1.4 Мозок і психіка

Психологічне пізнання вивчає психіку людини, її індивідуальний світ, взятий у психологічних закономірностях його виникнення, розвитку, прояву, функціонування та згасання.

Психічна діяльність здійснюється за допомогою спеціальних фізіологічних механізмів. Одні з них забезпечують сприйняття впливів зовнішнього світу та власного організму, інші – перетворюють їх в нервові імпульси, треті – передають ці імпульси в центральну нервову систему, четверті – планують і регулюють поведінку, п’яті – приводять в дію м’язи, шості – формують емоційний окрас поведінки тощо. Вся ця складна робота забезпечує активну орієнтацію організму в середовищі та вирішення проблем життєдіяльності.

Нервова система – це сітка взаємопов’язаних нервових клітин та волокон, які забезпечують взаємодію людини з оточуючим середовищем. Вона складається з центральної (ЦНС) та вегетатив­ної нервової системи (рис. 1)

Рис. 1. Структура нервової системи

Нервова система функціонує як єдине ціле. Її основним елементом є нейрон (рис. 2). Частина нейронів проводить збудження шляхом «рецептор → ЦНС», інша частина – «ЦНС → еффектор», але більшість їх здійснює зв’язок між різними пунктами самої ЦНС. Рецептори – це нервові клітини, які сприймають сигнали зовніш­нього і внутрішнього середовища та трансформують їх в нервове збудження. Еффектори – клітини, які виконують «команди» ЦНС та регулюють роботу м’язів чи секрецію різних залоз.

Спинний мозок поділяється на 4 відділи: шийний, грудний, крижневий, кресцевий та на сегменти (31–33 сегм.). Міститься він усередині хребетного стовпа. Продовженням спинного мозку в черепі є продовгуватий мозок. У спинному мозку знаходяться пучки нервових волокон: одні передають збудження до головного мозку, інші – до м’язів, шкіри, слизової. Спинний мозок координує діяльність безумовних рефлексів, регулює рухи м’язів.

Розглянемо будову центральної нервової системи, яка включає спинний і головний мозок (рис. 3).

Рис. 2. Нервова клітина (нейрон); дендрит – сприймає збудження аксон – передає збудження іншим нейронам

Рис. 3. Схема центральної нервової системи:

І – півкулі головного мозку; ІІ – проміжний мозок; ІІІ – середній мозок; ІV – задній мозок; V – продовгуватий мозок; VI – мозочок; VII – спинний мозок

Головний мозок знаходиться всередині черепа. Він складається зі стволу та великого мозку. Останній поділяється великою щілиною на дві півкулі: праву та ліву. Основну масу великих півкуль складають підкоркові ядра, а також підкоркова біла речовина. Великі півкулі вкриті шаром сірої речовини – кори головного мозку. У стволі головного мозку містяться проміжний мозок, середній мозок, задній мозок, мозочок. Важливою мозговою структурою є ретикулярна формація (РФ) – сукупність нейронів та їх відростків (сітка), які знаходяться в центральних відділах стволу, середнього мозку. Функція РФ: прийом усіх без винятку імпульсів, фільтрація отриманої інформації, передача ім­пульсів у всі зони мозку. РФ – генератор енергії, що підтримує тонус головного мозку.

У головному мозку знаходяться центри, що регулюють ди­хання, серцеву діяльність, діяльність кровоносних судин (продов­гуватий мозок), керують положенням та координацією тіла в просторі, відповідають за орієнтовні рефлекси на світло, звук тощо (середній та продовгуватий мозок), координують довільні рухи, відповідають за утримання рівноваги та пози (мозочок); центри збору збудження від всіх органів відчуттів, функціонування умовних рефлексів, прояву емоцій тощо (проміжний мозок). В залежності від того, яка частина головного мозку була уражена при інсульті, порушуються ті чи інші функції.

Усі відділи головного мозку взаємозв’язані і постають цілісною системою. Але в їх діяльності спостерігається чітка ієрархія (підпорядкування нижчих відділів мозку вищим, над якими домінують великі півкулі).

З лівою півкулею пов’язана аналітична функція сприйняття світу, здатність до логічного мислення, читання, рахунку. Права півкуля відповідає за образне сприйняття, просторову орієнтацію, художнє мислення, творчі прояви, продукування сновидінь. Різниця між півкулями визначається не стільки особливостями використання інформації (вербальна чи образна), скільки способами її організації, характером її переробки. Функціональна асиметрія головного мозку притаманна лише людині, передається спадково, але остаточно формується в процесі розвитку особистості.

Вся поверхня півкуль може бути поділена на декілька частин, які мають неоднакове функціональне значення (рис. 4). Так, аналіз та синтез зорових подразників відбувається у потиличній зоні кори, слухових – в скроневій, тактильних – в тім’яній, регуляція поведінки – в лобній.

Вегетативна нервова система знаходиться за межами спинного та головного мозку і регулює функціонування внутрішніх органів та обмін речовин організму. Волокна, які відходять від грудного відділу спинного мозку та інервують внутрішні органи, складають симпатичну нервову систему. Волокна, які відходять від головного мозку та нижчих відділів спинного мозку, входять до парасимпатичної нервової системи. Центральна нервова система регулює діяльність вегетативної нервової системи, хоча ми не можемо свідомо керувати роботою внутрішніх органів та впливати на обмін речовин. Але відомі ви­падки, коли індійським йогам удавалося уповільнювати та при­скорювати серцевий ритм, на довгий час затримувати дихання.

Згідно із сучасними поглядами нейропсихології (за А. Р. Лурія), функціональна організація мозку включає три основних блоки:

І. Енергетичний – підтримує тонус кори, знаходиться у верхніх відділах ствола мозку. Джерело тонуса – притік інформації, яка поступає через дотикальні, слухові, зорові органи як із зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

ІІ. Блок прийому, переробки та зберігання інформації, яка поступає через дотикальні, слухові, зорові органи, включає задні відділи півкуль (тім’яний, потиличний, скроневий).

ІІІ. Блок програмування, регуляції та контролю поведінки міститься в лобних відділах кори.

Рис. 4. Зображення мозку в розрізі показує розташування доль кори головного мозку і їх функцій

Усі ці блоки беруть участь у психічній діяльності людини та в регуляції поведінки, але той внесок, який робить кожний з блоків у поведінку, різний. Ураження кожного блоку приводить до неоднакових порушень психічної діяльності.

При порушенні функцій:

І блоку → увага стає нестійкою, людина проявляє патологічно підвищену виснаженість, сонливість вона може стати або байдужою, або стривоженою; порушується її здатність утримувати враження, організовувати потік думок;

ІІ блоку → якщо ураженні тім’яні відділи кори, то пору­шується шкіряна чутливість та здатність розрізняти положення різних частин тіла та їх рухів, втрачається чутливість рухів; якщо уражена скронева зона, то порушується слух; якщо ж – потилич­на зона, то порушується процес отримання і переробки зорової інформації, в той час як тактильна та слухова інформація продовжує сприйматися без змін

ІІІ блоку → свідома, доцільна поведінка замінюється або імпульсивними реакціями на окремі враження, або ж інертними стереотипами, в яких доцільні дії підмінюються бездумним повтором рухів, які перестали спрямовуватися заданою метою. Людина перестає критично відноситися до результатів своїх дій, виправляти допущені помилки та контролювати правильність протікання власних актів.

Основний принцип функціональної організації людського моз­ку: жодне з його утворень не забезпечує повністю яку-небудь склад­ну форму людської діяльності, але робить високоспецифічний вне­сок в організацію поведінки людини.

Психіка невідривна від функціонування мозку, який є важливою умовою її існування. Але мозок – це орган психічної діяльності, а не її джерело, бо розкриття руху нейродинамічних процесів не дає ще даних про те, що саме людина відчуває, сприймає, уявляє, про що і як вона думає, до чого прагне, які цілі ставить перед собою, якими інтересами, поглядами, переконаннями керується у своїй поведінці. А саме в цьому й виявлється специфіка психічного, його своєрідність. Мозок – матеріальний місток, що поєднує психіку з об’єктивним світом, він – лише умова виникнення психіки, її розвитку, а також її деградації, патології та інволюції на фінальних стадіях онтогенезу. Психічна діяльність має свою власну природу та свої закономірності і є вищим проявом психічної активності.