10. Регулювання соціально-майнових відносин за законами Ману.

Права на спадок мали тільки сини. Не мали прав на спадок жінки, ізгої, недоумкуваті або каліки. Між синами від "правильних" шлюбів спадок ділився нарівно, але старшому сину виділялася додаткова частка. Син шудрянки та "двічінародженого" прав на спадок не мав, він задовольнявся тим майном, що йому виділив батько. Припускалося позбавлення спадку.

11. Класифікація злочинів та види покарань за законами Ману.

Кримінальне право. Кримінальне право за Законами Ма-ну, з одного боку, характеризується доволі високим для свого часу рівнем розвитку, що проявляється у вказівках на форми вини (намір і необережність), рецидив, співучасть, тяжкість злочину залежно від приналежності потерпілого і винного до певної варни. З іншого боку – Закони відображають збере-ження старовинних пережитків, про що свідчать збереження принцип таліона, ордалії, відповідальність общини за злочин, скоєний на її території, якщо злочинець невідомий.

Серед злочинів, що зафіксовані в Законах Ману, на пер-шому місці стоять державні. Це служба ворогам царя, пошко-дження міської стіни та воріт. Повного переліку цього виду злочинів Закони не дають, що є характерною рисою для всіх стародавніх кодифікацій.

Більш детально Закони описують злочини проти власно-сті та особи.

Серед майнових злочинів Закони велику увагу приділяють крадіжці. У них чітко розрізняється крадіжка як таємне заволодіння майном і грабіж, що передбачає заволодіння майном у присутності потерпілого із застосуванням насилля до нього. Покарання, що застосовувались до злодія, залежали від того, чи був він затриманий на місці злочину, чи ні, крадіжка скоєна вдень чи вночі (гл. ІX, ст. 270, 276 – 277); (гл. VІІІ, ст. 302, 323, 332).

Закони Ману засуджували будь-яке насильство – вбивс-тво, тілесні пошкодження. Навмисне вбивство каралось смер-тною карою. Вбивство при власному захисті, охороні жерт-венних подарунків, захист жінок і брахманів (необхідна обо-рона) не каралось (гл. VІІІ, ст. 345, 349).

Доволі багато статей спрямовані на зміцнення родинних стосунків. Закони встановлюють суворі покарання за пере-любство, замах на честь жінки (гл. VІІІ, ст. 352, 353, 359, 364, 366, 371).

Погляд на покарання за проступки, злочини відповідав рівню правової думки. Тюрми вважалося доцільним розміщу-вати поблизу головної вулиці, де всі можуть бачити страж-дання злочинців. Тобто, метою покарання було залякування.

12. Судовий процес за законами Ману.

Закони Ману дають уявлення про кримінальний процес того часу. Відділення суду від адміністрації не існувало. Верховний суд вершив цар з брахманами. У судочинство Стародавньої Індії не було ще чіткої відмінності між цивільним і кримінальним процесом. Судові справи порушувалися не з ініціативи органів держави, а зацікавленими особами. Розгляд справ у судах носило змагальний характер. Сперечаються, самі повинні були переконати суд у своїй правоті і представити для цього відповідні докази. Закони називають приводи для розгляду позовів: несплата боргу, заклад, продаж чужого, співучасть в об'єднанні, неотдача даного, несплата платні, порушення угоди, скасування договору купівлі-продажу, суперечка господаря з пастухом, суперечка про кордон, наклеп і образу, крадіжка, насильство , перелюбство, розділ спадщини, гра в кості і биття об заклад. Всього вісімнадцять приводів судового розгляду.

При розборі справ та винесенні рішення суд дотримувався формальної оцінки доказів, за якою ховався класовий і кастовий підхід. Свідками на суді не могли бути раби, діти, люди з поганою репутацією. Жінки могли давати показання тільки щодо жінок, про «дваждирожденних» могли свідчити лише «дваждирожденних». Якщо свідки давали різні показання, то бралися до уваги свідчення більшості. У разі відсутності такого суд ставав на бік тих, у кого були «хороші якості». Лжесвідчення, неповідомлення суду відомих відомостей вважалося тяжким гріхом. За відсутності свідків як доказ застосовувалися ордалії різних видів - випробування вогнем, вагами, водою і деякі інші.

В епоху Маур'їв поряд з змагальним процесом набуває поширення і розшуковий. Імператор і інші чиновники могли видавати накази про затримання найбільш небезпечних, з їхньої точки зору, злочинців і про віддання їх царському суду. До обвинуваченим застосовувалися тортури, як правило, чотирьох видів: 6 паличкова ударів, 7 батогів, 2 підвішування та вливання води в ніс. Особливо небезпечні злочинці піддавалися восьми видів катування, в тому числі проколюванню руки голкою, спалюванню суглоба пальця і ​​т.д. Від тортури звільнялися лише діти, люди похилого віку, хворі, вагітні жінки, зізналися особи, обвинувачені в незначних злочинах, а також брахмани незалежно від тяжкості злочину.