37) Встановлення радянської влади в Україні. Політика «воєнного комунізму» та її наслідки.

Термін "воєнний комунізм" вперше був використаний Леніним на означення сукупності соціальних та економічних заходів періоду громадянської війни.

Приводом до надзвичайних заходів було те, що з результаті виступу чехословацького корпусу, конфлікту між Раднаркомом та українською Центральною Радою погіршилося постачання до Росії хліба.

У травні 1918р. ВЦВК прийняв ряд декретів, які встановлювали продовольчу диктатуру на селі. Вводилась державна монополія на продаж хліба та його заготівлю. Зона передбачала заборону приватної торгівлі хлібом, дозвіл Наркомату продовольства примусово вилучати його у селянських господарствах. Для забезпечення примусового вилучення хліба створювалися спеціальні продовольчі загони. У січні 1919 р. було введено продовольчу розверстку, яка передбачала вилучення всього запасу хліба, а згодом — і всіх сільськогосподарських продуктів.

Поряд із цими заходами в червні 1918 р. було створено комітети бідноти — комбіди, що складалися, в основному, з сільського люмпен-пролетаріату. З метою стимулювання вилучення ними надлишків продуктів передбачалося, що частину вилученого буде поділено між членами комбідів.

Одночасно на селі будувався комунізм. На базі поміщицьких господарств створювалися зразкові сільськогосподарські комуни та радянські господарства. Це стало фактичною відмовою від політики, проголошеної більшовиками у Декреті про землю.

Процес "комунізації" села здійснювався примусовими методами. Так, у 1918 р. на території РРФСР було створено 3100, а в 1920 р. 4400 радгоспів. Але це були, здебільшого, малоефективні господарства, соціальною базою яких стали найбідніші верстви населення.

Проведення політики "воєнного комунізму" у промисловості розпочалося з червня 1918 р., коли було прийнято декрет про її націоналізацію. Націоналізації підлягали підприємства навіть з кількістю робітників у 5 осіб за наявності механічного двигуна та з кількістю 10 осіб без двигуна. На 1920 р. було націоналізовано 37,2 тис. підприємств.

Політика "воєнного комунізму" означала встановлення цілковитого державного контролю над управлінням промисловістю, створення вертикальної централізованої системи органів управління на чолі з главками та Вищою радою народного господарства (ВРНГ).

Характерними рисами політики "воєнного комунізму" були введення безгрошових розрахунків, відміна торгівлі, введення прямого продуктообміну, зрівняльного розподілу продуктів серед працюючого населення, запровадження карткової системи.

Одним із екстремальних проявів цієї політики стала "мілітаризація праці": вводилася загальна трудова повинність, створювались трудові армії. Троцькому належала ідея організації трудових таборів. Проводились мобілізації на роботи т. зв. "буржуазних елементів". Крім мобілізації, на ці верстви було накладено контрибуцію у розмірі 10 млрд крб.

Революційний ентузіазм населення, яке прагнуло до кращого життя, призвів до появи "комуністичних суботників" (безплатної праці у вихідні дні). З часом така добровільна форма праці набула обов'язкового характеру.

У політичній сфері "воєнний комунізм" проявлявся у безкомпромісній боротьбі з опозицією.

Після декрету від 3 вересня 1918 р. основним методом боротьби з опозицією стали терор та організація концентраційних таборів для ізоляції класових ворогів радянської республіки. За даними західних істориків, жертвами "червоного терору" у період 1918-1922 pp. стали 140 тис. чоловік.

Поступово з політичної арени було усунуто кадетів (листопад 1918), лівих есерів (1918-1921), правих есерів (1918-1922), меншовиків (1919-1921), анархістів (1920-1921).

У результаті політики "воєнного комунізму" відбулося катастрофічне падіння виробництва, зросли ціни, інфляція, процвітали "чорний ринок" та спекуляція. Одержавлення економіки обернулось небаченою бюрократизацією державного апарату і домінуванням адміністративно-командних методів управління. Економічні важелі регулювання та управління народним господарством повністю ігнорувалися.

Політика "воєнного комунізму" значно вплинула на суспільну свідомість: комуністичне суспільство почало ототожнюватися з "воєнним комунізмом".

Ще одним суттєвим наслідком періоду "воєнного комунізму" було встановлення політичної диктатури, яка означала знищення або підпорядкування більшовиками державних структур та органів, що виникли в роки революції (рад, профспілок, заводських комітетів), і ліквідацію не-більшовицьких партій. Тим самим було закладено підвалини майбутньої тоталітарної системи комуністичного зразка. Важливим методом більшовицької влади став терор — політика залякування та насильства, розправи з політичними противниками. Головна його мета—зламати у супротивника волю до опору.