27. Поняття про мову її функції.

Мова - суто людський засіб спілкування в духовному і практичному житті людини і являє собою систему знаків для передавання, приймання і використовування інформації.

Мова виникла в процесі становлення самої людини як суспільної істоти, в процесі спільної трудової діяльності людей.

Передумовами виникнення мови були здатності видавати звуки та здійснювати рухи, які виступали способом спілкування, засобом задоволення потреби обмінюватися думками, пізнавати властивості предметів і явищ.

Мова - суспільне явище, найважливіший засіб влаштування людських стосунків. За її допомогою люди здатні порозумітися, здійснюють обмін думками, набувають знань, передають їх нащадкам, мають змогу організувати спільну діяльність в усіх галузях людської практики.

Комплекси звуків мови, що позначали певні об'єкти, набували певного значення, ставали спільним для людей засобом обміну думками.

Мова є системою знаків соціального походження, яка утворилася і сформувалася впродовж історичного розвитку діяльності людини.

Слово як одиниця мови має два аспекти - зовнішній, звуковий (фонетичний) і внутрішній, змістовий (семантичний). Обидва вони є продуктом тривалого суспільно-історичного розвитку.

Єдність цих двох аспектів (але не тотожність) утворює слово. Зовнішня фонетична форма слова - це умовний знак предмета або явища, що не передає прямо й безпосередньо його властивостей.

Слово суміщає функції знака та значення. Останнє історично розвивалося, звужувалося, узагальнювалося, надавалося новим об'єктам. Внаслідок цього виникла багатозначність слів, що також є продуктом історичного розвитку мови.

Головні складові мовної системи - її словниковий склад і граматична будова.

Словниковий склад - це сукупність слів кожної окремої мови. Його специфіка характеризує рівень розвитку мови: чим багатший і різноманітніший словник, тим багатша і різноманітніша мова.

Граматика мови формує правила зміни слів (морфологія) і правила сполучення їх у речення (синтаксис) і цим дає змогу висловлювати поняття та судження, складати уявлення про предмети та явища, їх різноманітні ознаки та відношення.

Граматична будова мови - функція, зумовлена потребами спілкування та розвитком вираження змісту предмета у формі інформаційних структур. Вона - можливість формулювати думки і передавати зміст повідомлення.

Описані раніше головні елементи і функції мови стають засобом спілкування, засобом обміну думками за умови, коли відбувається мовлення між людьми.

Психологи виділяють такі функції мови у спілкуванні: 1) засіб існування, передавання і засвоєння суспільно-істо¬ричного досвіду; 2) засіб інтелектуальної діяльності (сприй¬мання, пам'яті, мислення, уяви); 3) засіб комунікації. Мова є основою, знаряддям мислительної діяльності лю¬дини. Ми мислимо знаками. Ми вимовляємо слова голосно чи про себе, повністю або частково. Перебуваючи у проблемній ситуації, ми задаємо собі питання і робимо висновки, вису¬ваємо припущення і перевіряємо. Ми мислимо, спілкуючись з іншими, передаючи їм інформацію. При цьому ми викори¬стовуємо слова рідної мови, пов'язуючи їх відповідно до гра¬матичних законів. Питання про роль мови й мовлення у процесах пізнаваль¬ної діяльності людини завжди було предметом особливого вивчення вчених різних галузей наук — мовознавців, філо¬софів, психологів. Є різні думки щодо цього. Проте всі схо¬дяться на думці, що без мови неможлива сама пізнавальна діяльність, але мові в жодному разі не можна приписувати властивість змінювати дійсність. Між мовою й об'єктивною дійсністю стоїть мислення. Мова впливає на техніку мислен¬ня, а не на його зміст. Засвоюючи мову, людина оволодіває й основними формами та законами мислення, а це виявляється в її спілкуванні з іншими [5]. У пізнанні мова є найчастіше засобом індивідуальної діяль¬ності, а в спільній діяльності реалізується її комунікативна функція. За допомогою мови ми регулюємо спільну діяльність, плануємо її, оцінюємо тощо. Прямо чи опосередковано ми намагаємося вплинути на своїх співрозмовників. У процесі спілкування комунікативна та пізнавальна функції доповнюються ще двома побічними функціями: ек¬спресивною, або симптоматичною, та імпресивною, або сиг¬нальною. Це відбувається шляхом використання виразних засобів лексики та фразеології певної мови, поєднаних з відповідними модуляціями інтонації (підвищення голосу, паузи, іронія, недомовки тощо). Щоб зрозуміти, що це означає, уявимо собі обставини мовленнєвого спілкування людей. Передаючи одержувачеві повідомлення в мовній формі, відправник всупереч своїй волі повідомляє щось і про себе самого. Навіть коли "каналом" його спілкування з одержувачем е телефон, одержувач звертає увагу на ці побічні повідомлення. Вже за голосом, першим вітанням можна зрозуміти, хто з вами розмовляє — дитина чи доросла людина, молода чи стара, чоловік чи жінка, добре вихована, культурна, інтелігент¬на людина чи невихована, некультурна, тутешня чи інозе¬мець, знайома чи незнайома людина [1].