Сутність методології, методу, методики психодіагностики
Усі науки ґрунтуються на методології як системі науково і соціально апробованих принципів (правил) і нормативів пізнання дійсності, її об'єктивних законів і є формою теоретичного осмислення принципів пізнавальної діяльності, виділення в ній умов, структури і змісту знання, а також шляхів, які ведуть до істини. Реалізується методологія на філософському, загальнонауковому, конкретно-науковому рівнях. Філософський і загальнонауковий рівні пов'язані з філософсько-теоретичними основами і мають світоглядний характер. Саме ці рівні методології визначають психологічний напрям, або школу (психоаналіз, біхевіоризм, гештальтпсихологія, гуманістична психологія, вітчизняна діалектико-матеріалістична позиція тощо).
Конкретно-науковий рівень пов'язаний з розробленням методу, тобто форми практичного і теоретичного освоєння дійсності, системи засобів, прийомів, принципів, підходів, які застосовує конкретна наука для вивчення свого предмета. Ця система поєднує як універсальні, так і притаманні кожній науці елементи. З вибору методу починається окремий акт дослідження, тому що він дає змогу виокремити предмет вивчення, сформулювати проблему, окреслити процес дослідження, оскільки метод концентрує накопичене знання.
Будь-який метод повинен бути втілений на практиці. Таку можливість йому дають окремі методики, за допомогою яких дослідник отримує емпіричні дані. Методики психодіагностики є інструментами, за допомогою яких дослідник вивчає досліджуваного. До них належать різноманітні тести, питальники тощо.
Психодіагностичний метод
Дослідження у психодіагностиці підпорядковане методології науки - системі принципів побудови і способів організації наукового дослідження. Ці методологічні принципи втілюють неекспериментальний, експериментальний і психодіагностичний дослідницькі методи.
До не експериментального методу належать різні види (методики) спостережень, бесіди та метод вивчення продуктів діяльності. Суть експериментального методу полягає у цілеспрямованому створенні умов, які забезпечують активний вияв досліджуваного фактора (змінної) і реєстрацію змін, а також можливість активного втручання експериментатора у ситуацію дослідження і діяльність досліджуваного. Цей метод детально вивчається в експериментальній психології. Деякі вчені (Л. Бурлачук) наполягають на виділенні ще одного - психодіагностичного - методу, що має певні особливості і узагальнює багато конкретних методик, зокрема тести.
Психодіагностичний (грец. psyche" - душа і diagnostikos - здатний розпізнавати) метод - спосіб дослідження, що дає змогу отримувати точні кількісні і якісні характеристики досліджуваних індивідуальних психічних властивостей особистості з дотриманням основних вимог розроблення і використання діагностичних методик - норми, надійності та валідності.
Основною особливістю психодіагностичного методу е його вимірювально-дослідна спрямованість, завдяки якій кількісно (і якісно) кваліфікується досліджуване явище. Психодіагностичний метод конкретизується в суб'єктивних, проективних, об'єктивних підходах, які охоплюють відомі методики (рис. 1.1).
За суб'єктивного підходу діагностування здійснюється на основі відомостей, які досліджуваний повідомляє про себе, тобто самоопису (самооцінювання) особливостей особистості, стану, поведінки у певних ситуаціях. Діагностування проводять за допомогою численних особистісних опитувальників, опитувальників стану і настрою, думок, а також опитувальників-анкет тощо.
Проективний підхід полягає у діагностуванні на основі аналізу особливостей взаємодії із зовнішньо нейтральним, знеособленим матеріалом, який через невизначеність (слабо структурованість) стає об'єктом проекції. До методів проективного підходу належать моторно-експресивні, перцептивно-структурні і аперцептивно-динамічні.
Рис. 1.1. Ієрархічна структура методів дослідження у психології
Об'єктивний підхід передбачає, що діагностування здійснюється на основі успішності (результативності) і способу (особливостей) виконання діяльності. Він охоплює методи діагностики особистісних якостей (спрямовані на "вимірювання" інтелектуальних особливостей особистості); тести інтелекту (встановлюють рівень її інтелектуального розвитку); тести спеціальних здібностей (призначені для вимірювання рівня розвитку окремих складових інтелекту і психомоторних функцій, що забезпечують ефективність у вузьких сферах діяльності); тести досягнень (визначають ступінь володіння певними знаннями, уміннями і навичками).
Зведені в єдину систему об'єктивні, суб'єктивні і проективні методики дають змогу психологу-практику динамічно і оперативно виконати свою роботу відповідно до можливостей і рівня поставленої психодіагностичної задачі, а психологу-початківцю допомагають отримати відносно повну узагальнену і систематизовану інформацію про психологічні засоби оцінювання суб'єкта і його діяльності.
Тест як основний психодіагностичний інструмент
Психологія розглядає тест як основний інструмент психодіагностичного обстеження, призначений для встановлененя психологічного діагнозу шляхом вимірювання кількісних і якісних психологічних відмінностей.
Тест (англ. test - проба, випробування, перевірка) психологічний - сукупність стандартизованих, стимулюючих певну форму активності, іноді обмежених часовими межами завдань і запитань, результати яких піддаються кількісному і якісному оцінюванню і дають змогу встановити індивідуально-психологічні відмінності особистості
Психологічний тест є ефективним за його відповідності таким основним вимогам: застосування шкали інтервалів, надійність, валідність, дискримінативність, наявність нормативних даних або можливість опису з високою точністю за моделлю Раша і їй подібними, а в індивідуально-орієнтованих тестах - наявність критеріїв, встановлених експертами.
Отже, тест є інструментом, який дає змогу за короткий період часу і незначних матеріальних затрат отримати максимально об'єктивну і повну інформацію про досліджуваного. Однак для забезпечення досягнення цієї мети тест повинен відповідати комплексу основних психометричних вимог.