Поради викладачу, який користуватиметься методикою рольових тріад

• Ролі бажано розділити за 5–10 днів до обговорення для «входження» виконавців у свої ролі.

поданий у табл. 3 набір ролей, ясна річ, не є вичерпним і вимагає конкретної інтерпретації ведучого.

• Можна призначити на одну роль кількох виконавців, різних за підготовкою й психологічними характеристиками.

• Не варто наперед оцінювати ролі — головна, другорядна, незначна тощо.

• За будь-якої зручної нагоди ведучий має відзначити внесок кожного в дискусію, щоб задовольнити позитивні очікування особистості. Особливо відзначайте тих, хто виступає з конструктивною критикою.

• При розподілі ролей зважайте на реальну позицію особи в колективі.

• Критичні відгуки викладайте у безособовій формі.

• Уникайте особистих оцінок і взаємних суперечок.

• Намагайтесь створити атмосферу доброзичливого гумору та подолання «емоційних» труднощів.

• Не очікуйте негайного ефекту.

• Не хвилюйтеся, почувши буркотіння «Все це несерйозно, дитячі ігри, відірвані від життя...». Це припиниться вже після проведення перших занять.

Види дискусій:

— «круглий стіл»;

— «форум»;

— «судове засідання»;

— «техніка акваріуму»;

— «міжгрупове обговорення».

Характеристика «техніки акваріуму»

1. Постановка проблеми, ознайомлення з нею аудиторії (здійснює викладач).

2. Викладач об'єднує учасників у підгрупи. Як правило, вони розташовуються за колом.

3. У кожній групі обирають представника, який презентуватиме позицію групи.

4. Групам дають час для обговорення проблем і вироблення загальної точки зору.

5. Викладач пропонує презентувальникам зібратися в центрі аудиторії, щоб висловити й відстояти позицію групи. Решта, не має права висловлюватись, однак дозволяється передавати записки представникам груп.

6. Презентувальники для консультацій можуть брати тайм-аут.

7. «Акваріумне» обговорення завершується або в разі досягения рішення, або вичерпання часу.

Переваги методу:

1) зроблено акцент на процес подання точки зору та її аргументацію;

2) залучено всіх слухачі нарівні проміжного обговорення;

3) увага концентрується лише на основних версіях, озвучувані їх презентувальниками;

4) розвиваються комунікативні здібності;

5) впроваджується індивідуальний підхід під час навчання.

Загальна характеристика організації, проведення й аналізу дискусії

Під час проведення дискусії розв'язують дидактичні завдання:

I. Завдання, пов'язані зі змістом дискусії:

— усвідомлення учасниками дискусії суперечностей розглядуваної проблеми;

— актуалізація набутих раніше знань;

— творчий підхід щодо з'ясування можливостей застосування набутих знань.

II. Завдання, пов'язані з організацією та проведенням дискусії:

— визначення оптимальної кількості учасників обговорення;

— дотримання загальних правил поведінки (за відсутності цього можуть виникати крайнощі, зокрема хаотичний перебіг дискусії та надміру організоване обговорення);

— ускладнення в плані управління дискусією — завдяки усвідомленню можливості за дотримання певних умов привести аудиторію до об'єктивно правильного висновку з максимальною мірою переконливості.

Одне з найскладніших завдань доводиться розв'язувати, якщо зменшується рівень ступеню самоорганізації слухачів, а викладач вдається до прямого управління дискусією, виступаючи в ролі арбітра.

Поради щодо проведення дискусії

I. Початок дискусії

а) створення сприятливого емоційного й інтелектуального настрою (для уникнення «бар'єру мовчання»);

б) для введення в дискусію використовують:

— заздалегідь підготовлені проблемні повідомлення слухачів (один або кілька учасників);

— обговорення в малих групах;

— коротке попереднє опитування.

Не слід затримуватися на вводному моменті, інакше дискусію буде дуже складно «завести».

II. Управління дискусією

а) Основний інструмент — «відкриті запитання», що не передбачають однозначних відповідей («як?», чому?», «за яких умов?».. . )

Продуктивність генерації ідей підвищується, коли викладач:

— дає час на обмірковування відповідей;

— уникає двозначних запитань;

— не ігнорує жодної відповіді;

— розширює відповідь запитанням «Які ще факти, явища, відомості.. . ?»;

— застерігає від надмірних узагальнень («Коли, за яких умов це правильно...?».

б) Використання пауз в очікуванні відповіді слухача; зміна тривалості пауз від одної до п'яти секунд зумовлює:

— збільшення тривалості відповідей;

— збільшення кількості висловлювань;

— підвищення впевненості слухачів;

— пропозицію більшої кількості ідей;

— залучення слухачів із низьким темпом навчання;

— підсилення взаємодії між слухачами та з викладачем.

в) Реакція на помилки учасників:

— безумовним правилом ведення дискусії є утримання від будь-якого — прихованого й тим паче відкритого — висловлювання схвалення або несхвалення;

— разом із тим, викладач не має залишати поза увагою нелогічні міркування, явні суперечності, необґрунтовані висловлювання;

— використовувати тактовні репліки з метою роз'яснення тверджень, фактичних даних, утримання обговорення в межах теми дискусії.

Поради/щодо організації проміжних (малих) груп

1) Надати можливість слухачам самостійно утворити «малі групи» як «групи психологічного комфорту» (не більше 6 осіб).

2) Чітко зорієнтувати на результат, якого треба досягти.

3) Не визначати презентувальника на початку обговорення (або дотримуватися черговості всіх учасників).

4) Оцінювання результатів обговорення в малій групі здійснюють для всіх її учасників на основі виступу презентувальника, завдяки чому стимулюється активність усіх членів групи під час відпрацювання найякіснішого варіанта його виступу.

5) Стимулювати унаочнення пропозицій малих груп.

6) Часові межі проміжного обговорення краще обрати стислі, адже за потреби його можна подовжити.

7) Розподіл ролей-функцій у малій групі:

— «ведучий» — залучає до обговорення всіх членів групи;

— «аналітик» — піддає сумнівам висловлені ідеї;

— «протоколіст» — фіксує все, що стосується розв'язання проблем (як правило, презентує рішення);

— «спостерігач» — оцінює участь кожного члена групи на підставі наданих викладачем критеріїв.

Завдання проміжних (малих) груп обговорення:

1) підготовка загальної дискусії;

2) проведення «мозкового штурму»;

3) обмін ідеями, власним досвідом;

4) формулювання питань і проблем для подальшої загальної дискусії;

5) з'ясування і виявлення відмінностей у поглядах і міркуваннях;

6) швидка актуалізація й обмін відомостями з різних джерел;

7) можливість дати вихід почуттям та емоціям, що виникають як реакція на події в аудиторії.

Висновок

Працюючи з малими групами, викладач контролює три основні моменти: мету, час, підсумок.

Поради загального характеру

Як говорити, щоб Вас чули «або якомога менше, або якомога приємніше».

Плутарх

Як говорити, щоб Вас почули:

1) обміркувати:

про що говорити

навіщо говорити визначте задум промови

скільки говорити визначте тактику

кому говорити

де говорити

як говорити визначте аргументацію

що говорити

2) — говоріть чітко;

- персоніфікуйте слова: поглянемо, подумаємо тощо;

- насичуйте мову прикладами;

- віддавайте перевагу діалогу іншим стилям мови;

- розмірковуйте в розмовному стилі.

Пам'ятайте: як курці не люблять сірників, що не запалюються і першого разу, так і слухачам не подобається промова, що не розпалює зацікавленість з першої фрази.

3) Прагніть спілкування з розумними людьми й уникайте полеміки із самозакоханими.

Як реагувати на зауваження?

Можна порадити точку зору Леонардо да Вінчі: «Супротивник, який викриває ваші помилки, набагато кориснішій за друга, який їх приховує».

На які зауваження можна наразитися?

Іронічні — «Навчаючись ходити, людина навчається й падати, і лише падаючи, вона вчиться ходити». К. Маркс

Скептичні — «Я знаю лише одне — що я нічого не знаю. Інші не знають навіть цього». Сократ

Злобливі — Відомий історичний анекдот.

У британському парламенті точилися дебати. Промову виголошував Черчель, лідер консерваторів. Він, як завжди, в'їдливо «розпікав» своїх одвічних опонентів — лейбористів. Зрештою, не витримавши цього, з місця підвелася літня й до того ж невродлива лейбористка і вигукнула на всю залу: «Містере Черчель, ви нестерпні! Якби я була вашою дружиною, то підмішала б до вашої кави отруту!» Почувся сміх. Одначе незворушний нащадок герцогів Мальборо, витримавши паузу й окинувши співчутливим оком розгнівану леді, вимовив: «Якби ви були моєю дружиною, то я б цю отруту із насолодженням випив».

Обструкціоністські (голосний вигук, істеричний вигук, вперте повторювання) — «Солов'ї замовкають, коли починають волать віслюки» Сааді

Правила проведення дискусії:

— виступи мають проходити організовано, тільки з дозволу ведучого;

— кожне висловлювання підкріплюється фактами;

— кожен учасник повинен мати можливість висловитися;

— кожна позиція має бути уважно розглянута;

— під час обговорення неприпустимі «перехід на особистості», «навішування ярликів», образливі висловлювання.

Аналіз та оцінка дискусії:

— чи досягла дискусія запланованої мети?

— в яких напрямах ми не досягай успіху?

— чи відхилилися ми від теми?

— чи кожен брав участь в обговоренні?

— чи траплялися випадки монополізації обговорення?

Питання слухачам можна запропонувати письмово чи усно.

Самооцінка ведучого

І. — Чи була поставлена обґрунтована мета?

— Чи вдалося досягти активної участі слухачів?

— Чи вдалося запобігти монополізації обговорення?

— Чи заохочувалися нерішучі, сором'язливі слухачі?

— Чи підбивалися проміжні підсумки, що підсилюють внутрішній зв'язок дискусії?

ІІ. — Назвати прийоми, які робили дискусію ефективнішою.

— Визначити прийоми, які зменшували результативність дискусії.

Проведення практичних занять з використанням різних методик «мозкового штурму». Відомі у практиці навчання та прийняття управлінських рішень методики проведення «мозкового штурму» (МШ) або «мозкової атаки» (МА) засновані на відомому психологічному ефекті колективної активації розумової діяльності.

Коли взяти групу з 5–8 людей та поставити перед нею завдання вирішити якусь проблемну ситуацію за 15–30 хвилин, то за індивідуальної роботи буде «видано» 10–15 ідей, а за колективного обговорення за правилами МШ — 50–150 ідей. В одному з американських посібників з МА сказано: «99 % ваших конструктивних ідей виникає подібно до електричної іскри при «контакті» з думкою інших». Фоном мозкового штурму є такі методи групової роботи, як «мозковий обмолот» і синектика. «Мозковий обмолот» з різними варіаціями — це типова техніка висування ідей. Синектика — це один із методів організації творчого мислення, який дає позитивні результати в умовах підготовленого колективу. «Мозкова атака», розроблена О. Осборном, є своєрідним поєднанням «евристичного діалогу» Сократа і механізму вільних асоціацій творчого колективу.

Історична довідка

У XVI–XVII ст. у мореплавстві встановилася традиція колективного вирішення важливих проблем, які створювали загрозу судну або екіпажу. В таких випадках капітан вислуховував думку всієї команди: спочатку висловлювались юнги, потім матроси і так до капітана. Така процедура стимулювала колективне мислення та дозволяла виробити конструктивні ідеї.

Сучасні методи МА були розроблені американським морським офіцером А. Осборном, який під час другої світової війни був капітаном невеликого суховантажного судна. Під час походу до Європи він отримав радіограму про можливий напад німецьких підводних човнів. Осборн пригадав стару морську традицію і зібрав екіпаж. Один з матросів сказав, що всій команді потрібно стати на борт, звідки очікується торпеда, і разом «відштовхнути її». На щастя, напад не відбувся, але в Осборна народилась ідея пристрою для «відштовхування» торпед! Після війни А. Осборн розробив метод «мозкової атаки» і створив школу підготовки винахідників та раціоналізаторів.

Існує багато способів (методик) проведення мозкового штурму. Їх вибір залежить від характеру проблеми, творчої групи та інших обставин.

Розглянемо фінську методику проведення мозкового штурму, що використовується в практиці управління за результатами (рис. 31).