7.Поняття та система адміністративного права

Адміністративне право – це найоб'ємніша, наймобільніша, найнестабільніша і найскладніша з усіх існуючих юридичних галузей.

Адміністративне право є однією з провідних галузей у правовій системі України, а також складним соціально-юридичним утворенням, в якому відображаються матеріальні, ідеологічні, моральні та інші відносини, що існують у суспільстві. Воно, насамперед, покликане відстоювати державні інтереси і єнеобхідним інструментом у справі демократичних перетворень.

Необхідність такої галузі права зумовлена потребами регулювання процесів і відносин, які складаються в суспільстві. За допомогою адміністративного права, а точніше — адміністративно-правових норм, держава впливає на суспільні

відносини і перетворює їх на відносини державно-управлінські або на адміністративно-правові.

Отже, адміністративне право – це сукупність (система) правових норм, які регулюють суспільні відносини, щоИ формуються в ході забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав,свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадського порядку.

Система адміністративного права – це єдність цієї правової галузі, яка відображає послідовне розміщення івзаємозв’язок її структурних елементів(частин) – підгалузей права і правових інститутів, що складаються із певних сукупностей однорідних норм. Адміністративне право складається з загальної та особливої частини.

1. Загальна частина об’єднує норми, що регулюють:

 принципи державного управління;

 правове становище суб’єктів адміністративного права (громадян, органів

виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян,

підприємств, установ, організацій);

 державну службу;

 форми і методи управлінської діяльності;

 адміністративно-правові режими (надзвичайний, воєнного стану,

митний тощо);

 адміністративний примус;

 засоби забезпечення законності в державному управлінні;

 адміністративний процес, включаючи адміністративне судочинство.

2. Особлива частина адміністративного права містить норми, що регулюють:

 управління економікою, промисловістю, агропромисловим комплексом;

 управління в соціально-культурній галузі (освіта, наука тощо);

 управління у сфері адміністративно-політичної діяльності (внутрішні

справи, юстиція, зовнішні відносини тощо);

 міжгалузеве управління (статистика, стандартизація, ціно утворення

тощо).

Загальна частина об’єднує положення, які визначають правовий статус суб’єктів адміністративного права,

засади діяльності суб’єктів публічної адміністрації, адміністративну відповідальність, публічну службу, адміністративне оскарження тощо.

Особлива – специфіку адміністративно-правового регулювання в окремих сферах суспільного життя.

Спеціальна – засади адміністративно-процедурної діяльності. Окрім того, в науці адміністративного права його систему розглядають й уншому аспекті. Як сукупність:

 адміністративно-правових інститутів, тобто груп норм адміністративного права, які регулюють взаємопов’язані тісно однорідні суспільні відносини (інститут адміністративної відповідальності, інститут адміністративного договору, інститут адміністративних послуг, інститут державної служби, інститут державного управління (публічного адміністрування) тощо);

 адміністративно-правових норм – конкретних формально-визначених загальнообов’язкових правил поведінки у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі публічного (державного і самоврядного) управління (адміністрування) в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадянського

порядку.