- •1.Суть та функціональне призначення фінансів підприємств.
- •2.Сутність поняття «фінансові ресурси підприємства», характеристика джерел формування фінансових ресурсів.
- •3.Характеристика організаційно-правових форм та їх вплив на організацію фінансової діяльності підприємства.
- •4.Зміст і основні завдання фінансової діяльності підприємства. Основні напрямки організації фінансової роботи на підприємстві.
- •5.Характеристика порядку організації грошових розрахунків на підприємстві.
- •6.Характеристика організації готівкового обігу на підприємстві.
- •7.Суть грошових надходжень підприємства та класифікація їх за джерелами та видами діяльності.
- •9.Доходи від фінансової та інвестиційної діяльності в системі грошових надходжень підприємств.
- •8.Методи планування виручки від реалізації продукції (робіт, послуг).
- •1)Методом прямого розрахунку
- •10.Характеристика методів ціноутворення, які використовуються на підприємстві в сучасних умовах господарювання.
- •11.Зміст і функціональне призначення прибутку, основні показники рентабельності підприємства.
- •12.Порядок формування прибутку від звичайної діяльності та надзвичайних подій.
- •13.Розподіл та напрямки використання прибутку на підприємстві.
- •14.Загальна характеристика та оцінка системи оподаткування підприємств в Україні.
- •15.Характеристика порядку справляння майнових податків, які сплачують підприємства в Україні.
- •Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
- •16.Методика обчислення місцевих податків і зборів, які сплачують підприємства.
- •Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
- •Єдиний податок
- •Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності
- •Збір за місця для паркування тз
- •17.Характеристика сплати підприємствами єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
- •18.Оподаткування суб’єктів малого підприємництва – юридичних осіб.
- •19.Економічна сутність оборотних коштів підприємства та їх роль у забезпеченні фінансово-господарської діяльності підприємства.
- •20.Суть процесу нормування оборотних коштів прямим методом: у виробничих запасах, у запасах незавершеного виробництва, у запасах готової продукції.
- •Нормування оборотних коштів у виробничих запасах:
- •Норматив у незавершеному виробництві (Ннзв)
- •Нормування оборотних коштів у запасах готової продукції проводиться за формулою:
- •21. Характеристика показників, які використовуються для оцінки стану та ефективності використання оборотних коштів.
- •22. Об’єктивна необхідність та значення кредитів у господарській діяльності підприємств.
- •24. Значення фінансового лізингу як особливого інструменту кредитування підприємств.
- •25. Місце франчайзингу та факторингу в системі фінансово-кредитних відносин підприємств.
- •26. Економічний і матеріально-речовий зміст основних засобів, їх класифікація.
- •27. Характеристика видів вартісної оцінки основних засобів, порядок їх переоцінки (індексації).
- •28. Показники для оцінки стану і ефективності використання основних засобів.
- •29. Порядок обчислення амортизаційних відрахувань. Відтворення основних виробничих засобів - це процес безперервного їх поновлення, що характеризується:
- •30. Суть капітальних вкладень та характеристика джерел їхнього фінансування.
- •31. Необхідність та значення оцінки фінансового стану підприємства, її завдання.
- •32. Сутність та фактори впливу на платоспроможність підприємства.
- •33. Методика розрахунку показників, які використовуються для оцінки платоспроможності підприємства.
- •34. Сутність та фактори впливу на ліквідність підприємства.
- •35. Методика розрахунку показників, які використовуються для оцінки ліквідності підприємства.
- •36. Характеристика системи фінансових коефіцієнтів, які використовуються для комплексної оцінки фінансового стану підприємства.
- •37. Зміст, завдання та методи фінансового планування на підприємстві
- •38. Доцільність та порядок проведення фінансової санації підприємства.
- •39. Поняття банкрутства підприємства, основні підстави для порушення справи про банкрутство боржника.
- •40. Особливості здійснення санації шляхом реструктуризації (реорганізації) підприємств.
39. Поняття банкрутства підприємства, основні підстави для порушення справи про банкрутство боржника.
Банкрутство — це встановлений господарським судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов'язання не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява будь-якого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби до господарського суду.
Кредитор може звернутись із заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи в разі, коли остання неспроможна задовольнити визнані нею претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами.
Боржник може звернутися до господарського суду з власної ініціативи в разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додають список кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та іншу інформацію про його фінансовий і майновий стан. Достовірність і повноту бухгалтерського балансу та іншої інформації про фінансовий і майновий стан боржника повинен підтвердити аудитор (аудиторська фірма) незалежно від підстав, на яких порушено справу.
Справу про банкрутство згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порушує господарський суд, якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника сукупно становлять не менше ніж 300 мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення терміну.
Суд покладає на банк, що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, Фонд державного (комунального) майна, якщо боржник -державне підприємство, організація, або іншу особу на пропозицію боржника чи кредиторів повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника. Розпорядник майна несе відповідальність за неналежне здійснення зазначених повноважень. Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту створення ліквідаційної комісії.
Кредитори в місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство подають до суду письмові заяви з майновими вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Господарський суд за результатами розгляду цих вимог своєю ухвалою визнає їх чи відхиляє. Зазначена ухвала може бути перевірена в порядку нагляду. Заяви кредиторів обкладаються державним митом. Громадяни і юридичні особи, які хочуть узяти участь у санації боржника, у той же строк повинні подати до арбітражного суду заяви з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу, а також вказати умови санації юридичної особи - боржника.
Суд може винести ухвалу про проведення санації боржника, якщо надійшли пропозиції від охочих задовольнити вимоги кредиторів до боржника і виконати його зобов'язання перед бюджетом, за умови згоди зборів (комітету) кредиторів зі строками виконання цих зобов'язань і на переведення боргу. Право вибору умов проведення санації залишається за боржником у разі, коли він сам звернувся до суду із заявою про визнання його банкрутом. При цьому умови проведення санації державних підприємств шляхом реорганізації погоджують із відповідним органом, уповноваженим управляти державним майном, та Антимонопольним комітетом України в межах його компетенції, а умови проведення санації шляхом приватизації - із відповідним органом приватизації. Якщо в санації підприємства-боржника виявили бажання взяти участь кілька громадян або юридичних осіб, то відбір санаторів здійснюється відповідними органами на конкурсних засадах. Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника. Якщо кредитори погоджуються на переведення боргу та заміну боржника в разі, передбаченому частиною другою цієї статті, то арбітражний суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі. В ухвалі суд затверджує узгоджені кредиторами, санаторами і боржником у разі, передбаченому частиною другою цієї статті, умови санації юридичної особи - боржника.
Господарський суд визнає боржника банкрутом, якщо не надійшло пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди кредиторів з умовами проведення санації боржника. Про визнання боржника банкрутом суд приймає постанову, якою призначає ліквідаторів із числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного (комунального) майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію. На ліквідаторів покладаються обов'язки проведення задоволення вимог кредиторів.
З моменту визнання боржника банкрутом: припиняється підприємницька діяльність боржника; до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права і обов'язки; вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута; припиняється нарахування пені та процентів з усіх видів заборгованості банкрута. Суд за поданням прокуратури, клопотанням боржника, розпорядника майна або кредиторів може: визнати недійсною будь-яку угоду щодо продажу майна, здійсненого протягом трьох місяців до початку провадження у справі про банкрутство, якщо його здійснено на користь заінтересованої особи з боку боржника; визнати недійсною будь-яку угоду боржника щодо продажу майна чи прийняття останнім на себе зобов'язань протягом одного року до початку провадження у справі про банкрутство, якщо продаж майна здійснено з метою приховування цього майна або несплати боргів, якщо боржник у результаті угоди отримав набагато менше, ніж реальна ціна угоди (майна), а також у разі, якщо боржник на момент укладення угоди вже був фактично неплатоспроможним чи став неплатоспроможним унаслідок виконання цієї угоди.
Важливим елементом ліквідаційної процедури є ліквідаційний баланс. Загалом відповідальність за його складання покладено на ліквідаційну комісію. Водночас достовірність та повноту ліквідаційного балансу має підтвердити аудитор (аудиторська фірма), за винятком товариств із річним господарським оборотом менш як 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. До того ж проведення аудиту є обов'язковим у разі порушення питання про визнання підприємства неплатоспроможним або банкрутом.
