88. Хозяйственная деятельность: понятие, признаки, виды

Согласно ст. 3 ХКУ под ХД понимается деятельность субъектов хозяйствования в сфере общественного производства, направленная на производство и реализацию продукции, выполнение работ или предоставление услуг стоимостного характера, имеющих ценовую определенность.

ХД характерны следующие признаки:

1) эта деятельность направлена на производство продукции (товаров), выполнение работ и предоставление услуг с целью удовлетворения потребностей других субъектов;

2) она осуществляется, как правило, на профессиональных началах;

3) результаты этой деятельности имеют форму товара, а значит и стоимостное выражение;

4) в процессе организации и осуществления этой деятельности объединяются как частные интересы производителя, так и публичные интересы государства и общества в целом.

Согласно ст. 3 ХКУ ХД, осуществляемая для достижения экономических и социальных результатов и с целью получения прибыли является предпринимательством, а субъекты, осуществляющие эту деятельность – предпринимателями. ХД, которая осуществляется без цели получения прибыли является некоммерческой ХД.

В главах 4 и 5 ХКУ закреплены общие положения относительно предпринимательства и некоммерческой хозяйственной деятельности.

Согласно ст. 42 ХКУ предпринимательство - это самостоятельная, инициативная, систематическая на собственный риск ХД, осуществляемая субъектами хозяйствования (предпринимателями) для достижения экономических и социальных результатов с целью получения прибыли.

Согласно ст. 52 ХКУ некоммерческое хозяйствование - это осуществляемая субъектами хозяйствования самостоятельная, систематическая ХД, направленная на достижение экономических, социальных и других результатов без цели получения прибыли. НХД осуществляется субъектами хозяйствования государственного или коммунального секторов экономики в сферах (видах деятельности), в которых согласно ст. 12 этого Кодекса запрещено предпринимательство.

НХД может осуществляться также другими субъектами хозяйствования, которым осуществление ХД в форме предпринимательства запрещается законом (товарные и фондовые биржи).

Согласно ст. 52 ХКУ запрещается осуществление НХД органам государственной власти, органам местного самоуправления, их должностным лицам. В ХКУ определяются: организационные формы осуществления НХД (ст. 53); положения относительно ее регулирования (ст. 54).

35. Наследование по завещанию. Наследование по закону.

Спадкування – перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки (за винятком, визначеним ст. 1219 Цивільного кодексу України), що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, місцем відкриття – останнє місце проживання спадкодавця. Існує два види спадкування: за заповітом або за законом.

Спадкування (спадщина) за заповітом (глава 85 ст.1233-..)

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи з повною цивільною дієздатністю на випадок своєї смерті. Таке розпорядження здійснюється виключно особисто.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями будь-кого, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних або родинних відносин. Також, заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, за виключенням осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Заповіт може бути складений щодо усієї спадщини або тільки її частини. Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.

Статтею 1241 ЦК України передбачені особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, до яких законом віднесені: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.

Чинним законодавством встановлено суворі вимоги до форми заповіту: він має бути складений письмово, із зазначенням місця та часу його складення, особисто підписаний заповідачем, посвідчений нотаріусом (або іншими посадовими, службовими особами, в передбачених законом випадках).

Заповідач має право у будь-який час скасувати, скласти новий заповіт або внести в нього зміни.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (тобто недійсним). Крім того, заповіт можна оскаржити до суду та визнати його недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (наприклад, заповіт, складений за погрозами).

Спадкування (спадщина) за законом (глава 86 ст.1258-..)

Якщо спадкодавець не залишив заповіт – спадкування відбувається за законом. Спадкування за законом здійснюється почергово, при цьому кожна наступна черга таких спадкоємців одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, передбачених законом.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини.

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Згідно зі статтями 1261-1265 ЦК України: у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки; у другу чергу – рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; у третю чергу – рідні дядько та тітка спадкодавця; у четверту чергу – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини; у п'яту – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення), утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, проте спадкоємці можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них: за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна; за письмовою угодою, посвідченою нотаріусом, – якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів.

Здійснення права на спадкування (прийняття спадщини)

Спадкоємець має право як прийняти спадщину, так і не прийняти її. Це стосується спадкоємців і за заповітом, і за законом. Згідно з ч.2 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, автоматично вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого законом строку він не заявить про відмову від неї.

Ті ж спадкоємці, які не проживали постійно з спадкодавцем на час відкриття спадщини, мають особисто подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Строки для прийняття спадщини

Для прийняття спадщини законом встановлено строк у шість місяців, який починається з часу смерті спадкодавця або оголошення його померлим.

Разом з тим, у разі пропуску цього строку через поважні причини, такий спадкоємець може звернутися до суду з проханням визначити йому додатковий строк, достатній для подання відповідної заяви.

Існує таке поняття, як відумерлість спадщини. Так, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом (або усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини чи відмови від її прийняття) суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Внаслідок такого рішення спадщина переходить у власність територіальної громади за місцем її відкриття.

Оформлення спадщини (права на спадщину)

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на неї. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Спадкоємець же, який прийняв у спадщину нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається також на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Таке свідоцтво видається після закінчення шести місяців з часу її відкриття.

Крім того, успадковане нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.