- •Авторитаризм.
- •2.Базові типи політичної культури за Алмондом та Верба: Патріархальний, підданства,активістській
- •3.Взаємовідносини держави та громадянського суспільства за різних політичних режимів
- •4.Виборча система сучасної України
- •6. Політична стабільність. Типи політичних процесів
- •8.Тоталітарний режим
- •10.Глобальні проблеми сучасності та їх вплив на світову політику
- •2.2. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин
- •13.Громадянське суспільство: сутність та структурні елементи
- •14. Демократичний політичний режим
- •15. Джерела легітимності влади
- •17 Зміст системного підходу до вивчення політики
- •18. Зовнiшньополiтичнi прiоритети україни
- •20. Критерії загального виборчого права : історія і сутність. Голосування: пряме і непряме. Цензи
- •21. Легальність та легітимність політичної влади
- •22. Методи вирішення політичних конфліктів
- •24. Нація як суб’єкт політики. Право нації на самовизначення і сепаратизм.
- •25. Поняття і види об'єднань громадян
- •26. Політична криза та напруга
- •27.Основні елементи політичної культури
- •28 Концепції походження держави
- •30. Основні підходи до визначення сутності держави та її ознак
- •35.Основні функції політики
- •39. Політична етика
- •40. Політична ідеологія
- •41. Політична поведінка та фактори що її зумовлюють
- •42.Політична психологія
- •43 Політичний процес та його суб’єкти
- •50. Політична участь
- •51. Предмет політології
- •52. Поняття та основні принципи правової держави.
- •53.Причини та умови виникнення тероризму
- •54. Проблеми політично еліти в науці: внески у вивчення еліти Конфуція, Аристотеля, Платона, мАкіавелі
- •55.Ресурси політично влади; різновиди та типологія
- •56.Реформа, революція, переворот, трансформація
- •57. Рівні політичної культури
- •58. Піраміда потреб Маслоу
- •53. Різноманітні форми авторитаризму
- •60. Роль ідеології у тоталітарному політичному режимі
- •61. Система міжнародних політичних відносин: загальна характеристика
- •63. Канали і системи рекрутування політичної еліти
- •64Стилі лідерства
- •65. Структура політичної партії
- •66. Структура політичної влади
- •67. Політичний процес
- •69.Субєкти політичної влади: соціальні, інституціональні та функціональні
- •70. Субєкти та об’єкти політики
- •71 .Суспільно-політичні рухи: визначення, особливості діяльності та існування
- •72. Сутність демократичного політичного режиму
- •73. Сутність політики: головні і теоретичні підходи
- •77. Сутність, ознаки та форми авторитаризму
- •78. Сутність, структура, рівні політичної свідомості
- •80.Теорії демократії( колективістські теорії, ліберальні та елітарні концепції, плюралістична теорія, ідентитарні та конкурентні теорії, теорія партисіпаторної демократії)
- •81. Теорії еліт.
- •85. Тероризм як чинник політики
- •88.Типи політичної культури : фрагментарна і інтегрована, тоталітарна, авторитарна і демократична культури
- •89. Типи партій
- •90.Типологія політичних конфліктів
- •91. Типологія політичних систем
- •92. Основні форми демократії
- •94. Форми тоталітарних режимів
- •95. Функції політичних партій
- •96. Функції політичного лідера
- •97. Функції політичної влади
- •98. Функції політичної еліти
24. Нація як суб’єкт політики. Право нації на самовизначення і сепаратизм.
Нація виступає як суб’єкт політики у двох аспектах:
1. кожна нація має право на самовизначення, тобто утворення своєї власної держави;
2. нація (якщо держава однонаціональна) або народ (як сукупність декількох націй) є єдиним джерелом державної влади.
Світова практика визнає за націями певний правовий статус, для забезпечення вільного волевиявлення націй, реалізації їх законних прав на життя, відносини з іншими націями на основі рівності. Йдеться про надання повної свободи націям для встановлення ними економічних, політичних, культурних та інших відносин, а отже, про право націй на самовизначення. Навіть більше, самовизначення є загальновизнаною основоположною нормою міжнародного права, обов’язковою для всіх без винятку держав. Це зафіксовано в документах ООН (друга стаття Статуту). У цьому документі наголошується на правомірності боротьби народів за досягення політичної незалежності та творення своєї державності, свобода народу чи нації без втручання ззовні в її політичний статус, на необхідності уникнення збройного втручання у справи держав, які стали на шлях самостійного розвитку, а також забороняються акти політичної, ідеологічної, економічної агресії.
Право нації на самовизначення означає: 1. вільний вибір нацією державного устрою аж до відокремлення і формування своєї самостійної держави, що передбачає свободу вибирати інститути і символи державності. 2. самостійність у розв’язанні економічних та інших питань свого розвитку, якщо нація перебуває в добровільному об’єднанні з іншими націями в одну державу.
Тут, навіть теоретично, складається наступна ситуція, коли бажаною, але політично неможливою умовою розвитку цивілізації є абсолютна реалізація права кожної нації на самовизначення, або „добровільне”, з великим наголосом на цьому слові, входження або перебування нації в складі багатонаціональної держави. Практично, при реалізації своїх політичних прав на самовизначення бездержавні нації наштовхуються на звинувачення у сепаратизмі та діях на порушення суверенітету і цілісності держави, на території якої вони знаходяться або претендують, оскільки вся територія планети Земля вже поділена. Як свідчить світова історія багатьом націям вдалося реалізувати своє право на самовизначення, хоча дуже малій частині з них шляхом мирного вирішення конфлікту (СРСР), а дуже великій кількості ще не вдалось це зробити (ірландці у складі Великої Британії, численним націям у складі Російської Федерації тощо).
Тобто самовизначення націй неможливе без розв’язання проблеми національно-територіального розмежування, яка є однією з найскладніших і найгостріших проблем. Реалізувати це право, беручи до уваги історичні умови певної нації, прийняті форми його реалізації, можна у двох формах — відокремлення і воз’єднання.
Таким чином є дві форми реалізації права на самовизначення:
. відокремлення, тобто вихід з багатонаціональних об’єднань внаслідок волевиявлення народу на основі державно-національного самовизначення;
2. об’єднання однієї нації з іншою (іншими) в межах однієї держави на федеративній (конфедеративній) основі або автономізації в умовах унітарної держави.
В кримінальному законі практично кожної країни визнаються злочином дії, що призводять до порушення територіально цілісності держави. Проте слід чітко відрізняти сеператизм, що цілком виправдано вважається злочином, від утворення нацією своєї власної держави. Тут, в кожному конкретному випадку, слід вивчити та проаналізувати, етнічний склад населення, що бажає відокремитись, чи володіє воно ознаками нації, ті причини, які спонукають їх вийти зі складу багатонаціональної держави (наприклад, тотальне порушення етнічних прав, проведення дискримінаційної національної політики або неможливість вільно розвиватись, загроза асиміляції тощо). На жаль, міжнародне співтовариство не витворило жодного міжнародно-правового акту, який би дав чітке поняття „нації”, її ознаки, а також порядок врегулювання конфлікту, що виник на основі реалізації права нації на самовизначення.
