6. Закон кількості грошей, необхідних для обігу.

Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу. Сутність цього закону полягає в тому, що для обігу протягом окресленого періоду необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Величина купівельних і платіжних засобів, що обслуговують потреби обігу, включає всі форми грошей і поширюється на всі його сфери - готівкову і безготівкову.

Кількість грошей, що потрібна для виконання функції грошей як засобу обігу, залежить від трьох факторів:

- кількості реалізованих на ринку товарів і послуг (зв'язок прямий);

- рівня цін товарів та тарифів (зв'язок прямий);

- швидкості обігу грошей (зв'язок зворотний). Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінне зменшенню грошової маси.

Зміст цього закону можна відтворити рівнянням

де К_ф — фактична маса грошей в обігу; К_н — об'єктивно необхідна для обігу маса грошей.

Якщо К_ф > К_н, в обігу з'являються зайві гроші, й навпаки. Виходячи з відомого рівняння обміну, кількість грошей, необхідна для забезпечення обігу товарів і послуг, прямо пропорційна номінальному обсягу виробництва (ВНП) та обернено пропорційна швидкості обігу грошової одиниці:

Q * P = M * V Рівняння обміну Фішера

Q – кількість товарів і послуг реалізованих за даний період

Р – середній рівень цін на товари і послуги

М – маса грошей яка перебуває в обороті за даний період

V – швидкість обігу грошей

Швидкість обігу грошей характеризує частоту з якою кожна грошова одиниця використовується в середньому для реалізації товарів і послуг.

У країнах з розвинутою ринковою економікою врахування закону грошового обігу здійснюється на основі визначення його стану, тобто фактичної міри збалансованості К_ф і К_н розроблення та впровадження в життя відповідної кредитної і бюджетної політики. Збалансованість К_ф та К_н є важливою умовою забезпечення сталості грошей. Через механізм виведення К_ф і Кн на сталість грошей впливають фактори їх кількості та швидкості обігу. Вони безпосередньо впливають на величину К_ф, постійно збільшуючи її щодо К_н. Це пояснюється, з одного боку, прагненням емітентів отримати додаткові грошові ресурси за рахунок нового випуску грошових знаків, з іншого — прискоренням обігу грошей унаслідок вдосконалення організації й автоматизації грошового обігу.

7. Грошова маса і грошові агрегати. Сеньйораж та монетизація бюджетного дефіциту.

Під грошовою масою слід розуміти всю сукуп­ність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпо­рядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб'єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарскі об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних ра­хунках у комерційних банках. Отже, це макроекономічний показник стану економіки. Грошову масу (пропозицію грошей) поділяють на певні групи за критерієм ступеня їх ліквідності. Цей поділ здійснюється за агрегатним методом.

Грошовий агрегат — це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності.

Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.

Агрегат М1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

Агрегат М2 — це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладень та інших спеціальних рахунках.

Агрегат М3 охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.

Трастові операції – це операції КБ по управлінню коштами клієнта.

Дефіцит державного бюджету - це перевищення видатків бюджету над його доходами. Дефіцит державного бюджету є основною причиною інфляції. Джерелами покриття дефіциту державного бюджету є: збільшення кількості грошей (емісія); збільшення випуску облігацій Міністерства фінансів (казначейства); скорочення валютних резервів Центрального банку; позики у зовнішніх кредиторів.

Внаслідок монопольного права друкування грошей уряд отримує дохід, що називається сеньйораж. Покупцями облігацій Міністерства фінансів (казначейства) можуть бути: Центральний банк; комерційні банки; домашні господарства; іноземці (як приватний, так і суспільний сектори).

Купівля центральним банком державних боргових зобов'язань називається монетизацією бюджетного дефіциту. Монетизація дефіциту державного бюджету призводить до інфляції. У країнах з високою інфляцією населення, як правило, не купує нових державних боргових зобов'язань, валютні резерви центрального банку вичерпані, тому держава фінансує бюджетний дефіцит емісією.