13. Прості ускладнені речення. Засоби ускладнення. Однорідні члени речення.

Прості ускладнені речення

До ускладнених речень належать такі синтаксичні конструкції: речення з однорідними членами, речення з відокремленими членами, речення зі звертаннями, речення зі вставними і вставленими компонентами. 

За семантичними й граматичними ознаками ускладнені речення перебувають між простими і складними реченнями. З простими їх споріднює наявність ускладненої частини в ролі головних і другорядних членів — підметів, присудків, додатків, означень, обставин. Із складними реченнями об'єднують синтаксичні відношення, синонімія ускладнених конструкцій з певними групами складних речень. 

Однорідними звуться члени речення, які виконують одну синтаксичну функцію, об'єднуються однаковими синтаксичними відношеннями до того самого члена речення. Однорідними можуть бути головні й другорядні члени речення.

Скільки б членів речення не входило до однорідного ряду, кожен з них і всі разом узяті виконують одну синтаксичну функцію, є одним членом речення. Однорідні члени речення виражаються однією частиною мови, в деяких випадках вони бувають морфологічно різнорідними.

Найтиповішим видом зв'язку для однорідних членів речення є сурядний зв'язок, що формально виражає єднальні, зіставно-протиставні, розділові відношення. Сурядний зв'язок передається за допомогою сурядних сполучників та інтонації.

Синтаксична однорідність тісно пов'язана з однорідністю змістовою, логічною. Це виявляється в тому, що однорідні члени речення називають поняття одного логічного ряду, — тобто близькі за суттю. Тому при побудові речень з однорідними членами треба звертати увагу на те, щоб усі вони були однорідні за логічними поняттями й однаково сполучалися зі словом, до якого відносяться.

Не є однорідними членами:  1. Повторювані слова: вони вживаються в реченні для підкреслення кількості предметів, тривалості дії, вираження експресивності, емоційності. Такі слова розглядаються як єдиний член речення: «Ой повішу колисочку у поли, у поли, будуть дитя колисати соколи, соколи».

2. Повторювані однакові форми, об'єднані частками не, так: хоч не хоч, писати так писати; а також сполучення з двох дієслів, одне з яких лексично неповне: візьму та й скажу, піду та нап'юся; такі сполучення вживаються в розмовному стилі. 

3. Стійкі сполучення з парними сполучниками: ні те ні се, і сміх і гріх, ні слуху ні духу. 

14 Однорідні й неоднорідні означення.Узагальнювальні слова при однорідних членах речення. Розділові знаки при однорідних членах речення.

Однорідними називаються означення, які, перелічуючи споріднені ознаки, однаково відносяться до того самого пояснюваного слова і мають з ним безпосередній зв'язок. Однорідні означення пов'язуються одне з одним сполучниками сурядності, інтонацією переліку, єднальними паузами. Якщо означення пов'язані між собою сполучниками, вони завжди однорідні.

Однорідні означення: а) характеризують предмет з одного боку (при переліку різновидів чогось), б) вказують на різні споріднені ознаки (позитивні або негативні риси, розміри предмета тощо), часто одного узагальненого характеру, в) посилюють, уточнюють або пояснюють одне одного. Однорідними є також художні означення (епітети). 

Неоднорідними називаються такі означення, які характеризують предмет з різних боків. Кожне попереднє з неоднорідних означень стосується всього подальшого словосполучення, а не безпосередньо означуваного (пояснюваного) слова. Неоднорідні означення найчастіше стоять перед означуваним словом, але можуть бути й після нього; неоднорідними є також означення, одне з яких виражене займенником, а друге — прикметником або дієприкметником, оскільки займенник відноситься до всього словосполучення. Неоднорідні означення виражаються, як правило, сполученням якісного і відносного, якісного і присвійного прикметників. Характеризуючи предмет з різних боків, неоднорідні означення можуть стати однорідними, коли вживаються для опису зовнішності, інтер'єру, позитивної або негативної оцінки тощо.

У реченнях з однорідними членами можуть бути узагальнювальні слова. Узагальнювальне слово — це граматична форма, що вживається як назва найближчого родового або більш широкого поняття, яке об'єднує видові й конкретні поняття в межах однорідного ряду. Між узагальнювальним словом й однорідними членами речення існують змістові відношення родо-видового типу й відношення частини й цілого.

Узагальнювальні слова виражаються різними частинами мови, але найчастіше — займенниками (означальними або заперечними), іменниками, прислівниками; також словосполученнями й синтаксичними конструкціями. Узагальнювальні слова можуть стояти перед однорідними членами або після них. Узагальнювальне слово й однорідні члени — однойменні синтаксичні категорії, виступають у ролі того самого члена речення. 

Між однорідними членами й узагальнювальним словом установлюються синтаксичні відношення уточнення, тому однорідні члени відповідно будуть називатися уточнювальними підметами, присудками, додатками, означеннями та обставинами.

При узагальнювальних словах уживаються такі розділові знаки: 1) якщо узагальнювальне слово стоїть перед однорідними членами й указує на перелік, то після нього у вимові робиться пауза, а на письмі перед першим однорідним членом або словом, яке до нього відноситься, ставиться двокрапка; 2) якщо узагальнювальне слово стоїть після однорідних членів, то перед ним робиться пауза, а на письмі ставиться тире; 3) якщо однорідні члени речення йдуть за узагальнювальним словом і не закінчують речення, то перед однорідними ставиться двокрапка (рідше тире), а після них тире.

Розділові знаки при однорідних членах речення

Функція розділових знаків при однорідних членах речення номінативна. Розставляючи розділові знаки, треба так членувати текст, щоб правильно передати кількість учасників подій, їхніх ознак, дій тощо.

Критерії вибору розділових знаків— змістові, синтаксичні, морфологічні та фонетичні.

Кома ставиться між однорідними членами за відсутності сполучників.

При поєднанні однорідних членів сполучниками кома ставиться: 1) при протиставних сполучниках; 2) при єднальних та розділових, якщо вони повторюються.

Кома не ставиться: 1) між однорідними членами, коли єднальні і розділові сполучники вжиті один раз, 2) у стійких висловах, фразеологізмах (навіть при повторенні сполучників): ні те ні се, ні риба ні м'ясо, і сміх і гріх. 

Тире ставиться: 1) при протиставленні; 2) коли наступний однорідний член (присудок) виражає причину, наслідок, швидку зміну подій, уточнення попередньої дії.

15. Відокремлення — це виділення одного із членів речення у вимові за допомогою інтонації, а на письмі з обох боків за допомогою ком (найчастіше), рідше — тире. Відокремлені члени речення відповідають на питання: а який саме? а як саме? де саме? а коли саме? а що саме? Вони уточнюють, конкретизують попередні члени речення або виділяються для посилення їхнього змісту і значення. Відокремленими бувають другорядні члени, яким властивий відтінок додаткового повідомлення, що доповнює основний зміст речення, виражений головними членами: Відвага наша — меч, политий кров’ю. Нікого тут нема, крім мене й господині.

Відокремленими можуть бути лише другорядні члени речення — означення (зокрема прикладки), обставини, додатки.. У вимові відокремлені члени речення виділяються логічним наголосом і невеликими паузами, Другорядні члени речення відокремлюються у таких випадках: 1) коли цьому сприяє незвичний порядок слів у реченні; 2) коли другорядний член вносить у речення додатковий відтінок причини або протиставлення 3) коли другорядні члени поширюються залежними словами ); 4) Коли другорядні члени мають уточнювальне значення 5) коли другорядні члени (означення, обставини) виражені дієприкметниковим чи дієприслівниковим зворотом

16. Відокремлення узгоджених означень, виражених дієприкметниковими і прикметниковими зворотами, а також одиничними дієприкметниками і прикметниками, залежить від їхнього місця в реченні щодо іменника, якому вони підпорядковуються, а також інформативного навантаження основного члена відокремленого звороту.

Відокремлені означення

ВІДОКРЕМЛЕННЯ УЗГОДЖЕНИХ ОЗНАЧЕНЬ

Відокремлення узгоджених означень, виражених дієприкметниковими і прикметниковими зворотами, а також одиничними дієприкметниками і прикметниками, залежить від їхнього місця в реченні щодо іменника, якому вони підпорядковуються, а також інформативного навантаження основного члена відокремленого звороту.

1. Відокремлюються поширені постпозитивні узгоджені означення (дієприкметникові і прикметникові звороти), близькі за значенням до підрядних означальних речень. Вони містять додаткове повідомлення про предмет, виражений означуваним словом — іменником, характеризують його: «Новий п'ятиповерховий будинок інституту, обкладений білою керамічною плиткою, світлою примарою випливав з туману».

Відокремлення поширених постпозитивних означень обов'язкове. На письмі вони виділяються комами, в усному мовленні — інтонацією.

2. Одиничні постпозитивні узгоджені означення відокремлюються рідше, ніж поширені, їх відокремлення здебільшого факультативне. Відокремлення відбувається тоді, коли одиничні означення містять додаткові повідомлення — пояснення або уточнення: «Сніг, блискучий та легкий, здається, падає на серце прямо».

Увага! Якщо відокремлене означення має виразно підкреслене експресивне значення, то на письмі воно може виділятися за допомогою тире. «Перед очима в Малинки встала левада — зелена, весела, над річкою».

3. Препозитивні поширені й одиничні означення відокремлюються тоді, коли мають додаткове обставинне значення (умови, причини та ін.). Вони виявляють залежність не лише від пояснюваного слова-іменника, а й від дієслова-присудка: «Наляканий громовицею, кінь тихенько заіржав»; «Не лякані ніким у цій напівдикій лісовій річечці, в'юни допливали мало не до ніг Марка». Відокремлені обставини в цих реченнях мають додаткове причинове значення.

Увага! Відокремлюються як препозитивні, так і постпозитивні означення й тоді, коли вони віддалені від пояснюваного слова. У реченнях з препозитивним відокремленням можлива інверсія головних членів: «Він не чув, як, зрушений пострілами, сиплеться з гілля дерев і вкриває його пушистий сніг».

4. Узгоджені означення (поширені й одиничні) можуть пояснювати особовий займенник. Незалежно від місця в реченні вони завжди відокремлюються і виділяються на письмі комами: «А він іде, високий, посивілий, на схід, на захід поле огляда».

5. Узгоджені означення відокремлюються і в тому випадку, коли слово, яке вони пояснюють, відсутнє в основній частині речення, але на яке вказує контекст або ситуація, тобто коли такі речення за своєю структурою неповні: «І, залита жарким рум'янцем, перемайнула до іншого куща, вхопила той кущ і не знала, що з ним робити».

ВІДОКРЕМЛЕННЯ НЕУЗГОДЖЕНИХ ОЗНАЧЕНЬ

Відокремленими бувають переважно неузгоджені означення, виражені іменником, рідше — інфінітивом. Обов'язковою умовою відокремлення виступає семантичне навантаження їх.

1. Неузгоджене означення, виражене іменником у непрямому відмінку, відокремлюється, якщо воно вказує на якусь особливу ознаку пояснюваного слова, підкреслює її. Однією з важких умов відокремлення таких означень є їхнє місце в реченні. Здебільшого відокремлюються неузгоджені означення, які стоять в однорідному ряді з відокремленими узгодженими означеннями. У таких випадках умови відокремлення узгоджених означень поширюються і на відокремлення неузгоджених. На письмі вони виділяються комами: «На тракторі сиділа дівчина, кругловида, закіптюжена, у засмальцьованому комбінезоні, у червоній, як шмат полум'я, косинці».

2. Відокремлюються неузгоджені означення, що відносяться до власної назви та особового займенника. Такі означення передають додаткову інформацію про конкретну особу або предмет, які вони пояснюють: «Юрій Яновський — високий, ставний, з вольовим обличчям і розумниии очима, то морщить лоба, то ледь помітно усміхається».

3. Виділяється на письмі тире, а в усному мовленні — інтонацією поширене неузгоджене означення, виражене неозначеною формою дієслова із залежними словами. Це відокремлення постпозитивне (здебільшого в кінці речення) і має уточнювальне значення (перед ним можна поставити а саме): «Одне лише мав на меті —знайти юду» (Ю. Покальчук).

Відокремлена прикладка — це субстантивний (іменниковий) зворот, який виступає в реченні у функції означення. Як і невідокремлена прикладка, вона узгоджується з означуваним словом у відмінку. Відокремлена прикладка — один із виразних стилістичних засобів. З одного боку, вона дає можливість у стислій формі висловити свої думки, передати їхню ієрархію, з іншого — вона виступає як яскравий зображувально-оцінний засіб. Сприяють відокремленню прикладок такі фактори, як зміст, наявність пояснювальних слів, характер означуваного слова, місце прикладки в реченні та ін.

1. Завжди відокремлюється постпозитивна поширена прикладка, що пояснює або уточнює іменник. Тоді прикладки передають додаткове повідомлення про означуваний предмет. Це переважно інша назва особи або предмета, уже названого означуваним словом, яке може бути як загальною, так і власною назвою: «Автор її — колишній розвідник, став згодом відомим істориком, професором Лондонського та Оксфордського університетів».

2. Одиничні постпозитивні прикладки відокремлюються тоді, коли мають додаткове самостійне значення. Це буває в тих випадках, коли відокремлена прикладка пояснює означуване слово — іменник — власну назву. Це найчастіше прізвища, імена або псевдоніми, а також географічні назви, які потребують уточнення: «До мене підходить друг мого дитинства Григорій Безверхий, архітектор». Прикладки — власні імена і прізвища — відокремлюються тоді, коли вони названі вперше: «Найменша дочка його, Соломія, підвівши голову, оглядала обсипану плодами яблуню».

3. Препозитивні прикладки відокремлюються, коли мають обставинно-означальне значення, переважно причинове. Така прикладка пов'язана не тільки з іменником-підметом, а й з дієсловом-присудком: «Сам депутат, Іван Петрович добре розумів усі складності сучасної економічної політики».

Увага! Якщо препозитивна прикладка має тільки означальне значення, то комою вона не виділяється.

4. Одиничні й поширені прикладки, які пояснюють особовий займенник, відокремлюються незалежно від місця в реченні. У постпозиції такі прикладки мають уточнювально-пояснювальне значення: «Він, вісімнадцятилітній хлопець, повертався з весняного лісу, засіяного синім рястом і прозоро-голубими дзвониками» (М.Стельмах).

5. Завжди відокремлюються прикладки, які до означуваного слова приєднуються за допомогою слів на прізвище, на ймення, родом, так званий, як-от, а саме, тобто, або (тобто), чи (тобто), наприклад, зокрема, особливо та ін. Ці прикладки мають уточнювальне або уточнювально-видільне значення: «Гей був у Січі старий козак, на прізвище Чалий».

Прикладки, що приєднуються за допомогою сполучника як, відокремлюються лише тоді, коли мають додатковий причиновий відтінок. Таке відокремлення не залежить від місця прикладки в реченні: «Івась, як менший, завжди терпів від Карпа».

6. На письмі відокремлені прикладки виділяються комами, рідше — тире. Тире ставиться тоді, коли прикладка стоїть у кінці речення, щоб відрізнити її від однорідних членів речення, або тоді, коли автор хоче підкреслити її пояснювальне значення: «На смуглявому обличчі біліє кілька ямок — сліди вітряної віспи».

17. На відміну від означень і обставин, додатки відокремлюються досить рідко. Їхнє відокремлення залежить від смислового навантаження. Відокремлюються насамперед додатки, які вводяться до речення за допомогою слів крім, окрім, опріч, зокрема, замість, за винятком, на відміну від, навіть. Вони виступають з іменником у родовому відмінку. Ці додатки виражають насамперед значення виключення, виділення або заміщення і перебувають у тісному зв’язку з невідокремленими додатками у реченні або з дієсловом-присудком (А я не знаю нічого ніжного, окрім берези (Леся Українка)).

Усередині речення відокремлені додатки з обох боків відокремлюються комами.

Відокремлені обставини можуть бути виражені одиничними дієприслівниками, дієприслівниковими зворотами, а також іменниками з прийменниками. Вони бувають поширеними й непоши-реними.

Виділяються комами:

а) обставини, виражені дієприслівниковим зворотом, незалежно від його місця в реченні: Жовте листя, тремтячи і коливаючись у повітрі, тихо раз по раз сідало на землю, вкриваючи її пишним золотим накриттям (Грін

2. Якщо дієприслівникові звороти з'єднані між собою неповторюваними єднальними чи розділовими сполучниками, то кома між ними не ставиться: Він устав разом із сонцем, довго кашляв, сидячи в солом 'яній постелі і туго обіпнувшись рябою плащ-палаткою (Тюх).

3. Якщо дієприслівниковий зворот стоїть після сполучника, то він відокремлюється комою: Він наближався й, кинувши гострий погляд з-під навислих рудих брів, підносив над землею кийок... (Підм.).

б) обставини, виражені одиничним дієприслівником: Щохвилі творим ми нове, йдучи, співаючи і мислячи (Бич.).

Примітка. Якщо одиничний дієприслівник означає спосіб дії, своїм значенням близький до прислівника й стоїть після дієслова-присудка, то він не відокремлюється: Людина! Це ж яке слово! Його треба завжди говорити стоячи і кашкета скидати (Зар.).

а) обставина, виражена дієприслівниковим зворотом фразеологічного типу: Працювати не покладаючи рук', Сидіти склавши руки; Бігти не чуючи ніг; Говорити не переводячи духу; б) обставина, виражена дієприслівниковим зворотом, на початку якого стріть підсилювальна частка і (й): Можна переказати зміст статті і не перечитуючи її вдруге;

Якщо обставини виражені словосполученням, до якого входять слова незважаючи на, у зв'язку з, згідно з, завдяки, відповідно до, на відміну від, залежно від, внаслідок, наперекір, всупереч: Всупереч повідомленням метеорологів, пішов дощ.

18. Звертання – це слово або сполучення слів, що називає тих, до кого звертається розповідач.

Звертання виражається кличним відмінком або називним відмінком у значенні кличного і вимовляється з кличною інтонацією: О, мамо, як тут цікаво! О краю мій, в ті грізні зими завжди з тобою ми були (В. Сосюра).

НЕ є членом речення. Може бути поширене (Звертання, при якому є пояснювальні слова) і непоширене.

Якщо звертання стоїть на початку речення, то після нього ставиться кома або знак оклику (Боже, допоможи нам!).

Якщо звертання знаходиться у кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього – той знак, якого потребує речення від його змісту (Я вас слухаю, пане полковнику).

У середині речення звертання з обох боків виділяється комами (Я не дуже добре, батько, вас зрозумів)

19. Вставними є такі конструкції, за допомогою яких мовець виражає своє ставлення до висловленої думки, як от:

1. Виражає упевненість або невпевненість у тому, про що повідомляється: безперечно, звичайно, може, мабуть, зрозуміло, дійсно, певне (певно), здається, боюся, сподіваюся, очевидно та ін.: Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось.

2. Вказує на порядок думок, послідовність їх викладу: по-перше, по-друге, до речі, далі, нарешті та ін.: Будинок готелю був, по-перше, високий і міцної старовинної кладки, а по-друге, наріжний.

3. Дає емоційну оцінку повідомлюваному: на щастя, на жаль, на нещастя, дивна річ та ін.: Шкода, той час не вернеться ніколи.

4. Вказує на джерело думки, характер висловлення: взагалі, іншими словами, можна сказати, так би мовити, як кажуть та ін.: А що ж, по-твоєму, чинити маємо.

5. Привертають увагу співрозмовника: чуєте, бачиш, уяви собі, зверніть увагу, майте на увазі, між нами кажучи, зрозумійте, даруйте

Вставні конструкції не є членами речення, тобто не відповідають на жодне питання в реченні: Коні, кажуть, сліпнуть у шахтах — вставне слово. Кажуть люди, кажуть, що я файна дівка — присудок.

У реченні вставні слова виділяються комами. Якщо вставні конструкції входять до складу відокремлених членів речення, то вони не виділяються комами: Десь далеко, мабуть під Черніговом, глухо гули гармати.

Якщо при вставних словах є сполучники, які до них належать, то вони виділяються разом зі сполучником: А може, власне, і не в тому справа. Якщо ж сполучник відноситься до інших членів чи до всього речення, то вставне слово обов’язково виділяється комами: А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік. Або, нарешті, кажуть, берега дати.

Вставлені конструкції

Вставленими називаються такі конструкції, які вживаються для доповнення, роз’яснення чи уточнення предметного змісту речення: І живуть собі щасливо у коханні та миру. Ще й нікому (от що диво!) не завидують в миру.

Вставлені конструкції передають додаткові відомості до змісту речення чи окремого його члена. Вони виділяються комами, тире або дужками.

Найменшу відокремлюючу силу мають подвійні коми, потім — подвійне тире і найбільш сильний відокремлюючий знак — дужки: Улітку під вербою біля хати (як добре, що скінчилася зима!) княгиня почала дітей навчати.

20. Складне речення

Складним називається речення, що складається з двох або кількох простих речень, об'єднаних в одне ціле за змістом та інтонацією.

Залежно від способу поєднання простих речень у складному розрізняються такі основні види складних речень: складні сполучникові речення і складні безсполучникові речення.

21. Складносурядним називають складне речення, частини якого рівноправні за смислом і пов'язані сурядним зв'язком за допомогою сурядних сполучників: І сходило сонце, і місяць вставав, і гуси кричали на фоні заграв(Л. Костенко). позиція предикативних одиниць: одна з них не може знаходитися в середині іншої; г) інтонація сурядності.

Сурядні сполучники	Приклади
єднальні: і, й, та (-і), ні,..ні, ані...ані, не тільки...а й, і...і а) одночасності дій чи явищ. У цих реченнях вживаються сполучники і (й), та, а (в значенні /'), які самостійно не виражають це значення. Одночасність передається присудками, вираженими дієсловами теперішнього часу, майбутнього та минулого часу недоконаного виду: / шумить діброва, і синіє шлях, і дзвенить дніпрова хвиля у дротах (В. Бичко б) послідовності дій чи явищ за допомоги сполучників /, а, а там, а потім, а також порядком предикативних частин складносурядного речення та співвідношенням дієслів присудків, які найчастіше виражаються формами минулого часу доконаного виду, або різночасовими формами: У залі спалахнуло світло, і впала дивна тиша (Ю. Бездик). в) причинно-наслідкові, що виражаються за допомоги єднальних сполучників /, і тому, стали порядком предикативних одиниць та інтонацією: г) умовно-наслідкові: Зумійте жити - і будете живі (І. Франка).	Задощило, і фільмування довелось припинити (О. Гончар).
протиставні: а, але, зате, проте, однак, та (-але) виражають протиставні відношення, тобто предикативні частини таких речень і протиставляються за змістом. Ці речення характеризуються своєрідною будовою: вони складаються тільки з двох предикативних одиниць:	Слово - срібло, а мовчання - золото (Нар. тв.).
4. Складносурядні речення з градаційними сполучниками (не тільки.., але й; не тільки..., а й; не лише ..., але й; не лише..., а й) виражають відношення між більш значним в одній частині і менш значним в іншій. В основі градаційних відношень "лежить підкреслений контраст між двома ситуаціями"74. Це конструкції закритої структури з парними сполучниками, перший компонент яких перебуває у першій частині, другий -у другій:	Не тільки той поет, що засіває віршами папір, але й той, що має в душі радощі й тривогу хліба, радощі й тривогу людини (М. Стельмах).
розділові: або, чи, то...то, або...або, чи...чи, не то...не то виражають розділові відношення несумісності, взаємовиключення та чергування дій або явищ.	Чи то шумлять так хвилі, чи німфа плаче вслід (О. Пахльовська).