27 Правобережна та лівобережна україна в 60-80-х рр. XVII ст.

1666 р., січень	П.Дорошенка обрано гетьманом Правобережної України.
1667 р., 30 січня	Андрусівське перемир'я між Москвою та Річчю Посполитою. Закінчення московсько-польської війни.
1668 р., червень	Похід козаків П.Дорошенка на Лівобережжя. Проголошення П.Дорошенка гетьманом усієї України.
1669 р., березень	Обрання лівобережним гетьманом Дем'яна Многогрішного. Укладення Глухівських статей.
1669 р., березень	Старшинська рада в Корсуні разом із П.Дорошенком ухвалила визнати протекторат Туреччини над Правобережною Україною.
1672 р., червень	Обрання гетьманом Лівобережної України І.Самойловича. Підписання Конотопських статей.
1674-1696 рр.	Правління в Речі Посполитій Яна ІІІ Собеського.
1676 р., вересень	П.Дорошенка, який зрікся гетьманства, вивезено до Москви.
1676 р.	Туреччина проголосила Ю.Хмельницького правителем України.
1677 р., серпень-вересень	Перший чигиринський похід.
1678 р., липень-серпень	Другий чигиринський похід.
1681 р., січень	Бахчисарайський мирний договір між Москвою, Туреччиною і Кримським ханством.
1686 р., травень	"Вічний мир" між Москвою та Польщею.
1687 р., травень-червень	Перший кримський похід.

Дорошенко заохочував заселення спустошених південних районів Правобережжя, захищав інтереси козацького стану, прагнув запровадити довічну гетьманську владу, створив постійне військо (близько 20 тис. сердюків). Мета: зміцнення своєї влади на Правобережжі та поступовому об'єднанні всіх українських земель в межах однієї держави.

У лютому 1666 р. Старшинська рада підтримала політичну програму, висунуту Дорошенком, було ухвалено: вигнати поляків з України; укласти союз із кримським ханом; виступити на Лівобережжя, для об'єднання з Правобережжям під владою Дорошенка.

У грудні 1666 р. Дорошенко разом із загонами татар знищив 6-тисячний польський загін під Браїловим на Брацлавщині.

На початку 1668 р. питання про об’єднання Гетьманщини під протекторатом Туреччини ухвалила рада на Лівобережжі і Правобережжі Лівобережну Україну, а також Слобожанщину охопило антимосковське повстання очолив його Брюховецький. На початку березня 1668 р. Іван Сірко очистив від московитів усю Слобідську Україну, крім Харкова. У червні 1668 р. Дорошенко переправився через Дніпро й вирушив назустріч Брюховецькому. 8 червня в таборі під Опішнею, козаки вчинили бунт, вбили Брюховецького, Дорошенка обрали гетьманом обох боків Дніпра. З ПН.загрожувала Московія, на ЗХ.пішли в наступ війська Речі Посполитої. Запорожці висунули свого претендента на булаву - племінника Брюховецького Петра Суховія. Дорошенко повертається на Правобережжя. На лівому боці Дніпра наказним гетьманом залишався чернігівський полковник Дем'ян Многогрішний.

ГЕТЬМАНУВАННЯ ДЕМ'ЯНА МНОГОГРІШНОГО (1669-1672 рр.)

Переговори про обрання Многогрішного гетьманом Лівобережжя тривали всю осінь 1668 р. Многогрішний повертається під зверхність царя за умови виведення московських залог з українських міст. Козацька Україна знову розпалася на дві Гетьманщини. Переговори між московським урядом і Многогрішним завершилися укладенням Глухівських статей. 9 березня 1669 р. на Генеральній раді в Глухові Многогрішного проголошено гетьманом Лівобережної України. За Глухівськими статями, що складалися з 27 пунктів: московські воєводи лишалися в п’яти містах, не мали права втручатися у справи місцевого врядування; козацький реєстр чисельністю 30 тис.; гетьман мав право утримувати наймане військо - 1 тис. компанійців; гетьманові заборонялося вступати в зносини з іншими державами; податки мала збирати тільки старшина; ускладнювався перехід селян до козацького стану.

Многогрішний намагався захищати інтереси України, прагнув об'єднати українські землі. Виступаючи проти Андрусівського договору, він домігся, щоб Київ залишився у складі Лівобережної України, зміцнення гетьманської влади й поступове ослаблення ролі козацької старшини (створено наймане військо), обстоював автономію України, намагався подолати промосковські настрої серед козацької старшини. З цією метою вдався до зміни ненадійних полковників вірними собі людьми. Це викликало невдоволення козацької старшини. Обурювало передусім надмірне прагнення гетьмана до особистого збагачення, а також те, що він не рахувався зі Старшинською радою

Внутрішня і зовнішня політика Самойловича

В червні 1672 р. в Козацькій Діброві відбулася Генеральна військова рада, гетьманом було обрано генерального суддю Івана Самойловича, гетьманський та московський уряди, укли угоду, Конотопські статті (10 пунктів нової угоди доповнювали Глухівські статті обмежували владу гетьмана).

За Конотопськими статями

гетьманові заборонялося без царського указу та Старшинської ради висилати посольства до інших держав, а також підтримувати відносини з Дорошенком; позбавляти старшину посад, карати без згоди Старшинської ради або вироку військового суду; козацькі посли не мали права брати участь в переговорах із представниками польського уряду в Москві у справах стосовно України.

Характерною рисою 15-літнього гетьманування Івана Самойловича було його прагнення створити аристократичну державу з міцною гетьманською владою: обмежив права козацьких низів втручатися в державні справи, припинив скликання Генеральної військової ради, а всі державні справи вирішував зі Старшинською радою. Формуванню аристократії сприяло започатковане Самойловичем бунчукове товариство, обстоював старшинські інтереси, сприяв розширенню старшинського землеволодіння, утримував наймане (компанійське та сердюцьке) військо, сформував ще кілька охочих полків, прагнув закріпити спадковість гетьманської влади. Самойлович протидіяв самостійності запорожців, намагався прилучити під свою булаву Правобережну Україну, не випускав з-під уваги й західноукраїнські землі. На Лівобережній Україні було пожвавлення культурного життя(в архітектурі та будівництві: фундаторами соборів і церков були гетьман, старшини, заможні міщани). Самойлович був фундатором Троїцького собору Густинського монастиря під Прилуками (1674-1676 рр).

У зовнішній політиці Самойлович орієнтувався на Москву й вороже ставився до Польщі й Туреччини, був противником московсько-польської згоди на основі поділу України.

ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНИЙ СОЮЗ ГЕТЬМАНА ПЕТРА ДОРОШЕНКА З ТУРЕЧЧИНОЮ

За допомогою Туреччини сподівався відкинути умови Андрусівського договору й подолати зазіхання Речі Посполитої, об'єднати Правобережжя з Лівобережжям в одну козацьку державу. У березні 1669 р. гетьман скликав під Корсунем Старшинську раду. Були присутні правобережні полки, козаки Лівобережжя й Запорожжя. Рада ухвалила прийняти турецький протекторат, але присягнути відмовилася. Однак не все козацтво й не всі селяни Правобережжя підтримали таку угоду. Рішення старшини засудили й запорозькі козаки.

Боротьба за гетьманство між Петром Дорошенком, Петром Суховієм та Михайлом Ханенком

Дорошенко утримав гетьманство на Правобережжі. Конкуренти: Суховій, і обрання Ханенка загострило ситуацію на Правобережжі. На початку серпня 1671 р. польська армія під орудою коронного гетьмана Яна Собеського розгорнула воєнні дії проти України. На середину жовтня Річ Посполита заволодіває Брацлавщиною, а наприкінці жовтня король Михайло Вишневецький офіційно затвердив правобережним гетьманом Михайла Ханенка.

Наприкінці травня 1672 р. 100-120-тисячна армія, очолювана султаном Мехмедом IV, рушила на Брацлавщину. Українці брали у війні участь у складі обох армій: Дорошенко зі своїми військами воював на боці Туреччини, Ханенко - на боці Польщі. Петро Дорошенко, дочекавшись татар, перейшов у наступ і 8 липня під Четвертинівкою розбив підрозділи польського війська та загони Ханенка. 18 серпня 1672 р. об’єднані українсько-турецько-татарські сили здобули потужну Кам'янець-Подільську фортецю і рушили на Галичину. На початку вересня було оточено Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 18 жовтня 1672 р. уклав у Бучачі мирний договір.

За цим договором

Туреччина	Україна (Дорошенко під протекторатом Туреччини)	Польща
отримувала від Польщі Подільське воєводство з Кам'янцем	мав опікуватися Брацлавщиною й Південною Київщиною	залишала за собою Галичину, Волинь та Північну Київщину

Бучацький договір не приніс Правобережжю бажаного миру, оскільки Польща не збиралася відмовлятися від втрачених українських земель й шукала приводу, аби повернути їх собі. Водночас Московія сприйняла Бучацький договір як зречення Польщею прав на Правобережну Україну.

Цар наприкінці 1673 р. наказав Ромодановському й Самойловичу розпочати воєнний наступ проти Дорошенка. До початку березня 1674 р. війська московського воєводи й нового лівобережного гетьмана оволоділи основними містами Правобережжя України. 16-17 березня в Переяславі відбулася рада, на яку прибула старшина 10 правобережних полків. На раді Ханенко поклав гетьманську булаву, Дорошенка формально було усунуто від влади, а гетьманом обох боків Дніпра проголошено Самойловича(державне об'єднання обох частин України, спричинило турецьку агресію)

Петро Дорошенко з кількома тисячами сердюків знаходився в Чигирині. У липні місто оточили московсько-українські війська. Облога тривала два тижні.

Але звістка про те, що на допомогу Дорошенкові вирушила турецька армія, яка на своєму шляху вигубила Ладижин та Умань, змусила московсько-українські сили відступити від Чигирина й повернутися на Лівобережжя. Ціною надзвичайної жорстокості Правобережжя було повернено під владу Дорошенка.

У вересні 1676 р. московська армія й козаки Самойловича взяли в облогу Чигирин. Дорошенко виїхав до табору Ромодановського й Самойловича, 19 вересня здав клейноди і присягнув на вірність цареві.

ЧИГИРИНСЬКІ ПОХОДИ ТУРЕЦЬКО-ТАТАРСЬКОГО ВІЙСЬКА

Зречення Дорошенком гетьманства Туреччина сприйняла як подію, що суперечила її політичним планам.Юрася Хмельницького було звільнено і проголошено князем Сарматії (України). Навесні 1677 р. Юрій Хмельницький із загонами турецького війська вирушив на Україну. Зупинившись у Немирові, він почав розсилати універсали з вимогою визнати його владу.

. У 1677 р. відбувся Перший чигиринський похід 60-90-тисячного турецько-татарсько-ногайського війська.

Турецький уряд намагався використати популярність імені Хмельницького, аби прихилити на свій бік українську людність і нейтралізувати козацтво.

Перший удар турки завдали по Чигирину(гетьманська резиденція; найміцнішою фортецею на перехресті важливих шляхів углиб України, Польщі та Московії; у Чигирині стояла численна козацько-московська залога, яка захищала фортецю протягом кількатижневої облоги). Коли до міста підійшли головні об’єднані українсько-московські сили на чолі з Ромодановським і Самойловичем, турки відступили. 8 липня 1678 р. 200-тисячна турецько-татарська армія під командуванням візира Кара-Мустафи оточила Чигирин. В незмозі захистити місто начальникові чигиринської залоги підпалили порохові склади і проривалися з оточення. Чигирин перетворився на руйновище. Відбиваючи шалений натиск об’єднане московсько-українське військо відійшло до Дніпра.

Ю.Хмельницький володарював на Поділлі,турки стратили його в Кам'янці 1685 р.

Війни 70-х рр. між Московією, з одного боку, і Туреччиною та кримським ханством - з іншого, за володіння землями Правобережної України завершилися підписанням у Бахчисараї 13 січня 1681 р. мирного договору між цими державами.

За цим договором:

Туреччина	Московія
приєднувала Південну Київщину, Брацлавщину й Поділля	приєднувала Лівобережну Україну і Київ
Кордон між Туреччиною та Московською державою встановлювався по Дніпру
Протягом 20 років територія між Бугом та Дніпром мала залишатися незаселеною

ПІДПИСАННЯ "ВІЧНОГО МИРУ"

Бахчисарайський мирний договір між Московією й Туреччиною не був тривким, бо не відповідав інтересам Речі Посполитої. Скориставшись поразкою численного турецького війська від сил країн Священної ліги під Віднем 1683 р., Польща відновила своє панування над більшою частиною Правобережної України. 6 травня 1686 р. в Москві між Польщею та Московією було укладено новий договір - "вічний мир"(Польща визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запорожжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом та Стародубом, польська сторона відмовлялася від зазіхань на Київ).

Договір 1686 р. закріплював

за Московією	за Польщею
право на володіння Лівобережною Гетьманщиною	Північну Київщину, Волинь і Галичину
Брацлавщина та Південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між двома державами
Поділля лишалося під владою Туреччини, щоправда, недовго, бо 1699 р. також було приєднане до Польщі

"Вічний мир" ускладнював ситуацію в Україні, послаблюючи національно-визвольний рух, оскільки утверджував насильницький поділ українських земель між кількома державами.

Уклавши "вічний мир" із Польщею, Московія приєдналася до держав, які вели боротьбу проти Туреччини та її васала - Кримського ханства. Зобов’язання перед антитурецькою коаліцією - Священною лігою у складі Австрії, Венеції та Речі Посполитої, - а також власні плани, що передбачали ліквідацію турецько-татарських володінь на Чорному й Азовському морях та отримання в майбутньому виходу до Чорного моря, спонукали Москву до війни.

У травні 1687 р. 100-тисячна московська армія вирушила на Крим. Похід очолив Василь Голіцин, приєдналося 50-тисячне військо українських козаків на чолі з Самойловичем. Об'єднане українсько-московське військо не досягло Криму (пожежа в степу, підпаленому татарами, нестача продовольства, води й корму для коней).Голіцин наказав війську повернути назад. Голіцин переклав відповідальність на Самойловича. Становище Самойловича стало непевним. Воно ускладнювалося ще й позицією козацької верхівки, особиста зацікавленість Голіцина і невдоволення старшини привели до усунення Самойловича від влади. У липні 1687 р. у таборі на р. Коломак Івана Самойловича було заарештовано і разом з сім'єю відправлено до Сибіру, де він і помер 1690 р.

Натомість козацька рада, що відбулася 25 липня 1687 р., обрала гетьманом генерального осавула Івана Мазепу