- •Тема науково-практичної роботи « Технології рідких лікарських форм. Вимоги, особливості виготовлення»
- •Класифікація гомеопатичних лікарських засобів по агрегатному стані і способу введення
- •Ентеральні шляхи введення
- •Парентеральные шляхи введення
- •Дисперсологічна (технологічна) класифікація
- •Вільно-дисперсні системи
- •Зв'язно-дисперсні системи
- •Література:
Дисперсологічна (технологічна) класифікація
Дисперсологічна класифікація характерна для всіх матеріальних об'єктів. Розвинена послідовником Н. А. Александрова професором А. С. Прозоровським, вона характеризує всі лікарські форми в аптечній технології з погляду фізико-хімічних властивостей речовин, що входять до її складу.
Гомеопатичні препарати також варто розглядати як фізико-хімічні системи, що мають певну внутрішню структуру.
Сучасна дисперсологічна класифікація однаково характерна як для алопатичних, так і гомеопатичних препаратів і розрізняє протилежні групи: вільно-дисперсні й зв'язно-дисперсні системи. У кожній групі виділяються окремі типи дисперсних систем в залежності від агрегатного стану дисперсної фази й дисперсійного середовища, ступеня подрібнювання дисперсної фази, а також наявності або відсутності зв'язку між частками дисперсної системи (схема 2)
Схема 2. Дисперсологічна класифікація
Вільно-дисперсні системи
Системи з повітряним дисперсійним середовищем.
До цієї підгрупи відносяться порошки (тритурації), які одержують шляхом розтирання нерозчинних мінералів і різних хімічних сполук, а також рослин або їхніх частин (корінь, насіння й т.д.). У даній системі дисперсійним середовищем є повітря.
Системи, з рідким дисперсійним середовищем. Ця підгрупа охоплює всі рідкі лікарські форми: есенції, настойки, розчини, краплі, масла. Сутність технологічних процесів зводиться до розчинення, екстрагування, вимочування або перколяції. Особливе місце в цій підгрупі займають ін'єкційні розчини, які в гомеопатичних аптеках не готовлять (випускає фірма «Heel»).
Системи із пластичним, або пружним, дисперсійним середовищем, які можна підрозділити на такі підгрупи: 1) безформні системи, що мають вид суцільної загальної маси, яким не можна додати геометричну форму (мазі); 2) формовані системи, що мають певну геометричну форму (супозиторії, одержувані шляхом викачування й виливання).
Системи із твердим дисперсійним середовищем. Аналогічно попередній підгрупі системи можуть бути безформними й формованими (супозиторії, приготовлені на основі жирових основ і твердих поліетиленгліколей).
Системи з газоподібним дисперсійним середовищем. До цієї підгрупи відносяться спреї (аерозолі).
Зв'язно-дисперсні системи
Системи без дисперсійного середовища. До цієї підгрупи відносяться таблетки, одержувані шляхом пресування, гранули, драже, які не мають дисперсійного середовища, а частки дисперсної фази не мають змоги зміщатися.
Просочені зв'язно-дисперсні системи. У цю підгрупу входять оподельдоки (мильно-спиртові лініменти).
Дисперсологічна класифікація лікарських форм є найбільш раціональною й має важливіше значення в порівнянні з іншими видами класифікацій.
ПОТЕНЦІЮВАННЯ ГОМЕОПАТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ. ШКАЛИ РОЗВЕДЕНЬ. ВИБІР РОЗВЕДЕННЯ, ДОЗИ, ТРИВАЛІСТЬ ПРИЙОМУ ЛІКІВ
Потенціювання проводять шляхом східчастого систематичного здрібнювання, роздроблення речовини в первісному виді, що в гомеопатії досягається послідовним розведенням його в розчиннику (найчастіше - етиловому спирті) або розтиранням з молочним цукром.
Речовини, які в первісному своєму виді неіндиферентні (сильнодіючі або отрутні), шляхом потенціювання, зменшуючись у кількості, втрачають свою отруйність і здобувають цілющу силу.
Теоретично говорячи, головну роль у розвитку зазначеної сили грає збільшення поверхні роздрібнюваних часток речовини. Таким чином, мінімальна кількість речовини, але із крайнім роздробленням його часток має більшу поверхню, ніж велика кількість при більшій або меншій не роз’єднаності окремих часток. При більшій же поверхні виходить і більша дія. Можна при цьому припустити, що частки, доведені до дрібного атомного стану, відштовхуються один від одного, що також може призводити до посилення й більше активній дії речовини, тобто динамізації.
Саме потенціювання (послідовне розведення й динамізація) обумовлює механізм дії гомеопатичних ліків, що на сучасному етапі представлений чотирма напрямками: імуностимулюючому, інформаційному, каталізуючому, енергетичному Рідкі ліки готовлять із вихідних препаратів шляхом розведення з індиферентним речовиною-носієм (водою, спиртом), а порошкові розтирання (тритурації) розводять молочним цукром.
У гомеопатії використаються в основному два способи позначення ступеня розведення лікарських засобів:
—десяткова (децимальна) шкала позначається буквою «D» або римською цифрою X (D1,X1);
—сотенна (центисимальна) шкала позначається буквами «С», «СН» або зовсім без букви - тільки арабською цифрою, що відповідає номеру розведення (С1, СН1 або 1).
Ганеман спочатку працював із сотенною шкалою, потім прийшов до 1 000 (шкала М) і 50 000 розведенню (шкала LМ). Зараз використаються всі шкали.
Існують наступні щаблі розведення:
Символ |
Ступінь розведення на крок потенціювання |
D(X)* |
Ступінь розведення 1:10 на крок потенціювання (десяткова) |
С(СН) |
Ступінь розведення 1:100 на крок потенціювання (сотенна) |
LМ(Q) |
Ступінь розведення 1:50 000 на крок потенціювання ** |
СК(К) |
Ступінь розведення 1:100 на крок потенціювання по методуКорсакова |
Примітки.
* Символ «X» замість «D» часто використають у деяких англомовних країнах, у Росії, Україні.
** LМ 1-розведення готовлять зі СЗ; число за символом «LМ» означає кількість розведень 1 частини вихідної речовини в 50 000 частинах розчинника (LМ1, LМ6, LМ30). Шкалу розведень LМ, тобто 1:50 000 не можна плутати з LМ-потенцією, тому що, наприклад, розведення LМ30 являє собою 50 00030, а потенція LМ — це 10050 000, у зв'язку із чим показання для призначення того самого препарату в потенції LМ30 і в потенції LМ значно відрізняються.
Ліки по десятковій шкалі готовлять по наступному основному правилу: перше десяткове розведення повинне одержати 1/10 частина лікарської речовини (1:10). Кожне наступне розведення готовлять із 1 частини попереднього розведення й 9 вагових частин індиферентної речовини (спирт, цукор, вода), тобто воно вище попереднього в 10 разів.
Розведення ліків по сотенній шкалі роблять за наступним правилом: перше сотенне розведення повинне містити 1/100 частина лікарської речовини (1:100). Кожне наступне розведення готовлять із 1 частини попереднього розведення й 99 вагових частин індиферентної речовини, тобто воно вище попереднього в 100 разів.
Ці приклади демонструють основний принцип потенціювання: з кожної попередньої потенції певну частину речовини вносять у наступний флакон з розчинником або в ступку з молочним цукром, енергійними рухами збовтують 10 разів або розтирають протягом 10 хв і так продовжують потенціювання до необхідного розведення.
Поряд з викладеним методом потенціювання по С. Ганеману відомий і інший метод - по Корсакову. Російський лікар-гомеопат С. Н. Корсаков в 1829 році запропонував свій власний спосіб готування гомеопатичних розведень. По цьому методі поетапне розведення проводиться в одному посуді. При швидкому перекиданні склянки завжди залишається крапля рідини (лікарської субстанції), тобто завжди залишається інформація від попередньої потенції, що потім розводиться в 100 разів і т.д. Наприклад, у флакон для потенціювання відважують 9,9 г спирту необхідної концентрації й додають 0,1 г (3 краплі) вихідного розчину, перемішують при струшуванні 10 разів, після чого виливають у посудину з позначенням С1 (перше сотенне розведення). Потім у цей же флакон знову відважують 9,9 г спирту етилового й знову струшують 10 разів - переливають посудина з позначенням С2 (друге сотенне розведення). Спосіб Корсакова технічно значно швидше й дешевше класичного ганеманівського потенціювання в багатьох ємностях, хоча й менш точний; застосовується набагато рідше.
Розведення й багаторазове струшування лікарських засобів, що готують, у гомеопатії мають важливе значення для одержання клінічної активності (потенції) ліків.
Дані гомеопатичні правила готування розведень і розтирань поширюються як на гомеопатичні засоби, так і на деякі засоби, описані в ГФ.
Порівнюючи десяткову, сотенну й тисячну шкали, ми маємо відповідний вміст лікарської речовини, а саме:
Десяткова (децимальна) шкала |
Сотенна (центисимальная) шкала |
Тисячна шкала |
|||
Ступіньрозведення |
Вміст лікарськоїречовини |
Ступіньрозведення |
Вміст лікарськоїречовини |
Ступіньрозведення |
Вміст лікарськоїречовини |
X1 (D1) |
1:10 (10 -1) |
|
|
|
|
X2 (D2) |
1:100 (10 -2) |
1 (С1) |
1:100 (10 -2) |
|
|
X3 (D3) |
1:1000 (10 -3) |
|
|
М1 |
1:1000 (10 -3) |
X4 (D4) |
1:10 000 (10 -4) |
2 (С2) |
1:10 000 (10 -4) |
|
|
X5 (D5) |
1:100 000 (10 -5) |
|
|
|
|
X6 (D6) |
1:1 000 000 (10 -6) |
3 (СЗ) |
1:1 000 000 (10 -6) |
М2 |
1:1 000 000 (10 -6) |
X7 (D7) |
1:10 000 000 (10 -7) |
|
|
|
|
X8 (D8) |
1:100 000 000 (10 -8) |
4 (С4) |
1:100 000 000 (10 -8) |
|
|
X9 (D9) |
1:1 000 000 000 (10 -9) |
|
|
МЗ |
1:1 000 000 000 (10 -9) |
X10 (D10) |
1:10 000 000 000 (10-10) |
5 (С5) |
1:10 000 000 000 (10-10) |
|
|
Для більшої наочності уявлення про потенціювання можна навести як приклад наступну шкалу потенціювання:
п/п |
Кількість змішаних речовин |
Кількість допоміжноїречовини |
Отримані співвідношення |
Позначення потенцій |
Десяткові (децимальні) потенції |
||||
1 |
1 частина |
9 частин |
1:10 |
XI або D1 |
2 |
1 частина 1-й потенції |
9 частин |
1:100 |
Х2 або D2 |
3 |
1 частина 2-й потенції |
9 частин |
1:1000 |
ХЗ або DЗ |
4 |
1 частина 3-й потенції |
9 частин |
1:10 000 |
Х4 або D4 |
5 |
1 частина 4-й потенції |
9 частин |
1:100 000 |
Х5 або D5 |
Сотенні (центисимальні) потенції |
||||
1 |
1 частина |
99 частин |
1:100 |
1 або С1 |
2 |
1 частина 1-й потенції |
99 частин |
1:10 000 |
2 або С2 |
3 |
1 частина 2-й потенції |
99 частин |
1:1000 000 |
3 або СЗ |
4 |
1 частина 3-й потенції |
99 частин |
1:100 000 000 |
4 або С4 |
5 |
1 частина 4-й потенції |
99 частин |
1:10 000 000 000 |
5 або С5 |
Деякі потенції є стандартними, апробованими й широко застосовуваними протягом 200-літньої практики.
Оригінальна технологія розроблена Ганеманом по виробництву LM-потенцій. LM-потенції - це універсальні потенції, які застосовуються як при гострих, так і при хронічних захворюваннях. Це істинно високі потенції, які починають діяти протягом півгодини. Їхню дію можна пророкувати, спостерігати й регулювати: можна давати їх однократно як одноразова доза або повторювати часто, що має особливу перевагу при гострих захворюваннях і виражених загостреннях хронічних захворювань (ушкодженнях нервів і тканин).
А. Я. Катін і М. А. Катіна, описуючи готування LM-потенцій, указують, що початковим розчином для їхнього виробництва є LM-Q, отримана з лікарської речовини, раніше приготовленого в розведенні D6. Залежно від розчинності лікарської речовини перші три розведення виробляються: з розчинними речовинами й препаратами рослинного походження - у рідкій фазі (у розчині з очищеною водою або в 45 % або 60 % спирті); з нерозчинними – в подрібненій у порошок формі при готуванні препаратів із сировини мінерального або рослинного походження.
Перевага віддається свіжим препаратам рослинного походження, перші три розведення яких одержують шляхом розтирання в порошок.
LM-Q-препарат одержують шляхом розчинення 60 мг рідини або 60 мг порошку лікарського засобу, раніше приготовленого в D6, в 500 краплях розчинника, яким є 45% спирт. За цим ідуть точно 100 енергійних вертикальних динамічних рухів (струснути нагору й униз).
Головна особливість виробництва LM-шкали складається у двох щаблях кожного розведення.
Перший щабель складається в розчиненні 60 мг (0,06 мл) LM-Q в 100 краплях розчинника (спирт), тому що було зроблено по СН-шкалі (центисимальній шкалі по Ганеману). Це вимагає також строго 100 енергійних вертикальних динамічних рухів.
Другий щабель кожного розведення по LM-шкалі складається в насиченні достатньою кількістю розчину, отриманого з першого щабля, 500 гранул.
Теоретично «сума» двох щаблів розведення, що є частинами одного розведення по LM-шкалі, становить 50 000 як результат зменшення 100 розведень із першого щабля на 500 розведень (під час насичення гранул у другому щаблі).
Звичайно вживані розведення (рідкі або розтирання): D2, DЗ, D6 (СЗ), D12 (С6), С12, С18, С30, С50, С100, С200, С500, С1000, С10000; з М-розведень - М1, М5, М10, СМ1, з LM-розведень - LM1, LM2, LM5 і до LM30.
Низькими розведеннями (розподілами або потенціями) на практиці вважають від тинктури до шостого сотенного розведення, середніми - від 6-го до 12-го, високими - вище 12-го, дуже високими - від 100-го до 1000-го й вище. У випадку застосування нетоксичних продуктів рослинного походження використають матричну настойку: 1 крапля активної субстанції на 99 капель спирту.
У нашій країні не всі лікарі прибігають до високих розведень ліків, а за рубежем гомеопати часто призначають і високі розведення. У Франції застосовують винятково сотенну шкалу, в англомовних країнах - переважно сотенну, у Німеччині здебільшого використають десяткову шкалу.
Досвідчені лікарі-гомеопати вважають, що краще діють більше низькі потенції, до D6 (Х6); на більше високих щаблях С-потенції діють швидше.
Для харківських лікарів-гомеопатів характерне використання низьких і середніх розведень (від вихідних препаратів до 30-го розведення); для київської гомеопатичної школи - високих розведень (до 1000-го); для московських і петербурзьких лікарів - і тих і інших, але частіше - низьких.
Деякі лікарі вважають, що число етапів потенціювання в досягненні ефекту, що потенціює, відіграє більшу роль, чим кількісні співвідношення між вихідною речовиною й несучою субстанцією.
Ступінь розведення й доза ліків залежать, насамперед, від активності нерозбавлених ліків: чим активніші ліки, тим варто давати їх менше; ніж інертніші, тим більше. Крім того, необхідно враховувати стан і реакції хворого організму.
Доза в гомеопатичній практиці означає кількість крапель або таблеток. Спостереження токсикологів показують, що сильна інтоксикація викликає зміну тканин і органів, середні отруєння приводять до розладу функцій, а слабкі отруєння викликають лише психічні симптоми. Відповідно до цього в гомеопатії є таке правило:
– при захворюванні органів (морфологічних поразках) застосовують низькі розведення ліків;
– при функціональних розладах - середні розведення;
– при психічних симптомах з урахуванням конституціональних особливостей людини або коли подібність між симптомами хвороби й ліками повна - корисно вживати високі й дуже високі розведення; при невралгіях краще не застосовувати розведення нижче 30.
Наступне правило випливає з лікарських властивостей ще нерозведених ліків. Токсичні лікарські речовини можна застосовувати лише в розведеннях, які вище їхньої агресивної дози - D12. Навпаки, лікарські речовини, що мають незначний лікувальний вплив, набувають найменшу цілющу силу із ступення колоїдної розчинності - приблизно D8.
Принципово важливо розуміти, що для кожного пацієнта існує оптимальна потенція ліків. І найбільше ефективно призначати препарат у максимально високій потенції, на якій при тестуванні по методу Р. Фоля є стабільна реакція. Якщо в лікаря відсутня можливість призначити гомеопрепарат у високій потенції, то в даній ситуації необхідно використати цей же препарат у низької потенції, але приймати його частіше й у більшій дозі. Однак при важких захворюваннях це не тотожне лікування, тут необхідні високі потенції.
При наявності у хворого підвищеної реактивності (алергійних або гиперергічних реакцій, вегетативної лабільності, перекрученої чутливості, порушень проникності судин, діатезу, ідіосинкразії) варто рекомендувати С30 або більше високі розведення й тільки в мінімальній дозі. Низькі розведення рекомендуються при млявій вегетативній реактивності, середні - при рівновазі блукаючих і симпатичного нервів.
Нарешті, ще одне правило вибору дози враховує стан організму пацієнта. Досвід лікарів-гомеопатів показує, що в кінцевій фазі хвороби можливості організму вичерпані, тому пацієнти в ослабленому стані не повинні одержувати високих розведень ліків. При стабільному стані пацієнта можна спокійно використати дуже високі розведення.
Однієї краплі високого розведення ліків досить для психічних хворих у фазі збудження, а при депресії потрібно 5-8 крапель. Гиперергічні пацієнти із широкими зіницями, збуджені повинні одержувати малі дози: 1 крупинку або 1 краплю. Одна таблетка високого розведення відповідає дії приблизно 5-8 крапель того ж розведення.
Алергійні пацієнти з вузькими зіницями краще реагують на середні розведення ліків. У гострих випадках захворювань можна давати органотропні засоби в більших розведеннях 2-3 рази в день.
При інфекціях, болючих станах, спастичних захворюваннях рекомендується кумулятивне дозування: спочатку призначають разову дозу 5-8 крапель або 3-5 крупинок D12, С6, потім цю же кількість розчиняють в 1/2 чашки кип'яченої охолодженої води й дають по 1 чайній ложці кожні 30 хв.
При хронічних захворюваннях виправдує себе застосування засобів у розведеннях, що підвищуються: С30, С50, С100, С200, С1000.
Необхідно знати час дії різних потенцій гомеопатичних препаратів.
Потенції відрізняються один від одного:
а) часом дії гомеопатичного препарату:
потенції Х2, ХЗ діють хвилини й можуть призначатися при необхідності кожні 20-30 хв;
потенції 3, 6 діють близько 4-6 г, можуть призначатися 2-3 рази в добу;
потенції 12 діють близько 8-12 г і можуть призначатися 1-2 рази в добу;
потенції 30 діють близько 24-30 г і можуть призначатися 1 раз у добу;
потенції 50 діють близько 120-150 г, можуть призначатися 2 рази в тиждень;
потенції 100 діють близько 48-72 г, можуть призначатися 1 раз у тиждень;
потенції 200 діють до 2-3 тижнів і можуть призначатися 1 раз в 2-3 тижні;
потенції 1000 діють 1-2 місяці й можуть призначатися 1 раз на місяць;
потенції 10 000 діють до 6 місяців.
б) глибиною дії, тобто чим вище потенція, тим глибше й сильніше вона діє на хворобливий процес в енергетичному, молекулярному (матеріальному) плані, а головне — чим вище потенція гомеопрепарата, тим вище її вплив на дух.
В цілому можна взяти за правило наступні положення:
при гострих захворюваннях використають більше низькі потенції при частому прийомі (наприклад, щогодини), а при хронічних - більш високі при рідкому прийомі (1-2 рази в день, через день або рідше);
низькі розведення можна повторювати частіше;
високі розведення роблять впливу протягом тижнів і місяців, а низькі - протягом годин;
у зростаючих рядах розведень те саме ліки можна давати все з більшими інтервалами тривалий час.
По можливості необхідна перерва в прийомі ліків 1 раз у тиждень.
Для деяких гомеопатичних ліків існують особливі правила прийому. Так, зміїні отрути, кислоти, тонізуючі засоби приймаються ранком, а препарати йоду, миш'яку, стрихніну приймаються в другій половині дня або на ніч.
Ефективність лікування хронічних захворювань гомеопатичними засобами можна встановити в процесі лікування шляхом наступних спостережень: лікування йде добре, якщо спочатку поліпшується душевний стан, а потім зменшується фізична недуга; коли відбувається зрушення симптоматики зверху вниз (від голови до ніг) або зсередини назовні (від органів до шкіри); коли лікування відбувається в порядку, зворотному захворюванню, - те, що виникло останнім, виліковує першим.
Первинне загострення захворювання після прийому гомеопатичних ліків спостерігається часто. Гомеопатичні ліки викликають цілющий ефект за допомогою підвищення опірності й підйому життєвих сил організму. Невелике погіршення на початку лікування - гарна ознака при гострих захворюваннях. Воно показує, що вибір ліків були правильним. Якщо загострення занадто сильне, то це означає, що розведення або доза ліки не відповідають реакції пацієнта.
При хронічних хворобах первинне загострення наступати не повинне, якщо вибір розведення й дози був правильним.
Побічні симптоми лікарської терапії можуть з'явитися тоді, коли обрані ліки не цілком відповідають стану пацієнта або ж пацієнт має високу чутливість.
Гомеопатичні ліки краще приймати за 30 хв до їжі або через 30 хв після їжі. Дорослим на один прийом з урахуванням різних біоритмів звичайно призначають 6-8 крапель або 6-8 гранул під язик, які варто розсмоктувати в роті. Порошки дозуються «на кінчику кавової ложки» (доза одного прийому становить приблизно 0,2 г). Обов'язкове правило: перед уживанням ліки необхідно струснути 2-3 рази.
Корекція числа прийому крупинок проводиться в ході лікування. Спочатку необхідно призначити хворому найменшу кількість крупинок і відповідну потенцію препарату, щоб не дати організму зайвої кількість енергії, що може викликати загострення хвороби.
Якщо через 2-3 прийоми препарату відзначається гарний ефект дії, то необхідно або зменшити на прийом кількість крупинок, або збільшити потенцію препарату й призначити його прийом ще рідше. С. Ганеман уважав, що величина потенції повинна бути тим більше, ніж більше речовина подібна захворюванню.
Дітям після року призначається крупинка на рік життя. Дітям молодше шести місяців дають одну краплю лікарської речовини, розчиненого в трьох чайних ложках кип'яченої води, у три прийоми (одна крапля лікарського розчину дорівнює двом крупинкам того ж розведення). Дітям від шести до дванадцяти місяців призначають одну краплю спиртового розчину ліків, розчинених в столовій ложці кип'яченої води, і дають цю дозу в три прийоми. Такі ж дози достатні для ослаблених дітей і старих.
