Література Основна:

1. Богдановський І.В. Логіка: Опорний конспект лекцій: [Частина книги: Розділ 1. Логіка як наука. Тема 1. Предмет логіки] / І.В. Богдановський, О.Г. Льовкіна. – К.: МАУП, 2004. – С. 3-9.

2. Конверський А.Є. Логіка (традиційна та сучасна): Підручник для студентів вищих навчальних закладів: [Частина книги: Книга перша. Традиційна логіка. Розділ І. Предмет логіки]. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 13-41.

3. Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод: [Частина книги: Глава І. Предмет логики] / Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь: Социум, 2010. – С. 29-58.

4. Солодухин О.А. Логика: Для студентов вуза: [Частина книги: Глава 1. Теоретическая логика: круг проблем. 1.2. Методологическое значение теоретической логики]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 18-26.

Додаткова:

1. Анисов А.М. Современная логика: [Частина книги: Часть I. Истоки логики]. – М.: ИФ РАН, 2002. – С. 10-41.

2. Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений: [Частина книги: Глава I. Предмет и значение логики]. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 9-42.

3. Зиновьев А.А. Основы логической теории научных знаний: [Частина книги: Глава 1. Логическая теория научных знаний] / Вст. статья В.А. Лекторского. – М.: Изд-во ЛКИ, 2010. – С. 5-13.

4. Кириллов в.И., Старченко а.А. – Логика: [Частина книги: Глава I. Логика как наука] / Изд. 6-е, перераб. И доп. – м.: тк Велби, Изд-во Проспект, 2008. – с. 10-30.

5. Титов В.Д. Логіка: підручник для студентів вищих навчальних закладів: [Частина книги: Розділ 1. Предмет і значення формальної логіки] / В.Д. Титов, С.Д. Цалін та ін. – Х.: Право, 2005. – С. 5-26.

 Словник-мінімум

Логіка – наука про правила міркування і ті форми, у яких воно здійснюється.

Логічна форма міркування – спосіб зв’язку висловлювань, які входять до його складу. Для її виявлення в логіці створюють штучні мови, які отримали назву формалізованих мов.

Міркування – розумовий процес, у ході якого на підставі наявних, відомих знань отримують нове знання.

Парадокси – вид логічних помилок, коли, починаючи з інтуїтивно очевидних суджень і керуючись правильними засобами логіки, ми в результаті отримаємо логічну суперечність (виявляється, що разом істинними є певне судження (А) і його заперечення (не А).

Паралогізми – логічні помилки, яких припускаються у міркуваннях ненавмисно (через незнання).

Софізми – логічні помилки, яких припускаються у міркуваннях навмисно, з метою обґрунтування неправдивого твердження, введення в оману співрозмовника тощо.

Формалізована мова – спеціальна штучна мова, в якій вирази природної мови замінюють на спеціальні символи, за якими закріплюють певні значення. Міркування за такого підходу перетворюється на ланцюжок знаків, побудований за строгими правилами.

Тема № 2

Семіотичний характер логіки План

1. Поняття про знак. Види знаків.

2. Семіотика як наука про знаки.

3. Структура знакового процесу.

4. Виміри знакового процесу.

5. Рівні знакового процесу.

 Методичні вказівки

Будь-яке міркування можна подати як ланцюжок знаків. Розрізняють три види знаків: іконічні знаки (знаки-копії), знаки-символи та знаки-індекси.

Крім того, усі знаки поділяють на мовні та немовні. У зв’язку з тим, що міркування зазвичай виражають за допомогою мови (природної або штучної), у логіці досліджують тільки мовні знаки, інші види знаків до сфери її вивчення не потрапляють.

Засновником науки про знаки (семіотики) вважається швейцарський лінгвіст Фердинанд де Соссюр та американські філософи Чарльз Пірс та Чарльз Морріс. Семіотика на сучасному етапі її розвитку є міждисциплінарною наукою. Будь-яке явище або процес, розглянуті з точки зору їхнього знакового втілення, можуть стати предметом аналізу цієї науки. У наш час проводять дослідження в рамках дескриптивної семіотики, яка вивчає конкретні знакові системи (зокрема, правова семіотика, семіотика медицини, семіотика кіно тощо) та теоретичної семіотики, яка вивчає найзагальніші властивості та відношення, притаманні будь-яким знаковим системам, незалежно від їхнього матеріального втілення. До складу теоретичної семіотики відносять логічну семіотику, яка має справу з аналізом природних та штучних мов у різних аспектах їхнього функціонування.

Будь-який вид семіотики вивчає знакові процеси, у яких щось функціонує як знак. Структура знакового процесу складається із: знакового засобу (того, що є знаком), значення (того, на що вказує знак), інтерпретатора (того, хто сприймає знак) та інтерпретантів (дій, поведінки, реакції того, хто сприймає знак).

Для того, щоб визначити структуру знакового процесу, необхідно з’ясувати: 1. Знаковий засіб; 2. Значення; 3. Інтерпретатора; 4. Інтерпретанту.

Приклад. Розглянемо знаковий процес: «По телебаченню показують рекламу кави».

1. Знаковий засіб – відеоролик реклами кави.

2. Значення – зміст рекламного ролика.

3. Інтерпретатор – глядач.

4. Інтерпретанта – реакція глядача (не звертає уваги, виключає звук, уважно дивиться тощо).

Головним компонентом знакового процесу є знак. Всі знаки мають значення, тобто щось позначають. Розрізняють два типи значення знака: предметне значення (денотат – предмет, позначений знаком) та смислове значення (сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета, позначеного цим знаком).

Для того, щоб визначити значення мовного виразу, необхідно:

1. Визначити смислове значення, тобто сукупність суттєвих характеристик предмета, позначеного цим виразом.

2. Визначити предметне значення, тобто предмет, позначений цим виразом. Зверніть увагу на те, що предметні значення різноманітні: це може бути окремий предмет, клас предметів, явище, процес, властивості предметів, відношення між ними тощо.

Приклад. Розглянемо мовний вираз «Євангеліє».

Смисловим значенням цього мовного виразу є такі характеристики, як «ранньохристиянський твір про життя Ісуса Христа, який християнська церква вважає священним і який входить до складу Нового Заповіту». Предметним значенням цього знака є клас, до якого входять Євангеліє від Матвія, Євангеліє від Марка, Євангеліє від Луки, Євангеліє від Івана.

Знак обов’язково має смислове значення. Проте не кожний знак вказує на якийсь реально існуючий предмет. Відповідно до трьох зафіксованих компонентів семіозису (знак, значення, інтерпретатор) розглядають такі відношення: відношення між знаком та іншими знаками, які з ним пов’язані; відношення між знаком та його значенням; відношення між знаком та його інтерпретатором.

Три різновиди відношень між компонентами фіксують відповідно три виміри знакового процесу: синтаксичний (вимір, який фіксує відношення між знаками у структурі знакового процесу), семантичний (вимір, який фіксує відношення між знаком та його значенням у структурі знакового процесу) та прагматичний (вимір, який фіксує відношення між знаком та його інтерпретатором у структурі знакового процесу).

Найчастіше у знаковому процесі присутні всі три виміри. Проте можливі й такі ситуації, у яких деякі виміри зникають. Відповідно до трьох вимірів семіозису виокремлюють три розділи семіотики як науки: синтактику, семантику та прагматику. У логічній семіотиці відповідно виокремлюють: логічний синтаксис, логічну семантику, логічну прагматику.

Крім вимірів розрізняють також рівні знакового процесу.

На першому рівні семіозису інтерпретатор безпосередньо включений до знакового процесу.

На другому рівні він абстрагується від своєї участі у знаковому процесі та здійснює спробу дослідити його структуру на іншому, більш високому теоретичному рівні. Таких рівнів семіозису може бути нескінченна кількість. Кожен з них репрезентує різні рівні абстракції при розгляді одного й того ж знакового процесу.

 Завдання для самоконтролю

1. Проаналізуйте структуру знакового процесу: 1.1. Диктор виголошує останні новини; 1.2. Депутат виступає на засіданні Верховної Ради; 1.3. Покупець висловлює незадоволення щодо обслуговування директору магазина; 1.4. Гість вітає ювіляра з днем народження.

2. Визначте предметне та смислове значення наступних мовних виразів: Прометей; учень; університет; міркування; ссавець; The Beatles; Конституція; Богдан Хмельницький.