20. Подразнення. Види подразників

Подра́знення — у біології та фізіології, стан, що супроводжується запальною або болісною реакцією організму на дію зовнішнього або внутрішнього подразника. Подразники можуть бути хімічними, механічними, термальними, променевими.

Подразнення за перебігом може бути гострим та хронічним. Хронічне подразнення найчастіше зачипає тканини шкіри, очей, легенів, слизові органів травлення та видільної системи.

За природою подразники розрізняють:

• фізичні (температура, тиск, світло, звук, дотик, електричний струм та інші);

• хімічні (речовини їжі, ліки, гормони, вітаміни, продукти обміну речовин, кислоти, луги тощо);

• змішаної природи (зміна осмотичного тиску, зміна рН середовища).

За біологічною ознакою їх поділяють на:

• адекватні — до дії яких орган пристосований, оскільки вони діють в природних умовах його існування (світло для ока, звук для вуха);

• неадекватні — до дії яких орган не пристосований, проте в природних умовах існування організму викликають реакцію-відповідь збудливих тканин при достатній силі і тривалості дії.

Наприклад, сильне слиновиділення у відповідь на подразнення кислотою рецепторів ротової порожнини. Сітка ока реагує на дотик, тиск, електричні подразники.

За силою подразники можуть бути:

1. Пороговий — подразник мінімальної сили, який здатний викликати збудження.

2. Підпороговий — подразник сили, меншої за порогову, який обумовлює виникнення фізико-хімічних змін в збудливих тканинах, що є недостатніми для виникнення збудження, яке поширюється.

3. Надпороговий — подразник, сила якого більша за порогову.

Поріг подразнення є мірою збудливості тканин. Чим вищий поріг подразнення, тим збудливість нижча і навпаки.

Алергі́я (грец. αλλος — інший і εργον — дія) — змінена чутливість організму тварин і людини до чужорідних речовин (здебільшогобілкової природи), що вводяться повторно. Речовини, які викликають алергію (т. з. алергени), здебільшого мають білкову природу (тваринні та рослинні білки, білкові речовини мікроорганізмів).

Алергени можуть потрапляти в організм через шкіру і слизові оболонки або надходити в кров з вогнищ запалення. Прояви алергії виникають лише тоді, коли перше і повторне надходження алергену розділені певним проміжком часу (не менше 5–7 днів). До проявів алергії належать протилежні за своїми ознаками, але спільні за первинним механізмом явища зміненої реактивності організму — анафілаксія (підвищення чутливості до шкідливої дії алергену) та імунітет (зниження чутливості внаслідок посиленняопірності організму).

Алергени поділяються на два типи: екзоалергени та ендоалергени.

Механізм виникнення алергії: коли алерген потрапляє до організму на його знешкодження виділяються певна кількість антитіл, проте якщо в організмі є якісь порушення, то їх виділиться в надлишку, що призведе до виділення надлишку високомолекулярних сполук, які і спричиняють розвиток алергії.

Алергія — підвищена чутливість організму до якого-небудь алергену — речовини, що викликає алергію. Людина може страждати відсінної лихоманки (полінозу), викликаної пилком рослин. Багато астматиків мають алергічні реакції на пил або мікроорганізми у вовні чи пір'ї тварин. Буває алергія на яйця чи медикаменти. Проти алергії допомагають ліки типу антигістамінів чи кортикостероїдів.

Біль — своєрідне відчуття, що виникає внаслідок сильних подразнень нервової системи.

Больові подразнення сприймаються периферійними нервовими рецепторами і передаються по нервових провідниках до головного мозку.

Біль являє собою захисну реакцію організму, що виникла в процесі еволюційного розвитку. Іноді біль є першою ознакою хвороби або сигналом небезпеки, що загрожує організмові від навколишнього середовища. В цьому плані біль відіграє позитивну роль. Але при надмірній інтенсивності і тривалості біль перетворюється на хворобливе явище. Це зумовлюється тим, що тривалі сильніподразнення периферійних рецепторів, які сприймають біль, супроводжуються невпинним надходженням больових імпульсів до відповідних центрів головного мозку. Внаслідок цього настає розлад їхньої діяльності, що позначається на роботі багатьох систем організму.

Відповідно до різноманітності причин болю, для його полегшення й гамування застосовуються численні засоби.

Іррадіація збудження (лат. irradiatio)— його поширення на певну відстань з місця свого виникнення. Величина й дальність залежать від сили подразнення та функціонального нервового центру. В реальних умовах, незважаючи на досить часту можливість широкої ірадіації у ЦНС, збудженні фактично поширюється лише в певних напрямках і призводить виникнення чітких рефлекторних реакцій, обмежених гальмуванню. Рефле́кс — автоматична цілісна стереотипна реакція організму на певний подразник, на зміни зовнішнього середовища або внутрішнього стану, яка здійснюється при обов'язковій участі центральної нервової системи. Рефлекс забезпечується об'єднанням аферентних, вставних і еферентних нейронів, що складають рефлекторну дугу. Іншими словами, для виникнення рефлексу необхідна наявність чутливого нервового закінчення; нервових волокон для передачі повідомлення, яке несе подразник; органа, що перетворить інформацію в реакцію; і, нарешті, м'язів і залоз для здійснення самої реакції — зазвичай, якого-небудь механічного руху.

У залежності від того, залучається в рефлекторну дугу кора головного мозку чи ні, виділяють:

• Умовний рефлекс

Рефлекс називають умовним, якщо він викликається стимулом, відмінним від первісного (або від уродженого). Це відбувається, коли другий подразник неодноразово повторюється разом із природнім стимулом.

Цей вид рефлексу вперше був описаний видатним російським фізіологом Іваном Павловим, який помітив, що якщо щораз під час годівлі собаки дзвонити в дзвіночок, то за якийсь час у нього починає виділятися слина як відповідь на дзенькіт дзвіночка — спочатку цю рефлекторну реакцію викликала тільки їжа. Саме описаний різновид умовного рефлексу лежить в основі багатьох сучасних методів, використовуваних для дресирування тварин.

• Безумовний рефлекс

Безумовний рефлекс (від латів. reflexus — віддзеркалення) — це спадково закріплена форма реагування на біологічно значущі дії зовнішнього світу або зміни внутрішнього середовища організму.

Після відкриття безумовного рефлексу була визначена рефлекторна дуга. На відміну від умовних рефлексів, що діють таким же чином, безумовні рефлекси забезпечують пристосування до відносно постійних умов. Проте в чистому вигляді|виді| безумовні рефлекси практично не існують. У онтогенезі на їх основі надбудовуються складні системи умовних рефлексів. Загальноприйнятій класифікації безумовних рефлексів немає, проте виділяють найважливіші з них — харчовий, оборонний, статевий, орієнтувальний.

Свербля́чка, також правильним є свербі́ж, свербі́ння (лат. pruritis) — неприємне відчуття роздратування, печіння і поколювання у якій-небудь ділянці шкіри, зумовлене різними причинами (вплив хімічних речовин, бактерій, вірусів, паразитичних грибів, іншихпаразитів). Відчуття свербежу часто виражається у гострій потребі потерти або почухати певну ділянку шкіри. Причини[ред. • ред. код]

Відчуття свербежу може бути спричинение ростом чи рухом волосся або випуском хімічної речовини (гістаміну) з клітин під шкірою. Сверблячка розглядається як захисний механізм, оскільки вона допомагає істоті видалити паразитів зі своєї шкіри.

Свербіж виникає внаслідок роздратування нервових закінчень під впливом наступних причин:

• Стреси, психічні розлади;

• Попадання на шкіру подразнюючих речовин: кислот, лугів, бойових отруйних речовин (адамсит, інші подразнюючі шкіру речовини — іррітанти);

• Вплив інших організмів:

  • Паразити: короста, гельмінтози;

  • Укуси: воші, блохи, постільні клопи, гнус;

  • Ужалення: осами, бджолами, мурахами тощо;

  • Контакт з деякими рослинами;

• Захворювання:

  • Шкірні і інфекційні захворювання: екзема, псоріаз, оперізуючий герпес, мікози, сибірка;

  • Алергія;

  • Лімфогранулематоз;

  • Геморой;

  • Цукровий діабет;

• Наслідки опіків і обморожень;

• Процес загоєння ран — особливо сильно свербіж проявляється у фазі активного загоєння ушкоджень;

• Травми шкірних покривів:

  • Роздратування тертям: мозолі, потертості, особливо інфіковані;

  • Механічне пошкодження шкіри тонкими і гострими мікрооб'єктами (уламки волокон скловати, занози, колючки);

  • Роздратування після гоління;

• Нерегулярне проведення гігієнічних процедур.