2.1 Аналіз нестратегічних бар'єрів входу на ринок

Виокремлюють нестратегічні і стратегічні бар’єри входу на ринок. Нестратегічні бар’єри - бар'єри, створювані умовами галузі, факторами об'єктивного характеру і здебільшого незалежні від діяльності фірми. Вони виступають  що виступають для будь-яких господарюючих об'єктів, як зовнішня даність[10].

У свою чергу, тут розрізняють три основні різновиди нестратегічних бар’єрів:

Адміністративні («урядові») бар'єри - правозабезпечені (за допомогою законодавчих або підзаконних актів) обмеження на ведення певних видів діяльності (їх ліцензування та видача дозволів на певні види бізнесу, розподіл квот між фірмами, сертифікація продукції та обладнання, встановлення норм економічного контролю, регламенти ввезення та вивезення ресурсів, тощо); подолання таких бар’єрів вимагає від господарюючих суб'єктів тимчасових і фінансових витрат.

Розглянуті бар'єри в кожен даний період здатні бути важливим важелем регулювання економіки і приносити дохід в казну держави, але, в кінцевому рахунку (в довгостроковій перспективі), часом стають фактором стримування економічної активності, у тому числі у зв'язку з втіленим в них корупційним потенціалом (можливість дозволяти або із не дозволяти ті чи інші аспекти діяльності господарюючих суб'єктів завжди супроводжується надіями чиновників на відповідну «подяку»).

Висота адміністративних бар'єрів може бути представлена ​​в якості функції двох змінних - вищезгаданих часових та грошових витрат (час, витрачений на встановлені бюрократичні процедури, логічно розглядати з точки зору упущеної вигоди; витрати грошових коштів на подолання адміністративного бар'єру природно кваліфікувати в якості обов'язкових платежів). Порівняння відповідних функцій по різних галузевим ринкам дає картину рівня розглянутих бар'єрів в економіці.

Крім суто адміністративних бар'єрів будь-яка держава законодавчо задіє бар'єри організаційно-економічного характеру, визначаючи правила функціонування галузевих ринків і проводячи на них ту чи іншу промислову, структурно-інвестиційну, податкову, митну та іншу економічну політику

У національних господарських системах з розвиненими товарними відносинами мають місце такі нестратегічні бар'єри соціально-економічного характеру, як, насамперед, усталена ємність галузевих ринків, пов'язана з відповідними параметрами пропозиції і платоспроможного попиту. Головні фактори, що впливають на висоту повязану з цією ємністю вхідного бар'єру, - ступінь товарного насичення  галузевого ринку, готівкова платоспроможність населення, а також міра активності іноземних конкурентів. Висота розглянутого бар'єру може бути оцінена на основі виявлення ставлення мінімального ефективного річного випуску фірми до кількості проданого і спожитого за рік продукту[19].

Наступний бар'єр соціально-економічного характеру пов'язаний з станом ринкової інфраструктури. Ясно, що наявність надійної системи взаєморозрахунків, налагоджених механізмів надання страхових послуг, розгалуженої мережі складського господарства, високі густота і ритмічність функціонування транспортних комунікацій - суттєві фактори забезпеченя входу фірм на галузеві ринки. Висоту бар'єру тут можна оцінити як частку витрат фірми на оплату послуг інститутів ринкової інфраструктури в роздрібній ціні її продукції або як відношення цих витрат до її виробничим витрат.

Дуже істотний і бар'єр капітальних витрат, або мінімального обсягу початкових інвестицій, необхідних для входу фірми на галезевий ринок. Очевидно, що на різних ринках величина капітальних витрат неоднакова, а в цілому даний бар'єр вище в галузях, що виробляють капіталоємну продукцію.

Відносні переваги в рівні витрат, що виявляються при порівнянні останніх у укорінених в галузі фірм, як правило, є наслідком зростаючої «віддачі від масштабу». Бар'єр відносних переваг в рівні витрат іноді оцінюють шляхом зіставлення обсягу випуску продукції на одного зайнятого у фірмі. Дане співвідношення отримало найменування «індекс бар'єру», і чим вище значення цього показника, тим вищими є бар'єри відносних витрат для будь-якої галузі.

 Зростаюча віддача від масштабу і мінімально ефективний випуск

Віддача від масштабу (ефект масштабу) — це зміни економічної ефективності за зростання масштабів виробничої діяльності[16].

Розглянемо види віддачі від масштабу. Розглянемо віддачу від масштабу за пропорційної варіації факторів виробництва. Нехай початкове співвідношення між випуском продукції і ресурсами описується традиційною для мікроекономічної теорії двофакторною виробничою функцією

Q=f(K*L) (2.1) [28]

Де Q = обсяг виробленої продукції

К – фактор капітал

L – фактор праця

Якщо обсяги застосовуваних ресурсів будуть збільшені в m разів, то новий обсяг випуску становитиме

Q1=f(mK*mL) (2.2)

Виробнича функція характеризується постійною віддачею від збільшення масштабу виробництва, якщо випуск зростає в тій самій пропорції, що й споживання ресурсів. За постійної віддачі

Q1=m*Q0 (2.3)

Але може виявитися й інше. Наприклад, збільшення споживання ресурсів удвічі викликає збільшення випуску в 2,3 раза або ж тільки в 1,8 раза.

Виробнича функція характеризується зростаючою (спадною) віддачею від збільшення масштабу виробництва, якщо випуск зростає більшою (меншою) мірою, ніж споживані ресурси. За зростаючої віддачі

Q1>m*Q0 (2.4)

за спадної

Q1<m*Q0 (2.5)

Найважливішою умовою можливості пропорційної варіації факторів виробництва є однорідність і подільність виробничих ресурсів (у технологічному розумінні), отже, їх кількість можна змінювати шляхом кратного збільшення.

(2.6)

П ропорційна варіація може бути подана за допомогою однорідних виробничих функцій. Виробнича функція називається однорідною, якщо за збільшення кількості виробничих ресурсів у m разів випуск збільшується в mt разів:

Показник степеня t може використовуватися для характеристики виду віддачі від збільшення масштабу виробництва.[28]

• Якщо t = 1, то виробнича функція є лінійно-однорідною і характеризує постійну віддачу.

• Якщо t > 1, то виробнича функція прогресивно-однорідна, а віддача — зростаюча.

• Якщо t < 0, то виробнича функція дегресивно-однорідна, а віддача — спадна.

Графічне подання віддачі від масштабу за пропорційної варіації. Показником віддачі від масштабу для однорідної виробничої функції можуть слугувати відрізки вздовж променя ОА, проведеного з початку координат, через точки ізоквант, що відповідають обсягам випуску — Q; 2Q; 3Q (рис. 2.1).

Рис.2.1 Різні види віддачі від масштабу на картах ізоквант: а – постійна віддача; б – спадна віддача; в – зростаюча віддача;

Джерело: [8].

Позитивна віддача від масштабу створює об'єктивні бар'єри входу для потенційних конкурентів завдяки перевазі великих виробників у витратах. Показником, що характеризує бар’єри входу, викликані позитивною віддачею від масштабу, служить так званий мінімально ефективний випуск (МеВ, MES).

Мінімально ефективний випуск - це такий обсяг випуску, при якому позитивна віддача від масштабу змінюється постійної або спадною, фірма досягає мінімального рівня довгострокових середніх витрат[28].

Кількість фірм, що діють в галузі в стані довгострокової рівноваги, визначається відношенням обсягу ринкового попиту за ціною, рівною мінімальному значенню довгострокових середніх витрат до мінімального ефективному випуску (за умови, що виробнича функція і структура витрат усіх фірм в галузі ідентична).

(2.7) [28]

 

n- число фірм в галузі;

Qd- ринковий попит за ціною;

min LRAC - витрати на одиницю продукції;

q- мінімально ефективний випуск.

Якщо в галузі виявиться число фірм, більше n, принаймні частина з них буде виробляти товар з витратами, великими мінімального значення довгострокових середніх витрат, причому цінова конкуренція між ними призведе до зниження ціни до рівня мінімальних середніх витрат, так що ряд фірм будуть терпіти збитки і будуть змушені припинити ін про виробництво.

Додатковою інформацією, необхідною для висновку про висоті бар ь еров входу в галузь, служить показник переваги у витратах - отн про шення середньої величини доданої вартості на одного працюючого великих підприємств до відповідного показника для дрібних підприємств галузі. Дослідження західних вчених показали, що високий ефективний обсяг випуску лише тоді створює суттєві бар'єри входу в о т галузь, коли показник переваги великих підприємств у витратах вище 1,25.

Вертикальна інтеграція.

Вертикальна інтеграція – об'єднання підприємств різних галузей, зв'язаних технологічним процесом виробництва готового продукту, тобто розширення підприємством-покупцем своєї діяльності або на попередні виробничі стадії, аж до постачальників сировини, або на подальші – до кінцевого споживача. Наприклад, злиття гірничодобувних, металургійних і машинобудівних підприємств.

Стратегії вертикальної інтеграції «назад» (або «вгору») використовуються для того, щоб стабілізувати або захистити стратегічно важливе джерело постачання. Іноді така інтеграція необхідна, оскільки постачальники не володіють ресурсами або ноу-хау, щоб випускати деталі або матеріали, що необхідні підприємству. Ще однією метою може бути доступ до нової технології, критичної для успіху базової діяльності. Багато виробників комп'ютерів інтегрувалися з виробниками напівпровідникових компонентів, щоб оволодіти цією, базовою для них технологією.

Стратегії інтеграції «вперед» (або «вниз»). Мотивацією в цьому випадку є забезпечення контролю над вихідними каналами. Для підприємства, що випускає споживчі товари, може йтися про контроль над збутом через франшизну мережу, ексклюзивні контракти або про створення власних магазинів типу мережі Yves Rocher або Bata. На промислових ринках головна мета полягає в контролі за розвитком подальших ланок промислового ланцюжка, які забезпечуються підприємством. Саме тому деякі базові галузі беруть активну участь у розвитку підприємств, що здійснюють подальше перетворення їх продукції.

Інколи інтеграція «вперед» здійснюється для того, щоб краще знати користувачів продукції підприємства. У цьому випадку підприємство створює філіал, завдання якого полягає в розумінні проблем клієнтів з метою повнішого задоволення їх потреб.

Рис.2.2 Різні види інтеграції підприємств

Джерело: [7].

Вертикальна інтеграція припускає, що фірма, що діє на даному ринку, є також власником або ранніх стадій виробничого процесу (інтеграція першого типу, інтеграція ресурсів), або пізніх стадій (інтеграція другого типу, інтеграція кінцевого продукту).

Прикладом вертикальної інтеграції першого типу може служити фірма з виробництва автомобілів, що володіє сталеливарним заводом, який обслуговує її потреби в сталі. Прикладом вертикальної інтеграції другого типу може служити нафтопереробний завод, який володіє системою бензоколонок.

Вертикальна інтеграція надає фірмі велику ринкову владу, ніж та ринкова влада, якої мала б фірма, виходячи тільки з обсягу своїх продажів на даному ринку. Вертикально інтегрована фірма володіє додатковими конкурентними перевагами. Так як вона може більшою мірою знижувати ціну товару або отримувати більший прибуток при даній ціні завдяки більш низьким витратам або на закупку факторів виробництва, або з продажу кінцевого продукту.

Вертикальна інтеграція створює бар'єри входу не тільки завдяки перевазі вже діючих на ринку продавців у витратах. 

Важливим наслідком інтеграції служить підвищення впливу продавців на ринок : якщо одна з фірм, що діють на ринку, є найбільшим власником факторів виробництва або контролює збут кінцевої продукції, розташовуючи найширшої дистриб'юторською мережею, новим фірмам, особливо якщо вони не інтегровані, важче отримати доступ на цей ринок. Якщо ж потенційний конкурент для успішного входу на ринок сам повинен проводити політику вертикальної інтеграції, він стикається з проблемою залучення фінансових ресурсів.

Диверсифікація діяльності фірми. Диверсифікація відбиває розподіл випуску фірми між різними цільовими ринками. Диверсифікована фірма зазвичай володіє більшими розмірами, ніж не диверсифікована. В силу цього підвищується мінімально ефективний обсяг випуску в галузі, що ускладнює вхід нових фірм, або дана фірма має переваги у витратах, що також усталилося і кість її ринкову владу.

Рис.2.3 Форми диверсифікації виробництва

Джерело: [7].

Диверсифікація діяльності дозволяє фірмі знизити ризик господарювання, пов'язаний з конкретним ринком. Диверсифікована фірма більше стійкість своїх позицій за рахунок здатності компенсувати прибутком від діяльності на одному ринку можливі збитки, які компанія зазнає на іншому. Крім того, сам факт наявності диверсифікованої компанії в галузі відлякує потенційних конкурентів, оскільки вони знають про її можливості вести конкурентну боротьбу довше і більш жорсткими методами.

З іншого боку, диверсифікація використовується як метод проникнення на нові ринки, зменшуючи ризик банкрутства і ступінь залежності від економічного середовища.

Диференціація продукту. Диференціація продукту означає різноманітність товарів, що задовольняють одну й ту саму потребу, і що володіють одними і тими ж базовими характеристиками. Фірми, що виробляють диференційований продукт, не перестають відноситися до одного і того ж ринку. Прикладами диференціації продукту служать різні марки сигарет, автомобілів, побутової техніки. Різними методами пакування, маркуванням, незначними внутрішніми модифікаціями, товари продовжують відноситися до одного товарному виду.

Диференціація продукту створює додаткові бар'єри для входження в галузь, оскільки створює привабливість конкретної марки продукту для окремої категорії споживачів (так звана «прихильність марки»- Brand Loyalty), в результаті чого новим фірмам доводиться долати стереотипи поведінки споживачів. Особливо складно доводиться новим фірмам в умовах агресивної реклами вже діючих на ринку компаній: мінімально ефективний обсяг випуску повинен зрости за рахунок того, що постійні витрати ростуть внаслідок включення до них додаткових витрат на рекламу.

Еластичність і темпи зростання попиту.

Еластичність попиту, коефіцієнт еластичності — вказує відносну зміну одного економічного показника за одиничної відносної зміни іншого показника, його детермінанта; відношення відсоткової зміни одного показника (функції %) до відсоткової зміни іншого показника (аргументу %)

Еластичність попиту — зміна попиту на даний товар під впливом економічних і соціальних факторів, зв'язаних зі зміною цін. Попит може бути еластичним, якщо процентна зміна його обсягу перевищує зниження рівня цін, і нееластичним, якщо ступінь зниження цін вище приросту попиту[28].

Тобто:

Εx(y)=(ΔY/Y)/(ΔX/X) (2.8) [28]

де Εx(y) — коефіцієнт еластичності

ΔY — зміна функції Y=f(X)

ΔX — зміна аргументу X

Зазначеним способом вимірюється середній коефіцієнт еластичності на відрізку. В загальному випадку еластичність визначається як .

(2.9)

В залежності від числового значення еластичності розрізняють відносно еластичний попит(рис.2.4), відносно нееластичний попит(рис.2.5), абсолютно нееластичний попит(рис.2.6) та абсолютно еластичний попит(рис.2.6).

Рис.2.4 Крива еластичного попиту

Джерело: [14].

Рис.2.5 Крива нееластичного попиту

Джерело: [14].

Рис.2.6 Криві абсолютно еластичного та нееластичного попиту

Джерело: [14].

Характеристики попиту також є частиною ринкових структур і можуть створювати бар'єри входу в галузь, так як вони знаходяться в основному поза контролем з боку фірм, але впливають на їх поведінку, в першу чергу обмежуючи їх ступінь свободи в призначенні ціни.

Рівень концентрації знаходиться в протилежній залежності від темпів зростання попиту: чим вище темпи зростання попиту, тобто чим швидше збільшується масштаби ринку, тим легше новим фірмам ввійти в галузь, і тим нижче буде рівень концентрації, а отже, тим вище ступінь конкретності  ринку.

Цінова еластичність попиту обмежує перевищення ціни над витратами. Якщо попит нееластичний, фірми можуть збільшити ціну в порівнянні з витратами в більшою мірою, ніж в умовах еластичного попиту. Крім того, чим нижче еластичність попиту, тим легше для домінуючої фірми одночасно обмежувати вхід в галузь і отримувати економічний прибуток.

Іноземна конкуренція. В умовах відкритої економіки та лібералізації зовнішньої торгівлі іноземна конкуренція грає роль фактора, що знижує рівень концентрації в галузі монопольної влади ринкових агентів і ступінь недосконалості ринку. Висота бар'єрів входу в галузь залежить від ставки імпортних тарифів - чим нижче імпортний тариф, тим нижче бар'єри входу в галузь для іноземного конкурента[7].

Слід звернути увагу на особливості вимірювання добробуту у відкритій економіці: можна вимірювати добробут суспільства в масштабі всього «світу», а можна - обмежуватися при вимірюванні добробуту за масштабами національної економіки. В останньому випадку тарифи і субсидії будуть надавати суперечливий вплив на рівень добробуту, якщо на внутрішньому ринку існує недосконала конкуренція і вітчизняні фірми в закритій економіці отримували б економічний прибуток.

У цих умовах імпортний тариф веде, з одного боку, до підвищення рівноважної ціни і скорочення споживчого виграшу, з іншого - до збільшення обсягу продажів і прибутку вітчизняної фірми.

Існує можливість, що збільшення добробуту внаслідок підвищення імпортного тарифу - за рахунок зростання прибутку вітчизняного виробника - переважить покращення споживчого виграшу внаслідок зростання ціни. Таким чином, на ринках з недосконалою конкуренцією мінімальний імпортний тариф може приймати нульове значення. Це відноситься і до інших форм державного регулювання зовнішньоекономічної де діяльності.

Інституційні бар'єри. Інституційні бар'єри входу на ринок і виходу з ринку можуть служити істотними бар'єрами, що запобігають вхід на ринок потенційних конкурентів. До інституціональних бар'єрів входу на ринок слід віднести систему ліцензування діяльності фірм, систему державного контролю над цінами, над рівнем дохідності. Державіні ціноутворення на товар або обмеження прибутковості фірми можуть призводити до появи неявних витрат, виражених у втраті частини потенційного прибутку.

До інституціональних бар'єрів виходу з галузі слід віднести витрати, пов'язані для власників фірми з процедурою припинення діяльності та банкрутства. На думку багатьох дослідників українських ринків, складність виходу підприємств з галузі і пов'язані з ним високими неявними витратами, є одним з найважливіших факторів, що перешкоджає ефективній конкуренції. Високий ризик, пов'язаний зі складністю виходу з ринку, служить фактором, дестимулючим вхід в галузь потенційних конкурентів.

Інший тип бар'єрів - бар'єри, викликані стратегічним поведінкою фірм, що діють на ринку.

Отже, нестратегічні бар’єри створюються фундаментальними умовами галузі, факторами об'єктивного характеру і зазвичай не залежать від діяльності фірм галузі.