Кістки мозкового черепа.

Лобова кістка. На лобовій кістці розрізняють лобову, носову та очну частини. Добре виділяються два лобових бугра, а над очницями – дві надбрівні дуги. Надбрівні дуги мають навскісну вісь і спрямовані до кореня носа. З точки зору форми та структури велике значення має початок двох дугоподібних скроневих ліній, продовження яких знаходиться на тім’яних кістках. Бокові краї лобової кістки поєднані справжнім швом з клиновидними кістками, задній край з тім’яними кістками.

Тім’яні кістки. Чотирикутні кістки, що утворюють верхні та бокові частини черепа. З точки зору форми цікаві тим, що мають продовження скроневих ліній. Передній край тім’яних кісток утворює разом з лобовою кісткою вінцевий шов. Верхні краї тім’яних кісток утворюють одна з одною сагітальний шов. Задній край утворює з потиличною лямбдо видний шов.

Потилична кістка складається з чотирьох частин: лускатої частини, двох бокових частин та основної частини. На лускатій частині знаходиться потиличний бугор. Від нього по обидва боки йдуть дугоподібні верхні потиличні лінії. Під цими лініями проходить нижня потилична лінія. Над верхньою дугоподібною потиличною лінією знаходиться менш виражена висока потилична лінія. В нижній передній частині потиличної кістки є великий овальний отвір – потиличний отвір, через який проходить спинний мозок. У обох частин потиличного отвору є два суглобових відростка, які слугують для поєднання з відповідними суглобовими поверхнями атланта.

Клиновидна кістка Ця кістка називається клиновидною тому, що вона торкається інших частин черепа, ніби входить клином між ними. З точки зору форми клиновидна кістка не має значення, так як на поверхні видно тільки незначну її частину.

Скронева кістка (парна). Скронева кістка є самою складною кісткою черепа; вона охоплює органи слуху та рівноваги. З боку черепа, під тім’яною кісткою розташована скронева. При погляді знизу – вона пролягає до потиличної кістки.

Стосовно форми можна виділити наступні частини: бокова луска, сосковидний і шиловидний відростки, що спрямовані донизу. Луска знаходиться над зовнішнім слуховим отвором. На її нижній поверхні знаходиться суглобова ямка для поєднання з нижньою щелепою. На зовнішній поверхні сосковидної частини знаходиться спрямований вниз сосковидний відросток, а перед ним – шиловидний відросток.

Кістки лицевого черепа

Верхня щелепа. Верхня частина верхньої щелепи створює спереду частину носової порожнини, нижню стінку очниці і тверде піднебіння. Розрізняють тіло і чотири відростки кістки: лобовий, виличний, піднебінний і альвеолярний (луночковий). Верхня щелепа є парною кісткою яка поєднана посередині швом.

Вилична кістка (парна). Вилична кістка має три поверхні і три відростки; вона поєднує лобову, скроневу кістки та верхню щелепу. Створює характерні абриси обличчя.

Носові кістки. Дві невеликі продовгуваті, чотирикутні кістки, що торкаються одна одної по серединній лінії. Зверху вони торкаються лобної та решітчастої кісток, внизу – лобових відростків верхньої щелепи.

Нижня щелепа. Це єдина рухома кістка черепа. Складається з тіла та двох гілок. При розгляді знизу нижня щелепа має дугоподібну (підковоподібну) форму. В нижній щелепі, так само, як і в верхній є шістнадцять альвеол для зубів. На тілі нижньої щелепи є підборідкове підвищення та щелепний кут. Гілка нижньої щелепи має передній відросток (вінцевий) і задній (суглобовий) відросток, що закінчується суглобовою голівкою, яка входить в суглобову ямку скроневої кістки. Обидва відростки відділені один від одного напівлуночковою виїмкою.

Піднебінна, слізна, під’язична кістки, носові раковини і леміш не впливають на форму черепа, оскільки вони знаходяться не на поверхні.

Поєднання кісток черепа. Суглоб нижньої щелепи утворений суглобовою голівкою нижньої щелепи і суглобовою ямкою скроневої кістки; цей суглоб є вільним суглобом з обмеженим рухом. Він припускає рух по осі в поперечному та вертикальному напрямку, тобто відведення і приведення (закривання і відкривання рота), рух вперед, назад і в боки.

За виключенням суглобу нижньої щелепи, всі останні кістки черепа утворюють єдине ціле.

Величина кута профілю різна у різних рас (ст. 199). (6). Встановлення характерного для певного обличчя кута профілю має велике значення з художньої точки зору. Визначення кута профілю здійснюється просто: якщо провести через найбільш виступаючі точки лоба і верхньої щелепи дотичну лінію, яка перетинає іншу лінію, що йде у напрямку зовнішнього слухового отвору і верхнього краю носа, то можна отримати при різних видах черепа гострі кути різної величини до 90°. За відповідних навичок ці кути можливо добре спостерігати на живих людях.

Поєднання між черепом і двома верхніми шийними хребцями (ст. 201) (7) відрізняються від останніх поєднань хребців. Це поєднання утворене рядом суглобів зумовлене рухомістю голови.

Можливості руху визначаються формою і суглобовими поверхнями двох верхніх шийних хребців. Розрізняють два суглоба: верхній та нижній головні суглоби. Верхній суглоб поєднання між потиличною кісткою і атлантом, нижній суглоб – поєднання між атлантом та епістрофеєм. Верхній суглоб утворений бугорками потиличної кістки і верхніми увігнутими суглобовими поверхнями бокових кісткових мас атланта.

Двохсторонній потиличний суглоб, тобто верхній головний суглоб – блоковидний (рух згинання та розгинання).

Обертовий суглоб між атлантом і епістрофеєм утворюється зубовидним відростком епістрофея та передньої дуги атланта.

Голова разом з атлантом може здійснювати навколо зубчастого відростка епістрофея обертові рухи вліво та вправо. Ці рухи посилюються рухами шийної частини хребта.