- •1) Понятие права и его основные признаки
- •2) Соотношение обьективного и субьективного в праве
- •3) Функции права: понятие и класификация
- •4) Право и государство, их взаимодействие и концепции соотношения
- •5) Соотношение права, экономики и политики
- •11. Принципы действия нормативно-правовых актов в пространстве.
- •12. Действие нормативно-правовых актов по кругу лиц.
- •13. Правомерное поведение: понятие, виды, значение, соотношение с правовым поведением и злоупотреблением правом.
- •14. Пробелы в праве (законодательстве): понятие, виды, способы заполнения и преодоления.
- •15. Субъективная сторона механизма правового регулирования.
- •16. Способы правового воздействия и формы реализации права: понятие, виды, соотношение.
- •17. Понятие, содержание, структура и признаки правовой нормы. Способы изложения правовых норм в нормативно-правовых актах.
- •Способы изложения элементов норм права в статьях нормативно-правовых актов
- •18. Классификация правовых норм и ее критерии.
- •19. Понятие системы и структуры права. Классификационные критерии деления права на отрасли.
- •20. Соотношение системы права и системы законодательства.
- •Стадии применения права
- •32.Договоры:понятие,соотношение с обязательством,содержание.Способы и порядок заключения и изменения договоров.
- •33.Гражданско-правовая ответственность:понятие,формы,характеристика,основание и условие насупления
- •34.Обязательство:понятие,виды,основания возникновения и прекращения, способы обеспечения исполнения обязательств
- •Хозяйственная деятельность: понятие, признаки, виды
- •35. Наследование по завещанию. Наследование по закону.
- •36. Право государственной собственности. Право коммунальной собственности.
- •37. Право частной собственности. Понятие и виды общей собственности, их особенности.
- •38. Сроки и даты в гражданском праве: понятие, значение, виды, порядок исчисления. Исковая давность.
- •Строки поділяються
- •Исковая давность
- •39. Защита гражданских прав. Самозащита гражданских прав. Защита права собственности.
- •40. Сделка: понятие, виды, форма и последствия ее несоблюдения. Недействительные сделки.
- •41.Объекты гражданских правоотношений. Классификация вещей и ее правовое значение.
- •90 Хозяйственное право, как отрасль прав: понятия, предмет, метод и источники
- •Понятие, признаки и виды субъектов хозяйственного права
- •Стадии применения права
37. Право частной собственности. Понятие и виды общей собственности, их особенности.
Приватна
власність
— одна з форм власності, яку розуміють
як абсолютне, захищене законом право
фізичної або юридичної особи, чи групи
осіб на об’єкт власності: продукти
праці, засоби виробництва, гроші та
цінні папери, інше рухоме та нерухоме
майно тощо
(тупо из википедии, лучше не нашел
определения никакого. Формы
тоже оттуда).
В ЦК України визначено такі форми власності як:
власність Українського народу;
приватну власність;
державну власність;
комунальну власність.
Виокремлення та визначення права власності Українського народу, права приватної власності, права державної та права комунальної власності не надає правових підстав стверджувати про існування різних форм власності, а також це не дає привід доводити вірність тези про «рівність та різноманіття форм власності» @Из комментария к кодексу
Основні форми приватної власності:
Індивідуальна — право на об’єкт власності належить одній людині чи сім’ї:
одноосібна
сімейна
Колективна — право на об’єкт власності належить групі осіб:
Партнерська (кілька фізичних чи юридичних осіб, які домовляються про об’єднання своїх капіталів або майна та спосіб управління ним з метою здійснення спільної підприємницької діяльності);
корпоративна — колективне володіння здійснює колектив людей, склад якого постійно змінюється (капітал утворюється через випуск і продаж акцій; об’єктом власності крім капіталу є й інше майно, яке придбавається в результаті господарської діяльності — така форма поєднує приватну власність і колективне її використання);
акціонерна
Суб'єкти права власності
Суб´єктами права приватної власності фізичні особи та юридичні.
В разі ж, якщо фізична або юридична особа передає належне їй майно в якості вкладу або частки у господарське товариство або виробничий кооператив (членом останнього має бути фізична особа — ст.163 ЦК), така новостворена юридична особа стає власником такого майна, так само як і набутого за іншими підставами. Навіть якщо 100% акцій акціонерного товариства належить державі чи територіальній громаді або у іншому виді господарського товариства досягається 100 - відсоткова державна участь чи участь територіальної громади, то майно, що належить такому господарському товариству є об´єктом права приватної власності. У такій ситуації між господарським товариством і державою чи територіальною громадою виникають корпоративні відносини, пов´язані з правами участі в управлінні, на отримання дивідендів тощо.
Об'єкти права власності
Порівняно з об'єктами цивільних прав взагалі (ст. 177 ЦК) об'єкти права власності є вужчим поняттям, бо ними не охоплюються дії, результати послуг тощо. Об'єктом права власності є майно, склад якого гл. 23 ЦК не деталізується, тобто у власності може бути будь-яке майно.
Два різновиди обмежень права приватної власності: а) в залежності від виду майна; б) в залежності від складу, кількості та вартості майна, що може перебувати на праві приватної власності. Зокрема, в ч.2 встановлюється загальне правило, що суб´єкти права приватної власності можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Такі правила відповідно встановлені у ст.178 ЦК про недопущення перебування у цивільному обороті (а відповідно і належати на праві приватної власності) окремих об´єктів цивільного права, перелік яких має бути встановлений у законі (об´єкти, вилучені з цивільного обороту). Обмеження щодо переліку видів майна, що може належати на праві приватної власності фізичній або юридичній особі, містяться у Постанові Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 р.; законодавством про приватизацію встановлюється перелік об´єктів, що не підлягають приватизації
Поняття та види спільної власності (гл.26 ГК ст 355-372)
Майно, що перебуває у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності.
Право спільної власності здійснюється кількома особами - співвласниками. Спільний об'єкт може складатися з однієї або сукупності речей, які можуть бути подільними або неподільними, проте як об'єкт права власності вони утворюють єдине ціле. Це означає, що право кожного зі співвласників поширюється на весь об'єкт у цілому, а не на певну його частину. Отже, право спільної власності характеризується множинністю її суб'єктів та єдністю об'єкта.
Існують наступні види спільної власності:
спільна часткова власність; (на рус. «общая долевая»)
спільна сумісна власність. (на рус. «общая совместная»)
Право спільної часткової власності - це власність двох чи більне осіб із визначенням часток кожного з них.
Суб’єктами права спільної часткової власності можуть бути:
фізичні особи; юридичні особи; держава; територіальні громади.
Частки в праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо роз- . цастоку праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, то він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою в праві спільної часткової власності.
У разі продажу частки в праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. У зв’язку з цим продавець своєї частки зобов’язаний письмово повідомити інших співвласників про намір її продати, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.
Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, то продавець має право продати свою частку іншій особі.
У разі продажу частки в праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця. Одночасно позивач зобов’язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є в спільній частковій власності. Якщо цей виділ не допускається згідно з законом або є неможливим, то співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право спільної сумісної власності - це спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.
Суб’єктами права спільної сумісної власності можуть бути:
фізичні особи; юридичні особи; держава; територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договору укладеним у письмовій формі.
Співвласники майна, що є в спільній сумісній власності, володіють користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання майном, що є в спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласники правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спілі, ним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
