл крові з вени у стериль­ну пробірку, закорковують її і ставлять у холодильник при температурі +2 - +4 °С. Після утворення згустка відсмоктують сироватку в стериль­ну пробірку і направляють не пізніше ніж через 1-3 доби у лабораторію.

Діагностика генітального герпеса грунтується на даних анамнезу, скарг, об'єктивного дослідження, виявленні ВПГ-2 чи його антитіл у сироватці крові хворої. Найбільш достовірним вважається метод знаходження збудника у виділен­нях з піхви, шийки чи порожнини матки тя уретри. Для експрес-діагности-ки застосовують метод флюоресціюючих антитіл та імунопероксидазний метод. Існує електронно-мікроскопічний шлях розпізнавання ВПГ-2 та метод вирощування вірусів у культурі тканин з наступним вивченням його властивостей.

Виділення вірусу в культурі - кращий метод діагностики ВПГ, але вимагає 48-72 години. Перша спроба виділення вірусу дає 5-30% помилково - негативних результатів. Позитивний результат тесту вірогідніший при первинному зараженні і менш - при рецидиві захворювання, а також в перші декілька діб від моменту зараження (до 72 годин) порівняно з пізнішими посівами. Свіжі висипання частіше дають позитивний результат при культивуванні вірусу порівняно з тими, що підсохнули і укритими виразками. Проте при використанні тільки клінічних ознак і культурального методу діагностики багато випадків захворювання залишаються нерозпізнаними. Значне число осіб, з доведеною серологичеські наявністю інфекції, не мають симптомів захворювання або ці симптоми нетипові: тріщини, фурункули, екскоріації, еритема.

Використання специфічних моноклональних антитіл дає Ч, Сп і Пц відповідно 78%, 98%, 93% і 92%. Збіг з результатами культури складає 75%, але дуже важливо достатня кількість клітин в мазанні: не менше 20. В той же час цей тест не замінює і не відміняє культуральний метод, оскільки при низькій частоті захворювання в групі населення діагностична цінність тесту знижується, метод культури краще корелює з інфекційною активністю вірусу, а при безсимптомному виділенні вірусу з шийки матки чутливість тесту з використанням моноклональних антитіл удвічі нижче, ніж культурального методу.

Ферментний аналіз з імуносорбцією (ІФA). При малій поширеності вірусу в групі населення (менше 10%) і при безсимптомному його виділенні діагностичні результати методу невисокі, але при клінічно явному герпесі вони значно краще: Ч, Сп і Пц складають, відповідно, 84-97%, 99%, 89%. В той же час різні системи дають різні результати, і при даній методиці визначається лише антиген, але не активний вірус.

Полімеразна ланцюгова реакція. За попередніми даними точність діагностики захворювання герпесом наближається до абсолютної (100%).

Серологічні тести не мають практичного значення, оскільки не можуть підтвердити наявність активної інфекції. Вони можуть бути корисними лише при неясному анамнезі відносно захворювання герпесом. Відсутність антитіл заперечує захворювання у минулому, але 80 - 90% всіх дорослих мають антитіла до одному або обох типів вірусу.

Для новонародженого при підозрі на інфікування ВПГ єдиним надійним тестом є метод культури.

Діагностика геніального туберкульозу. Діагноз встановлюють на підставі даних анамнезу (кон­такт із хворими на туберкульоз, перенесені раніше туберкульоз кісток, ле­гень, часті бронхіти, пневмонії, тривалий субфебрилітет), об'єктивного обстеження (туберкульозні зміни в органах або їх наслідки), бактеріологіч­ного дослідження, додаткових методів дослідження, включаючи гістологічні.

Для уточнення туберкульозної природи захворювання використовують туберкулінові проби (Манту і Коха). Проба Манту свідчить лише про специфічну сенсибілізацію хворої і самостійного діагностичного значення не має. Діагностичне значення має проба Коха, що полягає у введенні під шкіру 20 ТО туберкуліну. У відповідь на це у хворих на туберкульоз виникає загальна, місцева та вогнищева реакція. Загальна виявляється підвищенням темпера­тури, головним болем, нездужанням. Вогнищева реакція проявляється через 48-72 год у вигляді збільшення інфільтратів у ділянці придатків, підвищен­ням болючості тощо. Об'єктивно пробу Коха можна підтвердити характерни­ми змінами гемограми (підвищення кількості лейкоцитів за рахунок моноци­тів та еозинофілів, зниження кількості лімфоцитів), протеїнограми (зменшен­ня кількості альбумінів та підвищення кількості глобулінів), імунограми. У крові з'являється С-реактивний білок, збільшується вміст сіалових кислот.

Надзвичайно важливим є бактеріологічний метод, що полягає у вияв­ленні мікобактерій туберкульозу в тканинах матки і придатків. Матеріалом для посіву є виділення з матки та піхви, вміст, отриманий при пункції пух­лин яєчників чи при лапароскопії, тканина видалених органів.

Цінним методом є лапароскопія, яка дозволяє провести візуальний ог­ляд органів черевної порожнини та взяти для бактеріологічного та гістоло­гічного дослідження частинки патологічно зміненої тканини.

Обов'язковим для хворих на туберкульоз є рентгенологічне досліджен­ня як статевих органів, так і органів грудної порожнини, особливо у хворих, у яких клінічно першим маніфестує вогнище у матці чи придатках. Гістеросальпінгографія дозволяє оцінити стан порожнини матки, стан мат­кових труб, їх прохідність та інші зміни, притаманні туберкульозному про­цесу.

Важливе також гістологічне дослідження ендометрія, отриманого при вишкрібанні порожнини матки. Використовують ультразвукову ехографію, що дозволяє неінвазивним шляхом оцінити ступінь морфологічних змін у матці та придатках.

Вірус гепатиту А (HAV) є РНК-вмістним пікорнавірусом, що відноситься до ентеровірусів. Головний шлях передачі - орально-фекальний, але можлива його передача через статевий контакт (особливо серед чоловіків-гомосексуалістів) або внутрішньовенну ін'єкцію. Тому, при гострому гепатиті у статевого партнера, викликаного ВГА, рекомендується профілактичне внутрішньом'язове введення в межах 2 тижнів від контакту імуноглобуліну (гаммаглобуліну) в дозі 0,02 мл/кг маси (1,5-2 мл), що забезпечує захист на строк до 3 місяців (0,06 мл/кг - до 6 місяців). ВГА по клінічних симптомах не відрізнимо від інших видів гепатиту. Ізоляція хворих не потрібна, хоча потрібно пам'ятати, що їх фекалії є джерелом зараження. У осіб, що перенесли ВГА, залишається довічний імунітет.

У вагітних гепатит, викликаний ВГА, зустрічається з частотою 1:1000. Характер перебігу захворювання і чутливість до нього у вагітних і невагітних однаковий. Природженої потворності вірус не викликає, негативної дії на плід не надає, можливість перинатальної передачі вірусу не доведена.

Вірус гепатиту Б (HBV) містить ДНК. Специфічними для ВГБ є три антигени: HBsAg, HBcAg і HBeAg. Присутність останнього указує на високу інфекційність і високий ризик вертикальної передачі ВГБ: у вагітних з наявністю цього антигена значно частіше (до 90%) відбувається інфікування плоду. Інфікування ВГБ відбувається майже виключно при контакті з рідкими тканинами хворого: кров, сперма, шеечно-вагінальний секрет, коли вірус проникає через дефекти в епітеліальних покривах. У розвинених країнах найбільш важливим шляхом передачі вірусу є статеві контакти, в країнах третього світу, що розвиваються, - вертикальна передача в перинатальний період. Найбільш важливим інструментом діагностики ГБ є визначення HBsAg в сироватці крові. Антиген, характерний для ГБ, присутній у населення розвинених країн з частотою 1:1000, але в країнах, що розвиваються, може зустрічатися з частотою 2-25%. Форма інфекції, що найбільш часто зустрічається, - безсимптомна присутність HBsAg в плазмі крові при нормальних показниках функцій печінки. Приблизно 6-10% (до 15%) всіх хворих стають хронічними носіями ВГБ. Близько 5% населення Землі мають хронічну інфекцію ВГБ і до 40% з них неминуче захворіють раком печінки, який зустрічається в 200 разів частіше серед носіїв ВГБ.