- •Давньоєгипетський стиль
- •Античний стиль (Давня Греція та Давній Рим).
- •Візантійська художня система
- •Романський стиль
- •Готичний художній стиль.
- •Стиль Ренесанс (відродження)
- •Маньєризм.
- •Стиль Бароко
- •Абсолютистський класицизм.
- •Позастильова лінія (живопис реального світу).
- •Стиль рококо.
- •Просвітницький реалізм.
- •Неокласицизм, ампір
- •Сентименталізм, академізм.
- •Романтизм та бідермейєр (1820 – 1840)
- •Стиль Історизм – повернення минулого (1830 – 1900).
- •Реалізм 19 століття.
- •Естетичний напрямок і Рух мистецтв та ремесел
- •Постімпресіонізм, Символізм.
- •Модернізм у мистецтві 20 століття.
- •І. Ранній модернізм: напрямки і течії.
- •. Міжвоєнний модернізм.
- •Реалістичні течії першої половини і середини 20 століття.
- •Неокласицизм 20 століття
- •Післявоєнний модернізм в архітектурі та дизайні.
- •Художні течії у повоєнному образотворчому мистецтві.
- •Постмодернізм
Готичний художній стиль.
Пізнє середньовіччя (13 – 15 столiття) демонструє досить розмаїту картину державного устрою, розвитку економіки, культурних та мистецьких уподобань європейських країн і разом з тим – певну цілісність та зростаючу динаміку цивілізаційних змін в європейському суспільстві. Доба готики характеризується боротьбою феодалів за владу, загарбницькими по-суті хрестовими походами, важким станом селян, церковним тиском і страшними епідеміями, а також - розвитком міст і зародженням міської буржуазії. Саме міста перетворюються на культурні осередки, де утверджується дух підприємництва, стихійного індивідуалізму, віри у власні сили. Разом з тим 13 – 15 століття захоплюють уяву палкою релігійністю, лицарством і вишуканим коханням, розкішними соборами і величними замками - та дамами і кавалерами в пишних шатах, що своєю спрямованістю догори так співзвучні підкресленій вертикалі готичних храмових споруд. Попри всі зусилля правителів контролювати і регламентувати життя ширших верств населення, зростає світська освіта в університетах, більшої ваги в суспільстві набуває торгово-реміснича буржуазія, що стає все більш заможною.
Готика завершує середньовічну стадію культурно-мистецького розвитку Європи. Тогочасне мистецтво залишається в своїй основі сакральним, спрямованим, як і попередньо, на виявленні пріоритету духовних засад. І разом з тим, відмічені зміни в соціально-політичному і культурному житті, обумовлюють помітні зміни в образотворчій сфері. Пізня готика (14 – 15 століття) співіснує з мистецтвом ренесансу, що поступово розповсюджувалось з Італії на території інших країн Європи.
В галузі образотворчості йдуть успішні пошуки розв’язання проблеми синтезу мистецтв. Чарівний живопис вітражів і одухотворена скульптура підрядно поєднуються з велично-драматичною архітектурою собору. Зростає роль міст, цехів та королівської влади як замовників. Збільшується питома вага світської культури. Будували тепер міські цеховики; ці артілі пересувались з міста в місто, що спричиняло єдність стилю. З’являються і архітектори-професіонали, такі як П’єр д’Оннекур, Петро Парлерж. В цей час багато будують ратуш, приміщень гільдій, багатоповерхових будинків, замків і фортець.
Головна будівля міста – міський собор. Грандіозні розміри, довершеність конструкцій, скульптура і вітражі сприймались і як ствердження величі релігії і як символ заможності міста. Зазвичай споруда собору панувала над містом і була осередком міського життя. Саме в соборі, що уособлював етично-естетичні критерії, розуміння прекрасного сучасниками, найповніше проявляється нове розуміння синтезу пластичних мистецтв. Художній лад готичних храмів вражаюче поєднував урочисту велич і пристрасну динаміку. Їх грандіозний, спрямований у височінь простір, стрімкий вертикалізм всіх елементів – башт, контрфорсів і пінаклів, склепінь віконних арок тощо – активно впливали на емоційне сприйняття віруючих.
Головним досягненням і стилістичною ознакою готичної архітектури стала каркасна конструктивна система, завдяки якій кардинально полегшились ( майже дематеріалізувались) стіни і склепіння і замість романського чіткого поділу простору на окремі сегменти, утворився єдиний динамічний внутрішній простір. Каркас зі стовпів чи пучка колон та струнких арок, що на них опираються, формується з окремих модулів-травей: 4 стовпів та 4 арок разом з арками-нервюрами. З них утворюється остов хрестового склепіння. Боковий розпір центрального нефу передається через аркбутани на зовнішні опори – конфорки. Виведення назовні основних конструктивних елементів лягло в основу стилістики архітектурної готики, виявлення «кістяка» ажурних кам’яних каркасних конструкцій.
Загальній ідеї собору – пориву в небеса – підпорядковані всі деталі. В часи апогею стилю – складні віяльні склепіння на опорах, ребра яких утворюють сітку примхливих узорів, стрільчаті арки, такі ж – величезні порівняно з площею стін – вікна формують художній образ. В готичній архітектурі чітко простежуються характерна закономірність стилю як категорії – його поступове «виростання» з попереднього стилю. Окрім іншого це пояснюється довгими строками будування – іноді століттями, коли зміни смаків, нові рішення позначаються на процесі спорудження. Такими змішаними, романсько-готичними рисами відзначаються як Шартрський собор так і Нотр-Дам в Парижі. Можливо, готичні собори Франції найповніше дають змогу простежити еволюцію стилю: Нотр-Дам, Реймс та Ам’єн демонструють три стадії його існування. Еволюція стилю особливо чітко простежуються при порівнянні західних фасадів цих соборів. Всі вони однотипні – двобаштові, з трьома перспективними порталами і величезним вікном-розою в центрі. Але в соборі Нотр-Дам зберігається пріоритет стіни і загальна врівноваженість вертикалей і горизонталей. Фасад Реймського собору демонструє перевагу вертикалізму в довершеній архітектурній композиції. Ам’єнський собор є втіленням пізньої «полум’яніючої» готики де бурхлива гра світла й тіней надає фасадові імматеріальності.
Характерною особливістю мистецького процесу тієї доби стало формування відчутних відмінностей в провідних архітектурних школах. Так, в Німеччині культова архітектура виявляється більш містично-спіритуальною, ніж у Франції. Тут з’являються зальні церкви і однобаштові собори на взірець знаменитого Фрайбурзького, а також – «цегляна» готика, коли прості за планом церкви зводились з глазурованої і фігурної цегли узорною кладкою. В Англії споруджуються переважно монастирські собори за межами міст, що вимагало зіставлення з природним сільським оточенням. Тому англійські собори порівняно невисокі і видовжені, але загальна урівноваженість і простота лише підкреслює граничний вертикалізм архітектурного оздоблення. Зокрема, в знаменитому «перпендикулярному» стилі англійської готики дрібний ритм вертикалей на стінах і вікнах поєднується зі складним мереживним узором на склепіннях. В Італії спостерігається включення готичних елементів у романську по провідним параметрам архітектуру. Спокійні пропорції, просторі інтер’єри з поліхромним облицюванням зіставлені зі стрільчастими арками і склепіннями. Така специфіка пояснюється формуванням на італійській території вже з кінця 13 століття нового ренесансного художнього мислення.
Риси готичного стилю притаманні і цивільній архітектурі пізнього середньовіччя. Цікаво, що в Італії саме в цивільних спорудах готичний стиль виглядає найбільш органічно. Палаццо публіко в Сієні, Палаццо дожів у Венеції тощо приваблюють готичним декором при домінуванні моноліту стін. Загалом у міських будівлях доби в Німеччині, Франції, інших країнах широко використовується готичний декор – в ратушах, житлових спорудах, палацах аристократів.
Готичний собор вражає багатством архітектурно-пластичного та декоративного оздоблення – безліччю вімпергів, горгулів, крабів (напіврозкриті листячка, що пробігають по ребрам башточок, аркбутанам, карнізам), фіал тощо.. Цоколі і тимпани порталів прикрашають рельєфи. Статуї на консолях перед порталами і на контрфорсах, у верхній арковій галереї а також на капітелях колон всередині храму разом зі скульптурою фасаду підпорядковані цілісній сюжетній схемі, що базується на епізодах і персонажах Священного писання та алегоричних образах. (Наприклад, Реймс, як відомо – собор 10000 статуй) Розвиваючись у зв’язку з готичним зодчеством, пластика доби набуває більшої самостійності і змістової образності. Найбільш відомі твори – скульптурні комплекси Реймса і Ам’єна, Бамберга, Наумбурга і Страсбурга захоплюють нас внутрішньою динамікою, глибокою емоційністю, людяністю, одухотвореною красою і яскравими характерами.
Підпорядкування архітектурі, вертикальному членуванню фасадів обумовлює струнку видовженість пропорцій постатей, що надає персонажам вишуканої урочистості. Такими є «Христос - подорожній» з Реймсу, “Ангел – реймська посмішка». Окремі статуї і групи пов’язані зі стінами чи стовпами порталів, сприймаються як частки грандіозної єдиної композиції. Але в рамках цієї цілісності кожен образ стає більш психологічно і пластично виразним. На відміну від романської скульптури, яка сліпо підпорядковувалась архітектурі, готична пластика живе своїм життям в гармонійній єдності з величною сакральною спорудою. Групи статуй, розміщених на консолях, що виступають зі стовпів всередині собору, сповнені руху, певної самостійності. Це вже не постаті-стовпи, що застигли в архітектурному просторі. Подані у виразних позах, легких вигинах торсу, з характерними жестами, рухливі фігури готичних скульптур урізноманітнюють вертикальний архітектурний рух собору.
Цікаво, що поряд з сакральними персонажами в скульптурному оздобленні з’являються побутові сценки - зокрема, сцени праці в композиціях «місяці року» на цоколях порталів, епізоди з життя святих. В таких композиціях проявляється спостережливість авторів, які невимушено і з гумором користуються можливістю вийти за межі релігійної символіки. Головні персонажі Писання теж поєднують одухотворену піднесеність з переконливою життєподібністю. Вони спілкуються між собою («Зустріч Марії з Єлизаветою»), їх обличчя випромінюють думки і переживання, душевність. Любові до всіх сповнений «Христос благий бог» з Ам’єна і таке трактування священного образу не як всемогутнього Бога, а безмежно доброї людини, що страждає за всіх, чи не найбільш повно виявляє специфіку готичного стилю. Душевну відкритість і лицарське служіння обов’язку уособлює «Бамбергський вершник», уособленням ідеалу чарівної жіночності часів поклоніння Прекрасній дамі сприймається «Золочена Мадонна» з Ам’єна. Індивідуальні характери у гострому зіставленні демонструють групи донаторів з Наумбурга, що свідчить про більш глибоке розуміння і трактування значимості людської особистості. Уміння готичних майстрів передати тривогу і співчуття, гнів і радість, роздуми і пристрасність відрізняє готичну скульптуру і від античної пластики. Відроджуючи матеріально-пластичні досягнення греків, готика поєднує їх з глибокою духовністю. А характерний для готичної стилістики динамічний ритм ліній, нервові вигини складок одіянь одухотворюють пластику доби і гармонізують її з архітектурою.
Структура готичного собору, де стіни поступились місцем грандіозним вікнам, призвела до заміни стінописів вітражами. Можна сказати, що цей своєрідний вид монументально-декоративного живопису саме в часи готики досяг визначних успіхів. Як і в романську добу, вітражні композиції відтворювали сакральні сюжети, а поза тим – історичні події, «місяці року» тощо. Величезні поверхні заповнювались серіями фігуративних сцен, уміщених в медальйони і оточених примхливо-вишуканим орнаментом. В даній техніці інтенсивність барв доводиться до апогею, набуваючи містичного світло-кольорового ефекту. Насичені червоні, сині, жовті і зелені шматки скла вирізані згідно контурів рисунка, з’єднувались між собою вузькими свинцевими смугами, що відігравали організуючу лінійно-ритмічну роль в композиціях площинно-декоративного характеру. Разом з тим, інтенсивні барви обумовлювали характерну для готичного стилю експресивність образів. Розміщені у віконних пройомах вітражі сприймались як джерело світла і наповнювали внутрішній простір храму різнобарвним сяйвом, що надавало особливого спіритуально-емоційного та художнього ефекту всьому оздобленню. Теологи вважали, що вітражі просвітляють душу і утримують від зла. Такий сплав чисто художніх і символіко-алегорияних якостей спостерігається в вітражах Реймса, Ам’єна, Магдебурга, в Кентерберійському соборі. Апогеєм віражного мистецтва сприймається комплекс Се-Шапель. Ця невелика каплиця справляє враження дорогоцінної самоцвітної шкатулки буянням барв, оточуючи віруючих містичним світлом.
Безсумнівно, під впливом вітражів розвивається оформлення вівтарних комплексів. Зокрема, все більше розповсюджується дерев’яна поліхромна скульптура, яка концентрується біля вівтаря - кольорові рельєфи і кругла пластика. Живописні композиції, виконані в техніці темпери, теж відрізняються інтенсивністю барв.
Особливого значення як вид живопису набуває готична книжкова мініатюра, де теж посилюються світські засади. Значно збільшується кількість книг, урізноманітнюється їх типологія, з’являються світські майстерні з їх виготовлення. Вишукані, дзвінкі по кольорам готичні ілюстрації окрім традиційних сакральних сцен і складних орнаментальних композицій все частіше містять побутові сцени. Загалом сторінки рукописних книг виглядають набагато яскравішими і відзначаються специфічними для стилю готики рисами. Це – більш «гостре», ажурне написання літер, сюжетні ініціали, обрамлення поля аркушів бордюрами. Невеличкі сценки повчального чи жанрового спрямування розкривають перед читачем складний і розмаїтий світ, в якому діють сучасники середньовічних авторів у модних вбраннях, що в різних ситуаціях поводяться згідно настанов тогочасної побутової культури. З початку 13 століття в книжкових мініатюрах спостерігається вплив вітража (псалтир Людовика святого, псалтир королеви Інгеборг). А в пізньоготичних творах англійських, французьких, нідерландських майстрів – таких як «Сіте де Дам», створеного для Христини Пізанської, «Часослов герцога Беррійського» братів Лімбург – достовірно відтворюються конкретні пейзажні мотиви, сцени селянської праці та світського життя куртуазної доби.
В готичному інтер'єрі, як вже зазначалось, виявляються ті ж характерні риси, що й в інших видах мистецтв. При цьому втрачаються регіональні відмінності і формуються єдині стильові риси для всієї Європи. Як і в культовій архітектурі, в замкових спорудах і особливо – міських будівлях втрачається домінування стін, вони оздоблюються деревом, прикрашаються декоративними розписами, а великі вікна – декоративними вітражами. Для прикрашання внутрішніх цивільних приміщень широко використовуються шпалери (цикл «Дам а з єдинорогом»). Кам’яні чи дерев’яні підлоги застеляються килимами. При цьому як для стилю загалом так і для інтер’єру характерною рисою можна вважати любов до яскравих барвних сполучень. В оформленні поєднуються коричневі, червоні, сині жовті барви з золотом та сріблом. Велику роль відіграє декоративна різьба по каменю та дереву, що прикрашає балкові конструкції стелі, пройоми вікон і дверей тощо.
В меблях - ті ж характерні стильові риси: вертикалізм конструкцій і декору переважає у всіх різновидах. Залишаються популярними скрині, які могли служити і лавами, столами, ліжками. Широко розповсюджуються високі шафи з багатьма фільонками, буфети, столи та стільці. Меблі для сидіння, як і ліжка, мають високі спинки, а в їх вишуканому орнаментальному оздобленні простежується архітектурні мотиви. Поряд з різьбленням в декорі застосовують металеві накладки. Індивідуальності внутрішнім приміщенням надають вироби прикладних ремесел – дрібна пластика з металу і слонової кістки, кераміка, скло, золотий і срібний посуд тощо.
На помітні зміни в готичному костюмі значно вплинули міжнаціональні зв’язки та зростання фахової майстерності кравців. Зі Сходу приходять до Європи удосконалення у сфері виготовлення тканин, обробки шкіри та ювелірній справі, зокрема – появи оздобних гудзиків. Широке розповсюдження геральдичних знаків серед лицарства і популярність турнірів обумовили використання в гардеробі не лише чоловіків, а й жінок гербової емблематики. В європейському костюмі загалом спостерігається рішучий перехід від вільно спадаючих довгих романських убрань до обтислих силуетів. Зростання інтересу до людини як самодостатньої особистості, до її тілесності виявилось у появі декольте жіночих суконь, підкреслено обтислих чоловічих панчохах тощо. Спостерігається глибша диференціація елементів жіночого та чоловічого одягу. Зберігається багатошаровість костюму. Завдяки удосконаленням в кравецькій справі на початок ХIV століття на зміну не кроєному по частинам, грубуватому романському одягу приходить високоякісний по крою і виконанню і складний за конструкцією костюм, добре пристосований до конкретної постаті носія. Зазвичай в основу крою було покладено три шви: бічні та спинка.
Особливої вишуканості готичний костюм набув у 15 столітті в так званих франко-бургундських модах. В чоловічому костюмі верхня частина (пурпуен, джубон) навіть не сягала стегон і вся увага була привернута до шосів; в жіночому костюмі помітно поглибилось декольте. Таким чином, в одязi виявлялось певне протиставлення мужності та жіночності. Як і раніше, вагома роль належала символіці кольорів; але прагнення до самоутвердження виявлялось у тому, що поряд з пошаною сюзерену у вигляді вбирання одягу його кольорів, лицар в часи бургундських мод повинен був носити і кольори дами серця.
Франко-бургундські моди стали найвищою точкою розвитку костюму середньовіччя і саме визначення свідчить про те, що в ці часи формується мода в костюмі. В ці роки відбуваються кардинальні зміни в естетичних ідеалах. Замість мужнього лицаря-воїна, часто монаха-військового перших хрестових походів пізньоготичним ідеалом став вишуканий молодий лицар-поет з довгими кучерями і в розкішних оксамитових шатах. Радикально змінюється і поняття жіночої краси: прекрасна дама повинна була приваблювати гнучким S-подібним силуетом, звабливою ходою, романтичною таємничістю. Як реакція на аскетизм та самообмеження попередніх часів з’являються підкреслено тілесні, еротичні мотиви і в чоловічому і в жіночому костюмі. Розкіш та ексцентричність бургундських мод викликають загальне захоплення сучасників можливо саме через їх підкреслену статусність і нефункціональність: дуже обтислі форми, що надає рухам скутості, грандіозні рукави майже до підлоги, фантазійні головні убори. В добу готики спостерігається чітка гендерна диференціація; однак більшість компонентів жіночого та чоловічого костюму мають однакову назву.
