3 Періодизація іулм

. Донаціональний період:давньоруська мова,2 етапи розвитку:10, перша половина12 ст.- формується мова із системи стилів:світьсько-художній,діловий;12-початок 14 ст.:мова в епоху феодальної роздрібленості. До 17 ст. Україна називається "русь"(Огієнко).Церковнослов'янська мова- конфесійний стиль. Стара українська літературна писемна мова.3 етапи: 14-перша половина 16 ст.-Литовська доба.стилі:діловий,конфесійний ; -середина 16-17 ст.Стилі:діловий,конфесійний,полемічний,художній літопис-Польська доба.(Церковнослов'янська мова в конфесійному стилі). -друга половина 17-початок 18 ст.Стилі:діловий,конфесійний,художній,літописний,науковий.- Московська доба.(Церковнослов'янська мова в конфесійному стилі і староруська мова в усіх стилях). Національний період:нації з'являються при переході ло капіталізму.  Етапи: - кінець 18 -40-ві рр. 19 ст. (Від Котляревського до Шевченка).Формування нової літературної української мови. Стиль:художньої літератури.  - 50-ті рр. 19 ст. - початок 20 ст. Стилі:науковий,діловий(Галиччина),епістолярний,розвиток нової української літературної мови.(Від Шевченка др Українки,Коцюбинського. - 20-ті - 80-ті рр. 20 ст. (радянський період). - пострядянський період.

5. СТИЛЬОВІ РІЗНОВИДИ СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 

За характером мовної експресії на матеріалі 16 — 18 ст. можна виділити три С. р. с. м. (за ознакою мовної експресії): нейтральний, урочисто-піднесений та знижений бурлекснотравестійний. За сусп. функцією мови виділяли офіційно-діловий стильі конфесійний стиль, науковий стиль, публіцистичний стиль і художній стиль. Проте порівняно з новою українською літературною мовою ці стилі мали значну відмінність у жанрових характеристиках, що зумовлене відмиранням одних і утвердженням ін. жанрів, а також різний статус жанрів усередині певного стилю.

У конфес. стилі староукр. мови реалізувалася ритуальна функція мови. Він представлений такими каноніч. творами христ. віровчення, як Біблія, Псалтир, Євангеліє, Апостол та Апокаліпсис. стиль яких практично незмінний протягом тисячоліть, а також творами літург. призначення — «Паремійниками», апракосними Євангеліями, служебниками та ін.

Наук. стиль зародився ще в Київ. Русі переважно на основі перекладних творів: наук.-природничих («Фізіолога», «Шестоднева» Іоанна Екзарха, «Християнської топографії» Козьми Індикоплевста чи Індикоплова) та історичних (хронік Іоанна Малали, Георгія Амартола, Георгія Синкела). Переважно на живій розм. основі функціонував наук.-практ. жанр (лікарські і госп. порадники, календарі, травники, місяцеслови і т. д.).

Офіц.-діловий стиль представлений насамперед жанром офіц. листування та урядового управління універсалами, наказами, інструкціями тощо. Дипломатичний жанр представлений. переважно листуванням гетьм. канцелярій. Для офіц.-ділового стилю характерні усталені початки і кінцівки, стандартна структура тексту, послідовно відтворювані формули, кліше з доволі однотипною лексикою. Проте в «неофіційній» частині пам’яток широко засвідчується жива нар. мова, особливо в юрид. та епістоляр. жанрах.

Публіцист. Стиль. За мовною функцією наближалися до публіцист. твори оратор.-проповід. жанру, особливо в 2-й пол. 16 — 1-й пол. 18 ст.: Кирила Транквіліона-Ставровецького, Лазаря Барановича, Йоаникія Галятовського, Антонія Радивиловського, Варлаама Ясинського, Стефана Яворського, Данила Туптала (Димитрія Ростовського), Феофана Прокоповича, Георгія Кониського. Більшість творів названих жанрів писалася «простою мовою», мова їх образна, експресивна, насичена перифразами, суспільною, емоційно-оцінною лексикою, неологізмами, глибоко метафорична.

Худож. стиль реалізувався у найдавнішому за часом виникнення жанрі прози - житійно-повістевої, легендарної л-ри [житія Ольги, Володимира, Києво-Печерський патерик, «Четья» 1489, «ЧетьїМінеї» Данила Туптала (Дмитрія Ростовського) кін. 17 — поч. 18 ст., численні апокрифи та легенди 17 — 18 ст.]. Значна частина цих творів, особливо в 16 — 18 ст., писалася «простою мовою», близькою до живої народної. Численними текстами засвідчений літописно-мемуарний жанр (., літописи Самовидця 1702, Григорія Граб’янки 1710, Самійла Величка 1720 та ін., дорожні нотатки В. Григоровича-Барського 1724 — 47).

Занепад стилів розпочався у ХУІІІ ст., з того, що православна церква в Східній Україні переходить на церковну мову російського зразка. Церковні книги представників українського духовенства, як-от: «Большой Требникъ и Служебникъ» Петра Могили, «Катехизисъ» і «Экзегезисъ» Сильвестра Коссова, «Выкладъ о церкви» Феодосія Сафоновича, «Миръ съ Богомъ» Інокентія Гізеля, «Мечь» і «Трубы словесъ» Лазаря Барановича, «Ключъ разум^нія» і «Мессія Праведный» Йоаникія Галятовського, «Огородокъ» Антонія Радивиловського заборонялися. У 1720 р. Петро І видав указ, щоб усі церковні книги виправляти на російську мову. З 1721 р. книжки українських друкарень цензор мав перевіряти і пропускати тільки ті, які нічим не відрізнялися від московських. За друкування книг українською (слов'яноруською) мовою накладалися великі штрафи. З українських церков вилучалися книги, друковані в Україні. Указами 1766 і 1772 рр. було зобов'язано на Україні передруковувати церковні книги тільки московського видання. Надалі із конфесійного стилю русифікація поширилась і на інші. Так відбулося звуження функцій староукраїнської мови.