Інструменти

Під час вимірів Струве користувався теодолітом роботи Рейхенбаха з Мюнхена, який був обладнаний 13 дюймовим горизонтальним та 11 дюймовим вертикальним кругами. Вони були розділені на 5' поділки, а відлік можна було прочитати за допомогою верньєра з точністю 4". Теннер мав у своєму розпорядженні 7 приладів від різних виробників. Це були два повторювальні круги, один з них: 13 дюймовий від Баумана, точність відліку якого 4", інший - 14,3 дюймовий від Траутона з точністю відліку 10"; також 12 дюймовий теодоліт Рейхенбаха (точність відліку 4"), 8 дюймовий астрономічний теодоліт Ертеля (точність відліку 10"), повторювальний теодоліт з 10 дюймовим кругом виробництва Етат-майора (точність відліку 5"), а також 2 інструмента Ертеля. Перші два з них давали можливість вимірювати вертикальні кути, за допомогою інших же Теннер та Струве вимірювали горизонтальні кути.

Сучасність

28 січня 2004 року Норвегія, Швеція, Фінляндія, Росія, Естонія, Латвія, Литва, Білорусь, Молдова й Україна звернулись у Комітет ЮНЕСКО зі світової спадщини з пропозицією затвердити 34 пункти Дуги Струве, які збереглися, як пам'ятку світової спадщини.

15 липня 2005 року на 29-й сесії Міжурядового комітету з охорони світової культурної і природної спадщини, що проходила в місті Дурбані (ПАР), було прийнято рішення про включення Дуги Струве в Список Світової спадщини ЮНЕСКО.

3. Основними науково-практичними школами з ресурсно-туристської проблематики є Кримська (М.В.Багров, М.С.Мироненко, І.Т.Твердохлєбов, Л.О.Багрова, І.М.Яковенко) – Сімферополь, Ялта; Львівська (М.П.Крачило, Н.Ю.Недашківська, М.Й.Рутинський, В.К.Євдокименко, М.П.Мальська) – Львів, Чернівці; Київська (Д.І.Богорад, І.Д.Родічкін, Т.Ф.Панченко, О.І.Родічкіна, В.Я.Городський, О.О.Любіцева, О.О.Бейдик, О.О.Мазуркевич) – Київ (Київський національний університет будівництва і архітектури, Державний Інститут проектування міст – Діпромісто, КНУ ім. Тараса Шевченка); Московська (В.С.Перображенський, О.О.Мінц, Б.Б.Родоман, М.С.Мироненко, Ю.О.Вєдєнін, І.В.Зорін, В.О.Квартальнов, М.О.Ананьєв, П.М.Зачиняєв, М.О.Орлов) – Москва (МДУ ім. М.В.Ломоносова, Інститут географії Російської академії наук); Прибалтійська (К.І.Ерінгіс, В.П.Стаускас, П.П.Каваляускас, В.Штейнс, Л.С.Картунова) – Вільнюс, Тарту, Рига; Ленінградська (Ю.Б.Хромов) – Санкт-Петербург; Тбіліська (Е.Д.Кобахідзе, Г.І.Бериздзе, М.Л.Беручашвілі, О.Д.Ронделі) – Тбілісі; Сибірська (П.Г.Олдак, А,А.Черноярова, А.А.Краукліс) – Новосибірськ, Іркутськ.

4. Рекреаційно-туристичне районування – поділ території на певні таксономічні одиниці, які відрізняються структурою рекреаційно-туристичних ресурсів і напрямками їх освоєння, спеціалізацією рекреаційно-туристичного обслуговування, інтенсивністю рекреаційно-туристичних процесів.

У соціально-економічному аспекті рекреаційно-туристичне районування проводиться із метою підвищення ефективності територіального планування, прогнозування та управління рекреаційними процесами. Тобто, у завдання рекреаційно-туристичного районування входить не лише виділення сітки районів, а й пояснення причин існування відмінностей між ними, пошук шляхів управління рекреаційними процесами, розробка стратегії розвитку рекреаційно-туристичного господарства.

Слід зазначити, що в українській географії рекреації й туризму не склалося єдиної загальновизнаної схеми рекреаційно-туристичних районів.

Згідно зі схемою рекреаційно-туристичного районування України, розробленою І. В. Смалем, країна поділена на п'ять рекреаційно-туристичних макрорайонів і дев'ять районів мезорівня:

1. Західний, у межах якого виділено Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.) і Подільський (Тернопільська, Хмельницька, Вінницька) мезорайони;

2. Поліський, до складу якого входять два райони мезорівня - Столичний (Київска, Чернігівська) і Волинський (Житомирська, Рівненська, Волинська);

3. Центрально-Східний із Придніпровським (Черкаська, Кіровоградська, Дніпропетровська), Слобожанським (Сумська, Харківська, Полтавська) і Донецьким (Донецька, Луганська) мезорайонами;

4. Приморський, де виділено Приазовський (Запорізка, Херсонська) і Причорноморський (Одеська, Миколаївська) мезорайони;

5. Кримський (АР Крим).

У основу даного районування покладено: 1/ структуру природного і суспільно-історичного рекреаційно-туристичного потенціалу і його потужність;/ наявні елементи опорного рекреаційно-туристичного каркасу; 3/ індекси територіальної локалізації об'єктів рекреаційно-туристичної інфраструктури; 4/ рівень спеціалізації на окремих видах рекреаційно-туристичної діяльності; 5/ результати галузевих рекреаційних районувань - еколого-, ресурсно- та курортно-рекреаційного; 6/ результати групувань територіально-адміністративних одиниць України за рівнем розвитку сектору розміщення туристичної індустрії. При виділенні рекреаційно-туристичних районів також враховувалася інтенсивність туристичних потоків у межах адміністративно-територіальних одиниць.

Ми будемо користуватись схемою рекреаційно-туристичного районування України, розробленою І. В. Смалем.

Даний вид ресурсів не підлягає традиційному кількісному вимірюванню. Можна говорити лише про міру впливу подієвих ресурсів на створення туристичної інфраструктури, формування туристичних потоків, яка у нинішньому світі, насамперед, залежить від реклами події та піаракцій навколо неї. Це вказує на те, що «подія», яка використовується у туризмі величезною мірою залежить від суспільних вподобань, від моди й уяви про престижність заходу. Велике значення має постійність і періодичність проведення заходів [14].

Ігор Вікторович Смаль вважає, що окремі види подієвих ресурсів найбільш доцільно класифікувати за тематикою заходу:

- громадські (гастрономічні фестивалі, фестивалі і виставки квітів);

- мистецькі (музичні та театральні фестивалі і конкурси, кінофестивалі, фольклорні обряди, свята і фестивалі);

- спортивні (спортивні змагання, ралі, перегони і регати, спортивні фестивалі);

- культурно-історичні (театралізовані шоу, карнавали, національні фестивалі і свята);

- економічні і політичні (аукціони, покази мод, ярмарки і виставки, автомобільні й авіаційні салони, політичні й економічні форуми);

- релігійні (релігійні свята, ходи і події) тощо (додаток А) [15].

За переважанням певного архітектурного стилю архітектурно-історичні пам’ятки нашого краю належать до:

7. архаїка (до 1000 р. до н. е.): Дреймалівське поселення (с. Дреймалівка Бериславського району, пізня бронза), Стоянка Дмитрівка (с. Дмитрівка Каховського району, пізній палеоліт-пізня бронза), Стоянка Нововолодимирівка (с. Нововолодимирівка Чаплинського району, пізній палеоліт), але більшість об’єктів є латентними;

8. залізна доба й античність (1000 р. до н. е. - 527 р.): античне поселення «Глибока Пристань» (с. Софіївка Білозерського р-ну, ІV ст. до н. е.), античне городище «Скелька» (с. Олександрівка Білозерського р-ну, I ст. до н. е.- III ст. н. е.); античне городище «Золотий Ріг» (с. Широка Балка Білозерського р-ну, I ст. до н. е. - III ст. н. е.), Любимівське пізньоскіфське городище (с. Любимівка Каховського р-ну, III ст. до н. е.), Гаврилівське пізньоскіфське городище (с. Гаврилівка Нововоронцовського р-ну, III ст. до н. е. – II ст. н. е.), Скіфський курган «Огуз» (смт. Нижні Сірогози, IV ст. до н. е. – найвищий в області, висота близько 120 м); Скіфський курган «Козел» (с. Новоолександрівка Нижньосірогозького р-ну, II половина IV ст. до н. е.) тощо ;

9. доба візантійсько-давноруського стилю (527 - 1240 рр.), доба готики й ренесансу (1240 -1650 рр.), доба бароко (1650 -1780 рр.): немає визначних споруд, так як повторне заселення території відбулось пізніше;

10. доба класицизму (1780 - 1850 рр.): Григорівський Бізюків монастир (с. Червоний Маяк Бериславського р-ну, XVIII – поч. XX ст.); залишки Збур'ївської фортеці (с. Стара Збур'ївка Голопристанського р-ну, XVIII ст.); Катеринський собор та дзвіниця (м. Херсон, вул. Перекопська, 1782-1787рр.); Миколаївська церква (м. Херсон, вул. Доброхотова, 1819 р.); Святодухівський собор із дзвіницею (м. Херсон, вул. Декабристів, 1804-1836 рр.); Корсунський монастир (с. Корсунка Каховського р-ну, XVIII-поч. XX ст.); Греко-Софіївська церква (м. Херсон, вул. Червонофлотська, 1780 р.), Успенський собор (м. Херсон, вул. Леніна, 1786 р.); Церква Усіх Святих ( м. Херсон, вул. Пугачова, 1808 р.);

11. доба еклектики й модерну (1850 - 1917 рр.): кірха Св. Петра і Павла (с. Зміївка Бериславського р-ну, 1885 р.); Троїцька церква (с. Князе-Григорівка, Великолепетиський р-н, кінець XIX ст.); церква Св. Миколая (с. Старосілля Великоолександрівського р-ну, 1888 р.); Монастир Різдва Богородиці (м. Генічеськ, 1905 р.); церква Св. Георгія (с. Мала Кардашинка Голопристанського р-ну, 1905 – 1912 рр.);

12. радянська й пострадянська доба (після 1917 р.): пам'ятник «Легендарна Тачанка» (біля м. Каховка, 1967 р.), кам’яниця першої в Україні гідроелектростанції (смт. Велика Олександрівка, 1928 р, пам’ятник «Першим корабелам» (м. Херсон, 1972 р.) та нові пам’ятники (див. рис.2.2).