2. Розкрийте теоретичні і прикладні функції курсу.

Теоретичні і прикладні функції курсу: пізнавальна, евристична, методологічна, прогностична, виховна.

3. Охарактеризуйте відомі вам групи джерел з історії держави і права зарубіжних країн.

До джерел історії держави і права зарубіжних країн належать:

• пам'ятки права певної епохи чи країни-закони, кодекси, конституції, інші офіційні документи (Закони Хаммурапі (XVIII ст. до Р. X.);

Закони XII таблиць (V ст. до Р. X.); Закони Ману (І І ст. до Р. X. — І ст.)

тощо);

• історичні трактати, археологічні дані, що певною мірою розкривають процеси виникнення та розвитку держави і права;

• конкретні наукові, публіцистичні дослідження вчених Англії, Німеччини, Франції, Росії та інших країн, присвячені загальним чи окремим проблемам держави та права різних країн світу.

4. Деспотично-теократичний характер держави і права у Стародавньому Єгипті.

Староєгипетська держава була централізованою майже на всіх етапах свого розвитку, за винятком нетривалих періодів розпаду. Об’єднання Єгипту наприкінці IV тисячоріччя до н.е. під управлінням єдиного царя прискорило створення тут централізованого бюрократичного апарата, що на регіональному рівні був організований по древнім традиційним номам і поданий правителями-номархами, храмовими жерцями, вельможами і царськими чиновниками різноманітних рангів.

За допомогою цього апарату відбувалося подальше зміцнення могутності фараона, що починаючи з III династії не просто обожествлявся, а вважався рівним богам.

Найбільшої могутності влада фараонів досягає в Новому царстві, коли остаточно затверджується заснована на військовій силі і численному бюрократичному апараті імперська влада центру, що цілком підпорядкував собі керування великою територією.

Влада фараона вже в Древньому царстві передавалася в спадщину.

При всій широті повноважень фараона його владу не можна розглядати як особисту, довільну. Політична стабільність єдиної держави Єгипту, недоторканність трону залежали від того, наскільки успішно фараон служив інтересам пануючих соціальних прошарків, особливо військовій і жрецькій верхівці. Влада фараонів стримувалася і релігійно-моральними нормами справедливості (маат), наслідування яких вважалося особливою заслугою царя-бога.

Двоїстість уявлень єгиптян про владу відбивалася й в особливостях управлінського апарата староєгипетської держави, що, незважаючи на свою численність, був слабко диференційований. Майже всі чиновники Єгипту були одночасно пов’язані з господарською, військовою, судовою і релігійною діяльністю. Причому якщо згодом прямий зв’язок царських чиновників із діяльністю тих або інших господарських підрозділів зростав, то їхню роль у релігійній сфері падав. У Новому царстві релігійні функції зосереджуються в руках замкнутої касти жерців, що протистоїть у ряді випадків царським чиновникам. Усе більше посилюється роль армії, військових начальників у сфері господарського керування.

На всіх етапах розвитку Єгипту особлива роль у керуванні державою належала царському двору. Про розвиток функцій державного апарату можуть свідчити зміни повноважень першого помічника фараона – джаті. Джаті спочатку жрець міста – резиденції правителя. Він водночас начальник царського двору, що відає придворним церемоніалом, канцелярією фараона. Повноваження джаті згодом виходять за рамки керування царським двором, царським господарством. У Новому царстві джаті здійснює контроль за всім керуванням у країні, у центрі і на місцях, розпоряджається земельним фондом, усією системою водопостачання. У його руках – вища військова влада. Він контролює набір війська, будівництво прикордонних фортець, командує флотом і ін. Йому належать і вищі судові функції. Він розглядає скарги, що надходять до фараона, щодня доповідає йому про найбільше важливі події в державі, безпосередньо стежить за виконанням отриманих від фараона вказівок.

Слабка диференціація окремих ланок управлінського апарату, їхній нерозривний зв’язок із релігійно-господарською діяльністю в Древньому Єгипті визначили існування тут особливих груп осіб, що одержали при XVIII династії назву “слухняних призову”.

“Слухняні призову” – це ті, хто міг безпосередньо вислухати і повинні були виконати наказ свого пана. Та сама особа могла мати “слухняних призову” і знаходитися в групі “слухняних призову” свого пана, начальника вищого рангу.

У системі органів керування особливу роль грала група “великих слухняних призову царя” – придворних, значних вельмож, державних діячів, охоронців царя. Частину своїх управлінських функцій представники цієї групи могли передавати своїм “слухняним призову”. Вони найчастіше сполучали ряд посад, одержуючи за кожну з них особливе посадове земельне володіння. “Великі слухняні призову царя” очолювали усі вищі відомства в державі, у яких служили їх “слухняні призову”.

Особливу групу “слухняних призову богів” складали робітники храмових господарств, поминальних храмів мертвих єгипетських фараонів. Їхня діяльність очолювалася особливими начальниками. Весь цей складний комплекс служб, господарських підрозділів так чи інакше був пов’язаний із трьома головними галузями керування, із трьома головними відомствами (військовим, податковим і відомством суспільних робіт), виражалися ці роботи в будівництві іригаційних споруджень чи царських гробниць.