Чинники ризику необхідності реанімації новонароджених

Допологові чинники
Цукровий діабет у матері Артеріальна гіпертензія вагітних Хронічна гіпертонічна хвороба Анемія або ізоімунізація Кровотечі у другому або третьому триместрі вагітності Інфекція матері Серцева, ниркова, легенева, неврологічна патологія або захворювання щитовидної залози у матері Багатоводдя/Маловоддя Передчасний розрив оболонок плода Смерть плода або новонародженого в анамнезі	Переношена вагітність Багатоплідна вагітність Невідповідність розмірів плода терміну вагітності Лікування матері з використанням - літію карбонату - магнію сульфату - адреноблокаторів Наркоманія у матері Аномалії розвитку у плода Знижена активність плода Відсутність допологового медичного нагляду Вік матері <16 або >35 років
Інтранатальні чинники
Невідкладний кесарський розтин Накладання щипців або вакуум-екстракція плода Тазове або інші аномальні передлежання плода Передчасні пологи Індуковані/стрімкі пологи Хоріоамніоніт Тривалий безводний період (≥18 год) Тривалий перший період пологів (>24 годин) Тривалий другий період пологів (>2 годин)	Брадикардія плода Загрозливий характер серцевого ритму плода Використання наркозу Маткова тетанія Призначення матері наркотичних анальгетиків протягом 4 годин до народження дитини Меконіальне забруднення навколо-плідних вод Випадіння пуповини Відшарування плаценти Передлежання плаценти

1. Загальна методологія оцінки стану новонародженої дитини під час реанімації

Вирішення питання щодо необхідності подальшої допомоги новонародженому під час реанімації ґрунтується на одночасній оцінці трьох клінічних ознак:

1. наявності й адекватності самостійного дихання;

2. частоти серцевих скорочень (ЧСС);

3. кольору шкіри і слизових оболонок.

Після кожних 30 секунд надання реанімаційної допомоги новонародженій дитині потрібно:

1. оцінити зазначені вище життєво важливі ознаки;

2. використовуючи загальний алгоритм реанімації (Додаток 4) вирішити, що робити далі;

3. виконати відповідну дію;

4. знову оцінити 3 життєво важливі ознаки; вирішити, яке втручання необхідне в цей момент, і діяти;

5. продовжувати цикл „оцінка-вирішення-дія” до повного закінчення реанімації.

1. Наявність і адекватність самостійного дихання – основна ознака, що визначає необхідність надавати реанімаційну допомогу новонародженому

• Оцінку наявності і адекватності самостійного дихання проводять:

1. відразу після народження дитини для вирішення питання про початок реанімаційних дій;

2. наприкінці 1 і 5 хвилин (і далі, за потребою) для оцінки за шкалою Апґар;

3. під час реанімаційних дій;

4. протягом перебування новонародженого в пологовій кімнаті (незалежно від того, чи проводилась первинна реанімація).

• Ознаки адекватного дихання новонародженого – крик і/або задовільні екскурсії грудної клітки:

1. частота і глибина дихальних рухів повинні зростати через декілька секунд після народження (тактильної стимуляції);

2. нормальна частота дихання новонародженого становить 30-60 за 1 хвилину.

• Крім частоти і глибини потрібно оцінити симетричність дихальних рухів, а також наявність інших дихальних розладів: судорожне дихання, стогін на видиху, значні ретракції:

1. судорожні дихальні рухи (дихання типу «ґаспінґ»), або брадипное < 30 дихань за 1 хвилину є неефективними і їх наявність у новонародженого є показанням до негайного початку ШВЛ;

2. поява експіраторного стогону або інших дихальних розладів протягом реанімації свідчать про те, що немовля потребує подальшої післяреанімаційної допомоги.

1. Якщо дитині проводять ШВЛ, для оцінки наявності й адекватності самостійного дихання процедуру треба припинити приблизно на 6 секунд.

1. Оцінка ЧСС

3. Нормальна ЧСС щойно народженої дитини ≥ 100 за 1 хвилину.

4. Брадикардія < 100 серцевих скорочень за 1 хвилину у новонародженого завжди є показанням для початку ШВЛ.

• Методи визначення ЧСС:

1. вислуховування стетоскопом серцебиття над лівою стороною грудної клітки є найбільш надійним методом;

2. пальпація пульсу на основі пуповини, безпосередньо у ділянці її приєднання до передньої черевної стінки дозволяє лише вірогідно заперечити наявність брадикардії;

3. підрахунок ЧСС ведуть протягом 6 секунд і, щоб отримати показник за 1 хвилину, отриманий результат множать на 10;

4. на час підрахунку ЧСС ШВЛ і непрямий масаж серця припиняють.