1. Типи занять з фізичної культури

Заняття з фізичної культури відрізняють за змістом і педагогічними завданнями. За змістом вони розподіляються на комплексні та заняття з акцентом на певний вид навчального матеріалу. З дошкільниками, як правило, проводять комплексні заняття, на яких діти виконують загальнорозвиваючі вправи, основні рухи та беруть участь у рухливій грі. Залежно від поставлених педагогічних завдань заняття з фізичної культури поділяють на заняття ознайомлення з новим матеріалом, вивчення нового матеріалу, закріплення та удосконалення фізичних вправ, заняття мішаного типу та контрольні. Кожне з них має свої особливості.

Заняття ознайомлення з новим матеріалом

Заняття вивчення нового

На заняттях закріплення та удосконалення

. Контрольні заняття

2. Структура та зміст занять з фізичної культури

Заняття з фізичної культури з дітьми двох-шести років проводяться щоденно. У теплий період року вони плануються на фізкультурному майданчику, а взимку, восени та весною два з них проводять у залі, інші - на свіжому повітрі (у дошкільних групах).

Для того щоб засвоїти зміст програми, діти повинні прикласти на заняттях свої інтелектуальні, емоційні, вольові та фізичні зусилля, які у сукупності складають їх навчальну діяльність.

Процес оволодіння дітьми фізичних вправ передбачає такі навчальні дії:

• орієнтувальні дії

• рухові дії

• контрольно-оціночні дії .

Загальна тривалість занять з фізичної культури в першій та другій молодших групах – 20-25 хв, у середній групі до 30 хв, у старшій і підготовчій до школи групах – 35-40 хв.

Для занять з фізичної культури треба створити відповідні гігієнічні умови. Якщо заняття проводиться у залі, його заздалегідь провітрюють, прибирають вологим способом, підготовляють потрібний фізкультурний інвентар та посібники. Одяг у дітей під час занять повинен відповідати погодним умовам та стимулювати їх активну рухову діяльність.

У фізкультурному залі доцільно одягати майку, труси, чешки або бути босоніж. Влітку на фізкультурному майданчику – майку, труси, носки, тапочки або полукеди. У прохолодну, вітряну погоду – легкий спортивний костюм, на ногах полукеди або кеди. Восени та взимку при температурі 0...+5" С дітям одягають бавовняну білизну (футболку з довгими рукавами, колготки), вовняний костюм, зверху – лижний, лижну шапочку, рукавички, кеди з вовняними шкарпетками. При зниженні температури до -10°С одягають куртку та тепле взуття.

Вихователь проводить заняття у спортивному одязі (брюки або шорти, футболка чи кофточка, чешки або кеди). Цей одяг дає змогу почувати себе більш впевнено і не заважає показу рухів.

2 Планування експериментально-дослідницької роботи в ДНЗ

Методи організації пошуково-дослідницької діяльності:

а) спостереження;

б) евристична бесіда;

в) навчальні дослідження;

г) досліди або експерименти;

д) проектна діяльність.

Дослід – відтворення якого-небудь явища або спостереження за новим явищем у певних умовах з метою вивчення, дослідження.

Експеримент – один із основних методів наукового дослідження – вивчення, дослідження явищ і процесів шляхом відтворення, моделювання в штучних або природних умовах.

Один із головних шляхів розвитку пізнавальної мотивації – дитяче експериментування. Воно спрямоване на пізнання властивостей та зв’язків об’єктів і здійснюється як управління тим чи іншим явищем. У процесі вільного експериментування дитина має можливість викликати або припинити певне явище, змінити його певним часом, отримати нову, часом несподівану інформацію, встановити практичні зв’язки між власними діями та явищами навколишнього світу, тобто здійснює свого роду відкриття, які зумовлюють перебудову як самих дій, так і уявлень про навколишнє.

Експериментування дає малюкові можливість випробувати різні способи дії, при цьому знімається скутість мислення готовими схемами.

Особливість експериментування дошкільнят – те, що для них важлива не мета, а сам процес, який забезпечує сміливість ідей і вибір засобів задоволення допитливості..

Під час будь-якого експериментування у дитини має залишатися відчуття свободи. Експериментування не має чіткого регламентування, часового обмеження та жорсткого планування у проведенні.

Роль дорослого у цьому процесі полягає у тому, щоб за потреби показати спосіб дії, а головне, - стимулювати інтерес дітей до предметів та явищ, розвивати їхню допитливість. Предметом особливої уваги є – дотримання безпеки під досліду – це повністю лягає на педагога, адже дошкільники, у силу вікових можливостей, не спроможні систематично стежити за власними діями

Зв’язок дитячого експериментування з іншими видами діяльності:

• Спостереження – необхідна складова будь-якого досліду.

• Трудові дії – без їх виконання експерименту не буває.

• Розвиток мовлення – уміння чітко висловити власну думку наповнює дослід конктерним змістом, полегшує проведення досліду.

• Зображувальна діяльність – сприяє чіткому відображенню результатів досліду.

• Елементарні математичні уявлення – у рамках досліду діти рахують, порівнюють, визначають форму і розміри.

• Три рівні реалізації дослідницької діяльності (сучасна зарубіжна педагогіка)

1. педагог ставить проблему, намічає стратегію і тактику її розв’язання, рішення пропонує віднайти самостійно дітям;

2. педагог ставить проблему, але метод її вирішення дитина шукає самостійно (на цьому рівні використовується і колективний пошук);

3. постановка проблеми, пошук методів її дослідження, розробка рішення здійснюється дітьми самостійно.

Структура експериментування

Мета: розвивати уміння дитини взаємодіяти з досліджуваними об’єктами як засобами пізнання навколишнього світу у «лабораторних» умовах.

Завдання:

1) розвиток первинних природничо-наукових уявлень, розумових (аналіз, порівняння, узагальнення, класифікація) та психологічних (спостережливості, допитливості, активності) процесів;

2) засвоєння методів пізнання; формування навичок комплексного обстеження предметів і явищ;

3) усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків у природі.

Зміст: інформація про об’єкти та явища, предмети.

Мотив:пізнавальні потреби та пізнавальний інтерес, в основі яких лежить орієнтовний рефлекс «що де?», «що таке?». У старшому віці пізнавальний інтерес має спрямованість; «Дізнатися – навчитися – пізнати».

Засоби: пошукові дії, мовлення.

Форми: елементарно-пошукова діяльність, досліди, експерименти.

Умови: поступове ускладнення, організація умов для самостійної і навчальної діяльності, використання проблемних ситуацій.

Результат: досвід самостійної діяльності та дослідницької діяльності роботи, нові знання і уміння, складові психічних новоутворень.

Послідовність експериментування

1. Визначення й постановка проблеми (вибір теми дослідження)

2. Проблемна ситуація.

3. Висунення гіпотез (припущення).

4. Пошук та пропозиція можливих варіантів розв’язання.

5. Перевірка припущення.

6. Якщо припущення підтвердилося: формулювання висновків (як вийшло).

7. Якщо припущення не підтвердилося: виникнення нової гіпотези, реалізації її у дії, підтвердження нової гіпотези, формулювання висновків (як вийшло).

Під час експериментування дитина має відповісти на запитання:

• Як це я роблю?

• Чому я це роблю саме так, а не інакше?

• Навіщо я це роблю, про що хочу дізнатися, що зрештою вийшло?

3. Педагогічне керівництво ігровою діяльністю

Керівництво ігровою діяльністю є тонким і складним процесом. Воно потребує глибоких знань теорії ігрової діяльності, спеціальних умінь, довіри і поваги дітей. Намагання керувати нею без знань внутрішніх законів діяльності може зруйнувати гру. Для успішного керівництва іграми дітей вихователь повинен володіти різноманітними вміннями, найважливішими серед яких є:

1) аналітичні

2)проектувальні (конструкційні)

3) організаторські

Ігрова діяльність дітей у кожному віковому періоді має свої особливості, що передбачає використання специфічних форм і методів педагогічного керівництва нею. Водночас воно повинно відповідати таким загальним особливостям:

1) планомірне педагогічне активне формування практичного досвіду дитини.

2) виокремлення під час організації навчальних ігор

3) своєчасне оновлення ігрового середовища, підбір іграшок та ігрового матеріалу,

4) організація спілкування з дітьми, спрямованого на формування прогресивних для кожного вікового періоду ігрових способів дій.

Помилки у керівництві дитячої грою

1. Нерідко можна спостерігати, як педагог, захопившись ініціативою, починає нав'язувати дітям свій сюжет гри, повністю ігноруючи ініціативу дітей

2. Другий дуже грубій помилкою практично може бути повну відсутність уваги до дитячої грі.

3.Следующая помилка у керівництві грою – коли щодо підтримки порядку групи або для кращої цілості іграшок, останні не даються дітям у користування, ніж збіднюється дитяче творчість, самостійна діяльність стаємалосодержательной і непродуктивною. Це можуть призвести до негативних наслідків: від неможливості проявити їхню ініціативу у грі, деякі діти виявляють негативізм стосовно одноліткам і старшим.

Ще однією проявом помилки у відношенні керівництва іграми є непродумана роздача іграшок, коли дітям нав'язуються гри, їм зовсім нецікаві. Через війну не може реалізувати свої інтереси.

БІЛЕТ № 14

1.Моральне виховання дітей дошкільного віку

Моральне виховання — цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.

Моральне виховання дошкільників особливо важливо, тому що саме в дошкільному віці дитина особливо сприйнятлива до засвоєння моральних норм і вимог.

Моральне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його самовдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості:

— цілеспрямованість

— багатофакторність

— віддаленість у часі результатів роботи

— неперервність

— визначальна роль педагога

— цілісність

Моральне виховання з перших років життя дитини спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб.

Отже, цілеспрямований процес залучення дитини до моральних цінностей людства і конкретного суспільства починається у ранньому дитинстві. Успішність цього процесу залежить від єдності моральної свідомості і поведінки. Визначальною у ньому є роль дорослого як «соціального провідника», зразка для наслідування, організатора соціального досвіду дитини