Художник, розглядаючи картину, звертає увагу не лише на зміст того, що зображено, а й на професійні деталі - фарби, манеру написання картини тощо. 33) Класифікація сприймання

Сприймання поділяються на види за кількома основами.

За провідним аналізаторомвиділяють такі види сприймання: зорове, слухове, тактильне, кінестезичне, нюхове і смакове. За формами існування матерії виокремлюють такі види сприймання: сприймання простору, сприймання часу і сприймання руху.

Сприймання простору

У взаємодії людини з навколишнім середовищем сприймання простору є обов'язковою умовою її орієнтування в цьому середовищі.

У процесі сприймання простору розрізняють сприймання величини, форми, об'ємності й віддаленості предметів.

Взаємодія людини з довкіллям включає і саме тіло людини з характерною для нього системою координат. Людина, яка відчуває світ, сама є матеріальним тілом, яке займає певне місце в просторі й має певні просторові ознаки: величину, форму та виміри тіла, спрямування рухів у просторі.

Сприймання часу - це відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються в навколишньому світі. Сприймання руху - це відображення зміни положення, яке об'єкти займають у просторі. Воно дає можливість людям і тваринам орієнтуватися у відносних змінах взаємо розташування та взаємовідношення предметів навколишньої дійсності.

однією важливою характеристикою образу сприймання є його узагальненість. Вона означає віднесеність кожного образу до деякого класу об'єктів, які мають назву. В цьому відображається вплив не тільки мови, але й досвіду даної людини. З розширенням досвіду сприймання, образ, зберігаючи свою індивідуальність і віднесеність до конкретного предмету, відноситься до найбільшої сукупності предметів певної категорії, тобто класифікується. Саме класифікація забезпечує надійність правильного розпізнавання об'єкту незалежно від його індивідуальних особливостей і викривлення, які не виводять об'єкт за межі класу. Значення узагальненості розпізнавання виявляється, наприклад, в спроможності людини вільно читати текст незалежно від шрифту або почерку, яким він написаний. Фігурою називають замкнену лінію, яка виступає вперед і займає частину феноменологічного поля, а все, що оточує фігуру, є фоном. Таким чином, реальність, що сприймається, завжди поділяється на два прошарки: на фігуру — образ предмета і фон — образ оточуючого предмет простору. Внаслідок такого розчленування предметність зберігає деяку незалежність сприймання від фону, на якому виступає об'єкт.

Співвідношення предмета і фону — динамічне. Те, що в даний момент належить до фону, може через деякий час стати предметом, і навпаки, те, що було предметом, може стати фоном. 

. Сприймання цілого і його частин залежить не тільки від індивідуальних особливостей, але й від попереднього досвіду й установки. За активністю сприймання поділяють на ненавмисне (мимовільне) і навмисне (довільне).

Ненавмисне сприймання викликається особливостями навколишніх предметів: їхньою яскравістю, розташуванням, незвичністю; інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля.

Навмисне сприймання має іншу характеристику. При його здійсненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання. Таким сприйманням, наприклад, є слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг.

У процесі пізнання навколишньої дійсності сприймання може перейти у спостереження.

Спостереження - це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Воно є найрозвиненішою формою навмисного сприймання.