6.Основні та допоміжні види господарської діяльності українців, їх вплив на формування українського національного характеру.

Обробка землі, вирощування хліба – це провідна галузь господарства українців. Її початок сягає середини VI–V тисячоліття до н. е., тобто періоду раннього неоліту. Найдавнішим знаряддям землеробства визнано рало (епоха бронзи), пізніше з'являється соха. Впродовж віків в Україні існували різні системи землеробства, серед яких: вирубно-вогнева, перелогова, двопільна, трипільна, чотирипільна (на Поділлі). Поступово землеробство на українських етнічних землях поділяється на три основні напрями: рільництво, городництво і садівництво, які однаковою мірою притаманні нашому народові й сьогодні.

На особливу увагу заслуговує дослідження традиційних знарядь обробітку ґрунту, зразки цих знарядь, знайдені археологами й зібрані етнографами, є саме матеріальними, речовими доказами давності хліборобських традицій в Україні. Найдавніша знахідка залізної частини рала (наральник), датується першими століттями нашої ери. Значне місце серед знарядь обробки ґрунту поруч із ралом посідав плуг. Дерев'яний плуг із залізним лемешем і череслом побутував у Київській Русі. Існували й інші ручні знаряддя обробки землі: мотики, сапи, заступи (лопати), вила, граблі іі борони (для розпушування).

Українці, на відміну від багатьох інших народів, мали звичаї в'язати зібрані врожай у снопи. Мололи зерно ручними млинами, які відомі ще з часів Трипільської культури під назвою жорна. Існували й певні традиції та обряди, які пов’язані з хліборобством Жнивами найчастіше керувала жінка: господиня дому або найдосвідченіша жниця. Кінець жнив — обжинки — супроводжуються обрядовим обідом, який готували господарі для женців.

Хліб українці споконвіку вважають святим, а землю — матір'ю-годувальницею, тож тисячолітня традиція догляду за нивами відповідно й виробила силу-силенну звичаїв, обрядів, забобонів, пов'язаних із майбутнім урожаєм.

Тваринництво – галузь сільського господарства, основним завданням якої є розведення сільськогосподарських тварин для потреб людей. Продукти тваринництва використовувалися в їжу (молоко, масло, яйця, м'ясо) та в ремісництві (сировина для промислових виробів: вовна, шкіра тощо). Тваринництво прийнято поділяти на такі основні галузі: м'ясне і молочне скотарство, вівчарство, свинарство, конярство, козівництво, кролівництво, птахівництво. Скотарство в Україні було відоме вже у часи Трипільській культурі VI-III тисячоліть до н. е.

Протягом століть в Україні були виведені різні породи великої рогатої худоби. Однією із найдавніших порід українська степова (відома ще з II тисячоліття до н. е.). Важливу роль у скотарстві будь-яких народів відіграє кормова база. Утримання худоби на українських землях взимку значною мірою залежало від наявності сіна, кукурудзи, кормових бобів, коренеплодів та кормових баштанних культур.

За свідченням багатьох літописних джерел, одним із найдавніших занять українців було рибальство. Полювання було улюбленим заняттям давньоукраїнської знаті. Мисливство було поширене і серед запорозьких козаків, але значно менше, ніж рибальство. Кролівництво було поширене переважно на Поліссі та в деяких областях лісостепової зони. Бджільництво в давнину називалося бортництвом (від старослов'янського борть — вулик у дуплі дерева). Мед — також традиційний напій; він використовувався і для виготовлення солодких страв. Знаряддя бортництва — спеціальні ножі для вирізування стільників — знайдені в розкопках на території лісової та степової зон України.

Поряд із землеробством, скотарством та іншими галузями господарства українці здавна займалися різноманітними ремеслами й промислами, які були пов'язані з землеробством та скотарством і співіснували з ними: обробка дерева у вигляді теслярства, столярства, бондарства, стельмаства, гребінництва, плетіння, ложкарства, бондарство; гончарство; обробка металу – ливарництво, ковальство, золотарство, конвісарство; обробка шкіри, кравецьке та шевське ремесло – чинбарство (гарбарство), кушнірство, лимарство, кожухарство та шапкарство; ткацтво; обробка вовни; килимарство тощо.

Як бачимо, господарство українців здавна було надзвичайно багатогалузевим, мало свої давні традиції, які не втрачені й донині.