2.2 Методика окомірного нівелювання

Окомірна зйомка – одна з найпростіших у геодезичній практиці. Під час окомірного знімання відстані вимірюються кроками, орієнтуються по компасу, а напрям на предмети та точки контурів, що їх знімають, прокреслюють за допомогою візирної лінійки.

Окомірна зйомка може бути маршрутною і площовою. До маршрутної зйомки вдаються в експедиціях при проведенні польової практики з географічних дисциплін та під час туристських походів. Площову застосовують тоді, коли в короткий строк, але з незначною точністю треба підготувати топографічний план ділянки місцевості.

Робочою основою окомірної зйомки є опорний хід (подібно до розімкнутого або зімкнутого полігона). Точки повороту опорного ходу називають станціями. Ситуацію і рельєф знімають із зручних станцій та точок на стороні опорного ходу. Основний спосіб знімання ситуації – спосіб засічок. Відстань вимірюють кроками. Якщо до предмета, який знімають, виміряти відстань крокам неможливо, то її визначають на око. Якщо визначати відстань добре натренованим оком, то похибки не перевищують 10%. Щоб зручно й швидко відкладати відстані, на плані складають масштаб кроків.

Кожен з тих, хто зайнятий на зніманні, повинен знати довжину свого кроку з точністю до 1 см. Слід мати на увазі, що на підйомах та спусках при крутості 10° і більше довжина кроку помітно зменшується.

Під час окомірного знімання лічбу ведуть парами кроків, рахуючи пари, як правило, під ліву ногу. Щоб не збитися з ліку, під час вимірювання відстаней довжиною в кілька сотень метрів, треба кожну сотню пар кроків відмічати на планшеті олівцем, коротким штрихом.

Визначення відносності на око без застосування приладів називається окоміром. Точний окомір виробляється систематичним тренуванням у різноманітних місцевостях, у різні пори року, вдень і вночі. Окомірне визначення відносності грунтується на здатності очей людини розрізняти віддаленість і в результаті порівняння на місцевості певних відрізків, кнзначаючн відстань за степенем видимості слід врахувати на якому фоні і серед яких об'єктів знаходиться предмет, а також побічні явища, що впливають на точність окоміра. Так на однаковій відстані предмети здаються ближчими ті які: великий за розміром (населений пункт, дерева, підвищення); добре освітленні природнім або штучним світлом; яскраво забарвлені (червоні, жовті, білі); відстань до яких ми визначаємо лежачи або знизу вгору; перед яким менше обєктів.

Визначити крутизну і відносну висоту схилу. Людина повинна стати у підніжжя в правильному напрямку обличчям до схилу. Прикласти руку так, щоб очі були над верхньою частиною руки і зафіксувати точку на схилі, де долоня перетинається з ним. Знайти якийсь орієнтир і піднятися до цієї межі. Далі знову поставити долоню і зафіксувати точку, де вона перетинається зі схилом. Піднятися знову і рахуючи кількість переходів на верхівку схилу, використати формулу: H=n(h-10 см); де H- висота схилу, n – кількість переходів, h – зріст людини.

Рис.11. Студенти 14 групи займаються окомірним нівелюванням (фото Піндак Д., на фото Кулак А, Добровольський В.)