Основними функціями правотворчості вважають:

• первинне регулювання суспільних відносин;

• оновлення правового матеріалу;

• заповнення прогалин у праві;

• упорядкування нормативно-правового матеріалу.

Правотворчість здійснюється двома соціальними інститутами:

• державою;

• громадянським суспільством та його суб'єктами(референдум).

Види правотворчості держави:

Правотворчий процес — це система послідовних організаційних дій, взаємопов'язаних процедур щодо прийняття та зміни нормативно-правових актів.

в загальному вигляді можна виділити такі стадії правотворчого процесу:

1. Передпроектна стадія, що включає:

а) формулювання юридичного мотиву про необхідність внесення змін до чинної системи права;

б) правотворчу ініціативу, тобто обґрунтування юридичної значущості правової регламентації видання нормативно-правового акта.

2. Проектна стадія, яка охоплює:

а) прийняття рішення компетентного органу про підготовку проекту нормативно-правового акта;

б) розробку концепції проекту нормативно-правового акта й підготовку його тексту;

в) попередній розгляд проекту нормативно-правового акта правотворчим органом;

г) обговорення та узгодження проекту із зацікавленими організаціями, доопрацювання проекту, усунення суперечностей та зауважень.

Це, по суті, початкова стадія правотворчості.

3. Обговорення проекту нормативно-правового акта та прийняття самого нормативно-правового акта.

4. Засвідчувальна стадія, яка включає:

а) підписання нормативно-правового акта;

б) присвоєння йому реєстраційного коду.

5. Інформаційна стадія, тобто офіційне опублікування прийнятого нормативно-правового акта в засобах масової інформації, доведення його до відома виконавців (адресатів).

Джерела права — економічні, соціальні, політичні, морально-культурні та інші фактори, що породжують або об'єктивно зумовлюють виникнення та зміст норм права.

Форми права — це офіційні способи, форми зовнішнього вираження та закріплення змісту норм права.

Виділяють такі форми (джерела) права:

1. Нормативно-правовий акт – офіційний акт-документ компетентних суб'єктів правотворчості, який містить норми права, що забезпечуються державою.

2. Правовий прецедент — це рішення судового чи адміністративного органу з конкретної справи, якому надається загальнообов'язкове значення при вирішенні аналогічних справ у майбутньому.

3. Нормативний договір — документально оформлене, спільне, узгоджене рішення двох або більше суб'єктів правотворчості, яке містить норми права та забезпечується державою.

4. Правовий звичай — санкціоноване державою правило поведінки, що склалося історично, у результаті багаторазового повторення людьми певних дій.

5. Правова доктрина, тобто різноманітні наукові праці, що містять концептуально оформлені правові ідеї, принципи, що розроблені вченими, на підставі яких правозастосовчі органи приймають рішення з конкретних юридичних справ.

6. Релігійно-правова норма — акт-документ, що містить церковний канон або іншу релігійну норму, санкціоновану державою для надання їй загальнообов'язкового значення, та забезпечується нею.

7. Загальні принципи права — вихідні начала правової системи, на які юристи посилаються за відсутності інших джерел права.

Нормативно-правовий акт — це офіційний акт-документ компетентних суб'єктів правотворчості, який містить норми права, що забезпечуються державою.

Ознаки нормативно-правового акта:

• приймається уповноваженими суб'єктами правотворчості;

• виражає державну волю домінантної частини населення або всього народу;

• завжди містить нові норми права чи змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;

• приймається відповідно до певної процедури;

• має форму письмового акта — документа, певні реквізити та структуру (преамбула, глави, розділи, статті, частини, пункти);

• публікується в офіційних спеціальних виданнях, в яких текст акта має бути автентичним офіційному зразку цього акта.

Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:

1. За юридичною силою: закони та підзаконні нормативні акти.

2. За сферою дії: загальні, спеціальні та локальні.

3. За часом дії: постійні і тимчасові.

4. За характером волевиявлення: акти встановлення норм права, акти зміни норм права та акти скасування норм права.

5. За суб'єктами ухвалення: акти органів держави; акти, прийняті народом у процесі референдуму; спільні акти органів держави і недержавних утворень.

6. За галузевою належністю: цивільні; кримінальні; адміністративні; кримінально-процесуальні та ін.

7. За зовнішньою формою вираження: закони; укази; постанови; рішення; розпорядження; накази тощо.

Спільним у нормативно-правових актів, актів застосування та актів тлумачення норм права є те, що:

• у поєднанні вони утворюють так звану "тріаду" правових актів;

• усі правові акти мають юридичну силу, державно-владний обов'язковий характер;

• усі види правових актів можуть походити від одних і тих самих органів та посадових осіб (парламенту, уряду, глави держави, міністерства тощо).

Нормативно-правовий акт відрізняється від інших правових актів, зокрема актів застосування норм права та інтерпретаційних актів (актів тлумачення) тим, що:

• нормативно-правовий акт містить норми права, тобто приписи для невизначеного кола суб'єктів. Інші юридичні акти ніколи не встановлюють норми права, зокрема правозастосовчі акти — індивідуальні приписи, що адресовані персонально до зазначених у них осіб, а акт тлумачення дає лише роз'яснення змісту чинних норм права;

• нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як акт застосування має індивідуальну спрямованість;

• нормативно-правовий акт призначений для багаторазового використання, а акти застосування мають одноразову чинність;

• акт застосування норм права та інтерпретаційний акт приймаються на основі нормативно-правового акта;

• акт застосування включає обов'язок підкорення — виконати сформульоване у справі рішення;

• акт тлумачення норми права є уточнювальним судженням про вже наявну норму права;

• нормативно-правові акти виражають метод загальнонормативного, абстрактного правового регулювання, а інші правові акти — метод індивідуального (казуального) регулювання;

• нормативно-правові та інтерпретаційні акти завжди мають документальну форму вираження, а акти застосування — не завжди.

Закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом державної влади (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму), що має найвищу юридичну силу і призначений для врегулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Ознаки закону:

• акт, що приймається вищими законодавчими (представницькими) органами державної влади або безпосередньо народом;

• акт, який може бути за змістом тільки нормативним;

• має вищу юридичну силу;

• приймається в особливому процедурному порядку;

• це завжди письмовий акт, що містить первинні норми права з основних питань суспільного та державного життя.

Класифікація законів за значенням та місцем у системі законодавства:

Конституція — Основний закон держави, який регламентує основи суспільного, політичного, економічного життя, права і свободи людини. Конституції належить верховенство в системі нормативних актів держави.

Конституційні закони — акти, що становлять основу розвитку правової системи та якими вносяться зміни або доповнення до Конституції чи необхідність прийняття яких прямо передбачена чинною Конституцією.

Звичайні (поточні) закони — регламентують певні сфери суспільного життя відповідно до Конституції.

Надзвичайні закони — ухвалюються у разі потреби, надзвичайних ситуаціях.

Забезпечувальні (оперативні) закони — нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін.

Законодавчий процес — це процедура прийняття закону, що складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів та організаційно-технічних дій.

Стадії законодавчого процесу:

1. Перед проектна стадія — законодавча ініціатива, тобто внесення проекту закону в законодавчий орган, що здійснюється в офіційному порядку певними органами та особами.

2. Проектна стадія:

• прийняття рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції в план законодавчих робіт;

• доручення на розробку законопроекту тим чи іншим органам;

• розробка законопроекту та його попередня експертиза;

• подання законопроекту до законодавчого органу, прийняття його до розгляду, обговорення законопроекту та його узгодження.

3. Стадія прийняття закону:

4. Засвідчувальна стадія:

5. Інформаційна стадія:

Підзаконний нормативно-правовий акт — це документ, який видається компетентним органом або посадовою особою на підставі закону, відповідно до нього, для конкретизації та виконання законодавчих приписів та містить норми права.