- •1.Проблема етногенезу давніх словян
- •2. Гіпотези ти концепції прабатьківщини слов’ян
- •3. Характеристика джерел з ісдс
- •4. Етапи розселення давніх слов’ян
- •5. Утворення перших давніх слов’янських державних утворень
- •6. Господарська діяльність давніх слов’ян
- •7. Суспільний лад давніх слов’н
- •8. Релігія та побут , звичаї давніх слов’ян
- •10. Північно-Західна русь. Новгородська та Псковська республіки
- •9.Християнізація давніх слов’ян
- •12. Передумови та особливості утв. Московської централізовано держави
- •13. Політика московських князів
- •15.Внутрішня політика великого московського князя Івана 3
- •16. Характеристика судебника 1497
- •18. Правління Василя III
- •19. Внутрішня політика Івана Грозного
- •21. Зовнішня політика Івана Грозного
- •22. Оцінка правління Івана Грозного
- •23,24. Москва під владою Федора Івановича
- •25. Полоцьке князівство у 9-13 ст
- •26. Всеслав чародій в істор полоцького к-ва
- •27. Туровське князівство
- •28. Соціально економ розвиток білоруських земель у 13-16ст
- •29. Політ розвиток білорус земель у скаді вкл
- •30. Утв. Та розв польської держави
3. Характеристика джерел з ісдс
Джерела: письмові, археологічні, лінгвістичні.антропологічні.
Першими істориками, які ще в давнину писали про слов'ян, були римські автори І —II ст. н. е. — Пліній, Корнелій Тацит, грек Птоломей. Вони зазначали, що слов'яни жили на території від берегів Ельби до середньої течії Дніпра, і називали їх венедами. - Візантійські історики IV ст. н. е. називали слов'янські племена по-різному: анти, склавйни. Серед авторів VI ст. найширше характеризують слов’ян готський історик Йордан у своїй праці Гетика , написаній у середині VI ст., та візантійський автор Прокопій з Кесарії у роботі “Війна з готами”, що з’явилася приблизно в той же час, що й “Гетика”
-Геродот історія.гебри неври гелони будини.
-Василенко велика скіфія
4. Етапи розселення давніх слов’ян
-Писемні джерела І тисячоліття до н. е. фіксують розселення слов'ян на межі лісової і лісостепової зон у межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні матеріали (які до того ж свідчать про спадкоємність матеріальних пам'яток у цьому регіоні), і лінгвістичні дані.
-Згідно з археологічними дослідженнями, починаючи із середини І тисячоліття до н. е. слов'яни поділялися на східних і західних. Тоді ж формувалась і південна група слов'ян. - У першій половині І тисячоліття до н. е. у південних районах Східної Європи крім слов'ян жили також пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які у IV-V ст. відійшли на південь і південний захід або ж були асимільовані слов'янським населенням.
-Візантійські автори VI ст. Прокопій Кесарійський, Менандр Потиктор, Маврикій Стратег знали слов'ян під назвою венедів, антів та склавінів і характеризували їх як численний народ, який брав активну участь в історичних подіях Південної і Південно-Східної Європи.
-Анти (східні слов'яни), очевидно, були предками українців. Вони жили між Віслою, Карпатами і Дніпром, згодом дійшли до Дону і Чорного моря. Анти ходили походами на Візантію до Константинополя. Вони не підпорядковувалися волі однієї людини, а всі справи вирішували на віче.
-У той же період на зміну гунам приходять нові кочові орди: болгари, за ними авари. Тюркська орда болгар з'явилася в Європі наприкінці V ст. Частина їх заснувала своє царство на Волзі, а решта вже в VI ст. пройшла на нижній Дунай і оселилася там у колишній римській провінції Мезії.
Авари, або обри, як їх називав найдавніший вітчизняний літопис, у середині VI ст. прийшли від Каспійського моря і оселилися на півдні України поблизу Азовського моря. У другій половині VI ст. вони заснували державу на середньо-дунайській рівнині, звідки нападали на візантійську область, на антів та інших сусідів.
Назва "анти" проіснувала недовго, до початку VII ст. Після 602 р. вона щезла з історичних хронік. Згідно з однією з історико-лінгвістичних версій у процесі розселення на Балканах анти змішалися зі склавинами і далі були вже відомі під спільною назвою "слов'яни"
