2.5. Написання текстів програм

Для розробки програми була використана мова програмування С, а також псевдографіка. У виготовлені програми дотримано всіх правил написання тексту програми та коментарів до них. Мова програмування С - це гнучка мова програмування з великими можливостями для програміста. Основні відомості та особливості даної мови програмування:

Мова С забезпечує різноманітність типів даних. Базовими типами є цілі, дійсні числа і символи (літери). Мова вирішує модифікацію базових типів даних, а також створення призначених для користувача типів. У мові використовуються стандартні типи даних int, char, float, double; застосовуються масиви, структури (записи), файли; є можливість конструювання черг, списків. Мова має в своєму розпорядженні інструкції, що управляють, дозволяють створювати добре структуровані програми:

• складена інструкція або блок {…};

• галуження по умові if – else;

• вибір один з багатьох варіантів switch;

• цикли з передумовою while, for;

• цикл do…while цикл з післяумовою;

• переривання і продовження циклу break,continue.

Проте в С відсутні багато засобів, властивих іншим мовам програмування, зокрема:

• вбудовані засоби введення/виводу, методи доступу до файлів;

• засоби роботи з символьними рядками;

• засоби роботи із складеними об'єктами (масиви, структури).

Все це – механізми високого рівня, які в С реалізуються за допомогою явних функцій, що викликаються. Програма на С складається з програмних одиниць одного типа – функцій. Аргументи можуть передаватися функціям за допомогою копіювання значень цих аргументів. При цьому викликана функція не може змінити фактичний аргумент в зухвалій підпрограмі. Можливий інший варіант – передача параметра по ссилці, коли явно передається покажчик, тобто адреса, при цьому функція зможе змінити об'єкт, на який посилається покажчик. У С передбачений ряд операцій низького рівня: прямий доступ до пам'яті, операції над бітами даних і адресної арифметики. Програми на мові С компактні і гнучкі. Мова C довіряє програмістові і дозволяє йому практично все. Із-за цього C не можна вважати мовою надійного програмування, і вся відповідальність за якість програми лежить на програмістові, який повинен знати особливості мови і його реалізації. Безліч символів, використовуваних в мові С, можна розділити на п'ять груп:

• символи, використовувані для запису ключових слів і ідентифікаторів, до яких відносяться прописні і рядкові букви англійського алфавіту і символ підкреслення ( _ ). Слід зазначити, що однакові прописні і рядкові букви вважаються різними символами, оскільки мають різні коди (A, а – різні символи). Компілятори мов C і C++ розпізнають прописні і рядкові букви;

• арабські цифри 0 ., 9;

• роздільники:, . ; : ? '' " ! | / \ ~ * () {} [] <> + ? & # % = _ ., що використовуються, з одного боку, для організації процесу обчислень, а з іншої – для передачі компілятору певного набору інструкцій;

• пробільні символи (пропуск, символи табуляції, переведення рядка, кінця файлу), що відокремлюють один від одного об'єкти, визначувані користувачем (константи, ідентифікатори). Послідовність пробільних символів розглядається компілятором як один символ (послідовність пропусків);

• Esc-символі (escape-символі, escape-послідовності або послідовності, що управляють), тобто послідовність символів, що починається з символу \ (зворотної похилої межі), використовувана для вистави в програмі коди одного символу, що як друкується, так і недрукованого (керівника).

Ідентифікатором називається ім'я якого-небудь об'єкту в програмі (змінній, функції і т. д.). Для утворення ідентифікаторів можуть бути використані рядкові або прописні букви латинського алфавіту, цифри і символ підкреслення ''_''. Першим символом в ідентифікаторі має бути буква. Допускається використання як перший символ знаку підкреслення ''_''. Важливою особлівістю є те, що компілятор допуськає будь-яка кількість символів в ідентифікаторі. Ідентифікатор створюється на етапі оголошення змінних, функції, структур і тому подібне Після цього його можна використовувати в подальших інструкціях програмі, що розробляється. Відзначимо ряд обмежень при виборі ідентифікатора. По-перше, ідентифікатор не повинен збігатися з ключовими і зарезервованими словами, іменами бібліотечних функцій. По-друге, слід звернути особливу увагу на використання символу підкреслення, як перший символ ідентифікатора. Ідентифікатори, побудовані таким чином, з одного боку, можуть збігатися з іменами системних функцій / змінних, а з іншого боку, при використанні таких ідентифікаторів програми можуть виявитися непереносними, тобто їх не можна буде використовувати на комп'ютерах інших типів.

Лексемою називається одиниця тексту програми, яка має певний сенс для компілятора і не може бути надалі розбита на складові частини. В мові C лексемами є знаки пунктуації, всі види дужок, знаки операцій, константи ідентифікатори, ключові слова. У ряді випадків лексеми можуть зрозуміти компілятором невірно, наприклад, x---y буде сприйняте як (x--) -(y), а не як (x) -(--y). Для виключення неоднозначності рекомендується використовувати дужки.

Коментар є деяким текстом пояснення і є послідовністю символів, увязнених в обмежувальну конструкцію /* і */. Символи можуть бути будь-які, включаючи символ нового рядка, але виключаючи */ (кінець коментаря). Коментарі можуть займати більш за один рядок, але не можуть бути вкладеними. Формат коментаря: /*-символ*/, наприклад, /* це коментар */. Коментар сприймається компілятором як окремий пробільний символ і ігнорується їм. Коментарі допускаються скрізь, де дозволені пропуски. У C коментар може починатися значком //, а закінчуватися символом нового рядка.

Функції програми розроблені і реалізовані даними можливостями програмування, алгоритм функцій програми розроблений з урахуванням всіх аспектів при розробці програм з графікою, передбачено багато подій при використані програми в експлуатації. Інтерфейс програми простий і зрозумілий для користувача з малими знаннями ІТ. Код програми реалізований даними методами, які описані вище знаходиться в додатку А.