2.Мова як суспільне явище. Функції мови в суспільстві.

Мова-духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов”язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо видбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства.

У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу ф-цій мови та їх назв. З-поміж багатьох ф-цій мови в житті людини і суспільства основними називаються такі: 1.Комунікативна ф-ція або ф-ція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв”язок у суспільстві. 2.Номінативна ф-ція або ф-ція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, явища, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців. 3.Мислетворча ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки. 4.Гносеологічна ,тобто пізнавальна, ф-ція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. 5.Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін. людей, вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін.людей. 6.Волюнтативна ф-ція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення). 7.Естетична ф-ція . Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв. 8.Культуроносна ф-ція. Мова є носієм культури народу-мовотворця. 9.Ідентифікаційна ф-ція   мови полягає в тому, що мова виступає засобом індентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення. 10.Магічно-містична ф-ція  мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажагий хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.

3.Лексична та граматична норми у професійному мовленні.

У професійному мовленні треба дотримуватися загальноприйнятих мовних норм, стандартів, певних взірців, адже унормованість – головна ознака літературної мови.

Мовна норма - уніфіковані, традиційні, найбільш поширені, свідомо фіксовані стандарти реалізації мовної системи, обрані в процесі суспільної комунікації. Мовна норма є ознакою літературної мови.

Літературна мовна норма - усталені, загальноприйняті правила,

регламентації, взірці вживання мовних засобів у писемній і усній формі

спілкування.Літературна норма репрезентується в шкалі оцінювань: правиль-

ності, доречності й естетичної гармонійності.

Результатом визнання літературних норм є їх кодифікація у слов-

никах і граматиках, що фіксують усталені мовні явища.

Розрізняють такі типи літературних норм: орфоепічні, морфоло-

гічні, орфографічні, лексичні, синтаксичні, стилістичні, пунктуаційні,

акцентуаційні. Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звуко-

сполук та граматичних форм слів. Вивчення правильної вимови спрямо-

вується на подолання помилок, серед яких насамперед виокремлюють

фонематичні та фонологічні. З орфоепічними нормами тісно пов'язані акцентуаційні, що визначають правильне наголошування слів.

Наголос - це виокремлення одного із складів слова засобом посилення голосу.

Лексичні норми регламентують правила слововживання. їх фік-

сують насамперед словники: ≪Словник української мови≫ в 11-ти

томах (1971-1980 рр.), ≪Новий тлумачний словник української

мови≫ (1998 р.), ≪Великий тлумачний словник сучасної української

мови≫ (2001 р.), ≪Український орфографічний словник≫ (2002 р.),

≪Російсько-український словник ділового мовлення≫ (автор Шев-

чук СВ., 2010 р.).

Відхилення від норм слововживання у мовній практиці зумовлені

кількома чинниками:

^ незнанням точного лексичного значення слова, наприклад: Ча-

сопис ≪Вечірній Київ≫ відсвяткував свій ювілей. Часопис - пе-

ріодичне друковане видання у вигляді книжки; журнал. Отже,

у цьому реченні слід вживати слово газета, а не часопис;

^ невмінням вибрати із синонімічного ряду найточніше слово,

тобто незнанням синонімічного багатства мови, яке є ≪одним

із невичерпних джерел урізноманітнення вислову≫ Граматичні норми визначають правильне вживання граматичних

форм слів та усталену побудову речень, словосполучень.

Морфологічні норми „передбачають вживання у мовленні повно-

значних змінних слів, граматична оформленість яких відповідає нормі

української літературної мови" Стилістичні норми регулюють вживання мовних засобів відповідно

до мовного стилю. Для офіційно-ділового стилю характерні сталі сло-

восполучення - мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення

під впливом російської мови. Орфографічні норми встановлюють одноманітність написання слів

відповідно до усталених норм. Вони визначають правила написання слів

разом, окремо, через дефіс; вживання великої і малої літери; способи

переносу слів з одного рядка в інший; вживання апострофа; правила

правопису слів іншомовного походження; прізвищ, географічних назв;

правила написання морфем тощо. Пунктуаційні норми - це система правил, що регулюють вживання

розділових знаків: крапки, трьох крапок, знака оклику, знака питання,

коми, крапки з комою, двокрапки, тире, лапок, дужок, абзацу. Свідоме

засвоєння пунктуаційних норм сприяє виробленню умінь і навичок

безпомилкового вживання розділових знаків.