1. За повнотою викладення норм права:

• прямий (повний) спосіб — у статті нормативно-правового акта викладені всі структурні елементи норми права, тобто норма права та стаття нормативно-правового акта за обсягом збігаються — у такій статті міститься одна норма права;

• відсильний спосіб — у статті нормативно-правового акта викладені не всі структурні елементи певної норми права, але в ній вказується, в якій статті цього ж нормативного акта викладений елемент норми, якого бракує. У цьому випадку норма права в повному обсязі міститься у кількох статтях цього нормативного акта;

• бланкетний спосіб — у статті нормативно-правового акта викладені не всі структурні елементи певної норми права, але з цієї ж статті випливає, що елемент, якого бракує, викладений в іншому нормативно-правовому акті. У такому випадку норма права в повному обсязі міститься як у статті цього нормативно-правового акта, так і в статті іншого нормативно-правового акта.

2. За рівнем узагальнення:

• абстрактний спосіб — зміст норми розкривається загальними, абстрактними, неіндивідуалізованими поняттями;

• казуїстичний (казуальний) — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом переліку певних фактів, випадків, ознак та ін.

Норма матеріального права — це норма, яка виступає первісним регулятором суспільних відносин: містить правило поведінки, на підставі якого можливе конкретне вирішення юридичної справи. Така норма загальнообов'язкова, формально визначена та в установленому порядку приймається, змінюється та забезпечується державою; має чітко визначену структуру — гіпотезу, диспозицію та санкцію; за змістом є мірою свободи і справедливості.

Норма процесуального права — це норма, яка встановлює оптимальний порядок реалізації та захисту норм матеріального права.

Норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права низкою особливостей:

1. Своєрідністю приписів, їх призначенням:

• якщо функція норм матеріального права полягає в безпосередньому регулюванні поведінки, то призначення процесуальних норм полягає в регулюванні суспільних відносин, що складаються у процесі застосування норм матеріального права, сприянні досягненню результату, що передбачений нормою матеріального права;

• усі приписи процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначають найбільш доцільний порядок здійснення правотворчої, правозастосовчої, установчої і контрольної діяльності;

• багато процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.

2. Особливостями адресатів:

• як правило, норми процесуального права адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями для застосування норм матеріального права;

• приписи цих норм виступають завжди як категоричне веління щодо суб'єктів, уповноважених організовувати правозастосовчий процес, і можуть містити диспозитивні засади щодо зацікавлених учасників правотворчого процесу.

3. Специфічною структурою:

• диспозиція процесуальної норми є формою реалізації норм матеріального права;

• у гіпотезі процесуальної норми умови, обставини визначаються змістом норми матеріального права, що застосовується, тобто в гіпотезі процесуальної норми ніби наявна норма матеріального права;

• похідна природа процесуальної норми визначає специфіку та її санкції, що, передусім, виражається у такому наслідку, як відміна правозастосовчого акта, що прийнятий з порушенням цієї норми.

Правоутворення — це відносно тривалий процес формування юридичних норм, що починається з визнання державою певних суспільних відносин, усвідомлення необхідності їх правового регулювання, формального закріплення і державного захисту юридичних приписів.

Формування права — це складний, багатоаспектний соціальний процес, зумовлений взаємодією об'єктивних умов і суб'єктивних чинників, що визначають і забезпечують утворення нових норм права.

правоутворення не зводиться до правотворчості, яка є лише останнім етапом цього процесу.

Правотворчість — це діяльність компетентних державних органів, уповноважених державою громадських об'єднань, трудових колективів або (у передбачених законом випадках) всього народу чи його територіальних спільнот зі встановлення (санкціонування), зміни чи скасування юридичних норм.

Ознаки правотворчості:

• здійснюється безпосередньо державою чи за її делегуванням іншими суб'єктами;

• полягає в утворенні нових норм права чи зміні або скасуванні наявних;

• отримує завершення в письмовому документі — нормативно-правовому акті;

• здійснюється відповідно до правових регламентів;

• має конкретно-цільову та організаційну спрямованість.

Виділяють дві групи принципів правотворчості:

1. Загальні:

• гуманізм;

• демократизм;

• гласність;

• законність;

• науковість;

• системність.

2. Спеціальні:

• своєчасність;

• поєднання динамізму та стабільності;

• плановість;

• професіоналізм;

• техніко-юридична відокремленість;

• врахування місцевого досвіду.