1.2 Технологія клієнт-сервер
Клієнт-серверна система характеризується наявністю двох взаємодіючих самостійних процесів - клієнта і сервера, які, в загальному випадку, можуть виконуватися на різних комп'ютерах, обмінюючись даними по мережі. Процеси, що реалізують деяку службу, наприклад службу файлової системи або бази даних, називаються серверами. Процеси, що запитують служби у серверів шляхом посилки запиту і подальшого очікування відповіді від сервера, називаються клієнтами.
На рис. 1.1. зображена загальна структура реалізації технології клієнт-сервер.
Рис. 1.1. Загальний вигляд технології клієнт-сервер
Сервер бази даних являє собою версію СУБД з одночасним доступом для багатьох користувачів, паралельно обробляючу запити, що надійшли з усіх робочих станцій. У його завдання входить реалізація логіки обробки транзакцій із застосуванням необхідної техніки синхронізації - підтримки протоколів блокування ресурсів, забезпечення, запобігання та / або усунення тупикових ситуацій.
У відповідь на користувальницький запит робоча станція отримає не «сировину» для подальшої обробки, а готові результати. Програмне забезпечення робочої станції при такій архітектурі грає роль лише зовнішнього інтерфейсу (Front - end) централізованої системи управління даними. Це дозволяє істотно зменшити мережевий трафік, скоротити час на очікування блокованих ресурсів даних в режимі одночасного доступу багатьох користувачів, розвантажити робочі станції і при досить потужною центральної машині використовувати для них більш дешеве обладнання.
Найчастіше, клієнт і сервер територіально відокремлені один від одного, і в цьому випадку вони входять до складу або утворюють систему розподіленої обробки даних.
Для сучасних СУБД архітектура «клієнт-сервер» стала фактично стандартом. Якщо передбачається, що проектована інформація буде мати архітектуру «клієнт-сервер», то це означає, що прикладні програми, реалізовані в її рамках, будуть мати розподілений характер. Частина функцій додатків буде реалізована в програмі-клієнті, інша - в програмі-сервері. Основний принцип технології «клієнт-сервер» полягає в поділі функцій стандартного інтерактивного додатку на чотири групи:
функції введення і відображення даних;
прикладні функції, характерні для предметної області;
фундаментальні функції зберігання та управління ресурсами (базами даних);
службові функції.
Виходячи з цього поділу будь-який додаток може складатися з таких компонентів:
компонент подання (функції 1-ї групи);
прикладної компонент (функції 2-ї групи);
компонент доступу до інформаційних ресурсів (функції 3-ї групи і протокол їх взаємодії).
Відмінності визначаються чотирма факторами:
які види програмного забезпечення використовуються в логічних компонентах;
які механізми програмного забезпечення використовуються для реалізації функцій трьох груп;
як логічні компоненти розподіляються комп'ютерами в мережі;
які механізми використовуються для зв'язку компонентів між собою.