- •Авторитаризм.
- •2.Базові типи політичної культури за Алмондом та Верба: Патріархальний, підданства,активістській
- •3.Взаємовідносини держави та громадянського суспільства за різних політичних режимів
- •4.Виборча система сучасної України
- •6. Політична стабільність. Типи політичних процесів
- •8.Тоталітарний режим
- •10.Глобальні проблеми сучасності та їх вплив на світову політику
- •2.2. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин
- •13.Громадянське суспільство: сутність та структурні елементи
- •14. Демократичний політичний режим
- •15. Джерела легітимності влади
- •17 Зміст системного підходу до вивчення політики
- •18. Зовнiшньополiтичнi прiоритети україни
- •20. Критерії загального виборчого права : історія і сутність. Голосування: пряме і непряме. Цензи
- •21. Легальність та легітимність політичної влади
- •22. Методи вирішення політичних конфліктів
- •24. Нація як суб’єкт політики. Право нації на самовизначення і сепаратизм.
- •25. Поняття і види об'єднань громадян
- •26. Політична криза та напруга
- •27.Основні елементи політичної культури
- •28 Концепції походження держави
- •30. Основні підходи до визначення сутності держави та її ознак
- •35.Основні функції політики
- •39. Політична етика
- •40. Політична ідеологія
- •41. Політична поведінка та фактори що її зумовлюють
- •42.Політична психологія
- •43 Політичний процес та його суб’єкти
- •50. Політична участь
- •51. Предмет політології
- •52. Поняття та основні принципи правової держави.
- •53.Причини та умови виникнення тероризму
- •54. Проблеми політично еліти в науці: внески у вивчення еліти Конфуція, Аристотеля, Платона, мАкіавелі
- •55.Ресурси політично влади; різновиди та типологія
- •56.Реформа, революція, переворот, трансформація
- •57. Рівні політичної культури
- •58. Піраміда потреб Маслоу
- •53. Різноманітні форми авторитаризму
- •60. Роль ідеології у тоталітарному політичному режимі
- •61. Система міжнародних політичних відносин: загальна характеристика
- •63. Канали і системи рекрутування політичної еліти
- •64Стилі лідерства
- •65. Структура політичної партії
- •66. Структура політичної влади
- •67. Політичний процес
- •69.Субєкти політичної влади: соціальні, інституціональні та функціональні
- •70. Субєкти та об’єкти політики
- •71 .Суспільно-політичні рухи: визначення, особливості діяльності та існування
- •72. Сутність демократичного політичного режиму
- •73. Сутність політики: головні і теоретичні підходи
- •77. Сутність, ознаки та форми авторитаризму
- •78. Сутність, структура, рівні політичної свідомості
- •80.Теорії демократії( колективістські теорії, ліберальні та елітарні концепції, плюралістична теорія, ідентитарні та конкурентні теорії, теорія партисіпаторної демократії)
- •81. Теорії еліт.
- •85. Тероризм як чинник політики
- •88.Типи політичної культури : фрагментарна і інтегрована, тоталітарна, авторитарна і демократична культури
- •89. Типи партій
- •90.Типологія політичних конфліктів
- •91. Типологія політичних систем
- •92. Основні форми демократії
- •94. Форми тоталітарних режимів
- •95. Функції політичних партій
- •96. Функції політичного лідера
- •97. Функції політичної влади
- •98. Функції політичної еліти
61. Система міжнародних політичних відносин: загальна характеристика
Серед пріоритетних напрямків політичних відносин важливе значення мають міжнародні. Вони є специфічним видом суспільних відносин. їх розуміють як складну систему політичних, економічних, дипломатичних, військових, інформаційних та інших відносин і зв'язків на двосторонніх, багатосторонніх, регіональних, континентальних та глобальних рівнях.
Специфіка міжнародних політичних відносин полягає в тому, що:
- порівняно із внутрішньо політичними вони мають ширший просторовий вимір;
- дають характеристику взаємодії між двома й більше суб'єктами (державами, об'єднаннями, блоками);
- основними суб'єктами виступають народи, держави, політичні й громадські структури;
- їх прояв пов'язаний із широким спектром міжнародних норм і цінностей;
- функціонування міжнародних політичних відносин переважно відбувається в рамках міжнародних політичних структур.
Раніше в теорії міжнародних відносин для позначення взаємодії між суверенними державами використовувалося поняття «зовнішня політика». Проте сьогодні світова спільнота складається не тільки з незалежних держав, але і різних економічних, торгових, військових союзів, блоків і так далі, що склалися на двосторонній або багатобічній основі. Окрім них, на міжнародній арені активно діють Організація Об'єднаних Націй; міжнародні урядові і неурядові організації; а також спеціалізовані установи і організації, що займаються питаннями, соціального, економічного розвитку, проблемами роззброєння, безпеці. Всі вони є суб'єктами міжнародних відносин. Отже, міжнародні відносини є системою економічних, політичних, соціальних, дипломатичних, правових, військових і культурних зв'язків і взаємодій, які виникають між суб'єктами світової спільноти (див. 18.3.). Очевидно, що не всі взаємини між народами, державами, міжурядовими і неурядовими організаціями мають політичний характер. Проте у зв'язку з розширенням числа суб'єктів міжнародних відносин в політичній науці разом з поняттям «зовнішня політика» почав використовуватися термін «міжнародна політика». Під міжнародної політикою розуміються процеси вироблення, прийняття і реалізації рішень, що торкаються життя світового співтовариства.
Міжнародна політика - це система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв’язків і відносин між народами, державами та групами держав, провідними соціальними, економічними і політичними силами й організаціям, що діють на світовій арені.
Суб'єктами світової політики виступають держави, міжнародні об'єднання, політичні партія і рухи і т.п. На світовій арені, крім держав, з'явилося багато нових неурядових суспільних і гуманітарних організацій, угрупувань, союзів, діють суспільно-політичні рухи. Але роль їх залишається поки несумірною з роллю держав, на які покладена місія представляти в світовій політиці суспільство в цілому, а не яку-небудь окремо взяту соціальну групу або політичну організацію. Політологи підкреслюють, що держава - єдиний загальнонаціональний інститут, що має легітимні повноваження брати участь у відносинах з іншими державами, укладати договіри, оголошувати війну. Держави як і раніше залишаються основними суб'єктами світової політики. Разом з тим зростання числа міжурядових і міжнародних неурядових організацій робить правомірним твердження про формування нового світового політичного простору, в якому всі суб'єкти світової політики тісно взаємозв'язані. Цей термін відображає взаємодію всіх політичних сил в глобальному масштабі при рішенні питань забезпечення загального миру, безпеки, рівної для всіх прав і можливостей вільного розвитку і т.д. (Мал.1).
Міжнародні відносини - це система економічних, політичних, соціальних, дипломатичних, правових, воєнних, гуманітарних зв'язків і відносин між основними суб’єктами світового співтовариства, до яких відносяться держава, народ, суспільні та громадські рухи, організації.
Види міжнародних відносин:
за сферами суспільного життя - економічні, політичні, воєнно-стратегічні, культурні, ідеологічні;
на основі взаємодіючих суб’єктів - міждержавні, між партійні, відносини між різними неурядовими асоціаціями, приватні та ін.
62. Соціальне партнерство — це система взаємозв'язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками — з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями — з другого, і державою та органами місцевого самоврядування — з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин, які (взаємозв'язки) полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.
Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид громадських відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні й політичні інтереси. Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалізації.
Соціальне партнерство одночасно є і результатом, і активним чинником формування громадянського суспільства, в якому різні соціальні групи, прошарки і класи зі своїми специфічними інтересами створюють свої організації, через які формують стійку соціальну спільноту, що забезпечує соціальну та політичну стабільність в суспільстві. Соціальне партнерство уособлює собою відмову від будь-яких насильницьких, революційних методів вирішення соціальних протиріч і орієнтацію на еволюційний шлях розвитку суспільства. Соціальне партнерство заперечує диктатуру будь-якої особи, групи, класу і утверджує суспільний договір, угоду між членами суспільства як основу оптимальної реалізації прав і інтересів різних соціальних груп, прошарків, класів.
Соціальне партнерство має цілком визначене суспільне призначення: створення і діяльність певних органів, впровадження в життя гуманістичних ідей і принципів регулювання соціально-трудових відносин, розробку, прийняття і реалізацію конкретних взаємовигідних рішень. Суспільне призначення соціального партнерства полягає також і у практичному втіленні узгодженої соціально орієнтованої політики, у сприянні врегулюванню соціальних конфліктів, подоланню кризових явищ, в кінцевому підсумку — зростанні якості життя громадян країни в найширшому розумінні.
Становлення і розвиток соціального партнерства забезпечується створенням системи соціального партнерства, що являє собою складне і динамічне утворення структурно-організаційних елементів (суб'єктів, предмета, нормативно-правового забезпечення), форм, ідеології, культури, принципів, методів, засобів, тактики, технологій взаємовідносин, об'єднаних певним механізмом (рис. 9.1). Ця система постійно знаходиться під дією, з одного боку, регулюючого впливу соціальної системи, а, з іншого боку — впливу стихійних чинників соціального життя.
