2. Тести інтелекту

Призначені вони для оцінювання рівня розвитку ментальних здібностей, інтелекту суб'єкта. Ці методики охоплюють тести здібностей, тести досягнень і критерійно-орієнтовані тести.

До тестів здібностей належать: "Шкала вимірювання інтелекту Векслера" - WAIS (Д. Векслер, 1946); "Тест культурно-вільного інтелекту" - СИТ (Р.-Б. Кеттел, 1958); "Психологічні профілі Россолімо" (Г. Розсолімо, 1909); "Шкала розумового розвитку Стенфорд - Біне" (Л. Термен, 1916) для вимірювання коефіцієнта розумової здатності; "Батарея тестів загальних здібностей" - ОАТВ; "Шкільний тест розумового розвитку" - ШТРР, за допомогою якого оцінюють рівень розвитку інтелекту у школярів 6-8 класів.

Тести досягнень є найпоширенішими при психологічному відборі персоналу. Основною метою цих методик є оцінювання досягнутого людиною рівня компетентності у певній галузі. Проблемним зостається саме виявлення внутрішніх психологічних факторів діяльності, тобто того, за рахунок чого досягається результат. Ця група методик охоплює тести "Арифметичний рахунок", за допомогою якого досліджуються арифметичні здібності; "Шкала приладів", що оцінює ступінь орієнтованості досліджуваних за показаннями приладів; "Координати", що дає змогу виявити і оцінити операторські вміння та навики просторової орієнтації.

Критерійно-орієнтувальні тести є нечисленною групою психодіагностичних засобів, що допомагають виявляти рівень сформованості пізнавальної структури особистості у зіставленні з деяким об'єктивним (навчальним або діяльнісним) критерієм. Ступінь сформованості дії відображається у результатах розв'язання стимулюючих завдань. Такими методиками можна вважати: тести вивчення інтелектуальних здібностей, що складаються з чотирьох субтестів - "Аналіз рельєфу місцевості", "Аналіз емоційного стану за мімікою обличчя", "Аналіз газетних політичних текстів" і "Оволодіння порядком та правилами віддачі наказів" (І. Жильников, 1990); тест "Визначення здібності до навчання" - ОСО (І. Носе, 1990); тест-технологія "Семантичний аналіз діяльності" - САД (І. Носе, 1990), що дає змогу вимірювати характеристики психічної діяльності людини у процесі навчання; "Тест адекватних характеристик об'єкта" - ТАХО (І. Носе, 1992).

2. Загальні підходи до діагностування особистості

Багатогранність і співвідношення індивідуально-психологічних проявів позначаються на світогляді і поведінці людини. Учені по-різному пояснювали сутність людини: як єдності чотирьох складових (біологічного виду; онтогенезу і життєвого шляху людини як індивіда; людини як особистості; людини як частини людства). Особистість розглядали як суб'єкта життєвого шляху і діяльності, передумовою якого є розвиток таких якостей, як активність (ініціатива, відповідальність), здатність до організації часу, соціальне мислення (К. Абульханова-Славська).

Особистість як об'єкт психодіагностичного дослідження

Особистість трактують як соціально зумовлену систему психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.

Особистості, зазначав С. Рубінштейн, властивий рівень психічного розвитку, який дає їй змогу свідомо керувати власною поведінкою і діяльністю. Суть особистості, за К.-Р. Роджерсом, виражають її самосвідомість, суб'єктивність, здатність діяти свідомо і відповідально. На цій підставі основними ознаками особистості є: розумність (рівень інтелектуального розвитку); відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них); свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень); особиста гідність (рівень вихованості, самооцінки); індивідуальність (несхожість на інших).

Отже, поняття "особистість" характеризує суспільну сутність людини, пов'язану із засвоєнням виробничого і духовного досвіду суспільства. Виявляється і формується вона в процесі свідомої діяльності та спілкування, поєднує в собі ознаки загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуального, неповторного.

На початку 90-х років XX ст. було обґрунтовано теорію рис особистостей і якостей особистості (диспозицій), які можна вважати аналогічними психометричним теоріям інтелекту, тобто психометричними особистісними теоріями або психометричними теоріями, орієнтованими на оцінювання звичайного діапазону поведінки (С. Мадді, С. Карвер, М. Шейєр). Ця теорія була найбільш плідною у сенсі психометричних досліджень особистості.