78.Класифікація видів бесіди

Бесіда - діалогічна форма усного виступу.

• найбільш гнучка форма інформаційної, просвітницької та роз'яснювальної роботи, яку можна досить ефективно використовувати за будь-яких умов в кабінеті, залі, аудиторії, гуртожитку

• бесіда є обміном думки і її ведучий направляє хід обговорення

• не обов'язково суперечка, але діалог обов'язковий

• метод обговорення питань несе в собі можливість відходу слухачів від теми

• процес обговорення теми слухачів вимагає постановки питань за допомогою яких ведучий підводить слухачів до висновків.

За особливостями методики підготовки і проведення бесіда є складною формою. Її можна планувати, але досить часто виникає раптово. Вимагає жвавості і дотепності.

Види бесід:

• бесіда читка

• бесіда-інформація

• бесіда-суперечка

79.Методика використання наочності у навчанні історії.

Серед наочних найчастіше застосовується метод показу. Показ – це навчальний метод, що являє собою сукупність прийомів, дій і засобів, за допомогою яких в учнів створюється наочний образ предмета, котрий вивчається, формується конкретне уявлення про нього. Цей метод використовується під час проведення майже усіх видів занять, незалежно від їх змісту й методики. За його допомогою реалізується принцип наочності навчання учнів. Розрізняють два види показу: ілюстрування (характеризується як допоміжний при словесному методі, його значення полягає в тому, щоб яскравіше увиразнити думку педагога. Засоби ілюстрування – це різноманітні картини, плакати, схеми, таблиці, умовні моделі, муляжі, карти, малюнки на дошці. Основна їхня властивість – нерухливість. Вони мають «оживати» в розповіді педагога) і демонстрування (характеризується рухливістю засобу показу. Це можуть бути: діюча модель техніки; навчальний кінофільм чи його фрагменти; навчальна телепередача; технічний пристрій; комп'ютерний показ тощо. Комп'ютери надають можливість моделювати будь-який процес або ситуацію, вибирати найбільш оптимальні варіанти розв'язання навчальної проблеми і, відповідно, значно розширюють можливості наочних методів. В демонструванні – менше елементів супроводу, а більше самостійного значення натурального експоната, тому воно сприймається ефективніше, ніж ілюстрування)

Педагог повинен чітко уявити всі аспекти показу, добре оволодіти його методикою і правильно демонструвати предмет. Тому під час показу важливо не тільки створити цілісний образ, а й виділити його істотні характеристики. Окрім навчальної, кожен показ виконує виховні, розвиткові та психологічні функції. Здійснюючи показ, педагог повинен створити учням вигідні психологічно та дидактично обгрунтовані умови для спостереження за предметом показу.

Принцип наочності сформулював і обґрунтував в XVII ст. Я. Коменський. Педагогічний словник визначає наочність як один із принципів навчання, заснований на показі конкретних предметів, процесів, явищ. Наочні методи навчання умовно підрозділяються на дві великі групи: метод ілюстрацій, який використовує ілюстративні посібники, таблиці, карти та схеми, і метод демонстрацій, пов'язаний з демонстрацією відеоматеріалу (електронні підручники, демонстраційні ролики, комп'ютерні навчальні програми та ін.) . Серед функцій наочності, які враховуються при організації як традиційного так і дистанційного навчання , можна виділити наступні [3]:а) наочність як джерело інформації;б) наочність як засіб ілюстрації;в) наочність як опора пізнання;г) наочність як засіб постановки учбових проблем і розв’язання проблемних ситуацій. Як засвідчує практика, а також результати наукових досліджень наочність відіграє велику роль в процесі засвоєння учнями знань. На підставі безпосереднього сприйняття предметів або з допомогою зображень (наочності) в процесі навчання в учнів формуються образні уявлення і поняття про історичне минуле. Розглянемо класифікацію наочних засобів за їх змістом. До неї входять: - монументальна наочність: монументальні історичні пам`ятники минулого та історичні місця; - речові історичні джерела; - спеціально виготовлена предметна наочність (макети, моделі, реконструкції предметів побуту, праці); - образотворча наочність (учбові картини, репродукції); - умовно-графічна наочність (схематичні малюнка, історичні учбові карти, аплікації, логічні схеми, графіки, діаграми, таблиці); - технічні засоби навчання (учбові кінофільми, діафільми, відеофільми, компакт-диски (аудіо і комп`ютерні). До наочних методів навчання належать: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження. Метод ілюстрування — оснащення ілюстраціями статичної (нерухомої) наочності, плакатів, малюнків, картин, карт, схем та ін. Метод демонстрування — показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок тощо. Можливий показ учням різноманітних наочних об´єктів — реальних предметів (безпосередня наочність) та їх зображень (опосередкована наочність). За критерієм взаємодії учня з об´єктом наочності вона може бути споглядальною та дієвою. Споглядальною наочність є тоді, коли учні під керівництвом учителя спостерігають, розглядають об´єкти в натурі або в зображеннях; дієвою є наочність — коли пізнають об´єкти, діючи: виготовляють (моделі, карти, діаграми, таблиці), спостерігають і виготовляють різні предмети й матеріали в навчальних майстернях, кабінетах, лабораторіях тощо. Поєднуючи споглядання з дією, наочність допомагає засвоювати знання глибше й повніше, ніж спостереження без праці.