Підприємництво в контексті ключових економічних та психологічних теорій Основні поняття економічної діяльності

Економічна діяльність – процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Виробництво – це економічна діяльність, результатом якої є продукція. Це поняття використовують для позначення всіх видів економічної діяльності, зокрема стосовно сфери послуг. Для позначення виробництва можуть використовувати і точніші терміни: надання послуг, оброблення, перероблення тощо. Обсяг виробництва вимірюють за допомогою різних методів у натуральному чи вартісному вираженні.

Продукція – це результат економічної діяльності. Це загальний термін, який використовують як для позначення товарів, так і послуг. Готова продукція – це продукція, процес перероблення якої завершено.

Засоби виробництва – це товари (крім сировини та палива), що їх використовують для виробництва інших товарів чи послуг. До засобів виробництва належать виробничі приміщення, технічні пристрої, устаткування, транспортні засоби, автомобілі тощо.

Товари – це матеріальні об'єкти, на які є попит та щодо яких можна встановити права власності. Товари придатні для транспортування, їх долучають до обміну, тобто вони є предметом купівлі та продажу. Це може бути продукція серійного виробництва, унікальні витвори або матеріальні засоби для надання послуг. Виробництво товарів і обмін ними є різними видами економічної діяльності.

Послуги - це результат економічної діяльності, відносно якого не можна встановити права власності. Послуги не підлягають продажу окремо від процесу їх виробництва. Момент завершення виробництва послуги збігається з моментом надання її споживачеві.

Підприємництво в контексті економічних підходів

В економічній науці історично склалися низка економічних теорій, кожна з яких намагалася пояснити економічні процеси та явища. Аналізуючи економічні причини політичної корупції, слід оцінити її в контексті головних економічних вчень, таких як меркантилізм, класична школа економіки, маржиналізм, кейнсіанство, неокласичні школи, інституціалізм.

Спільні принципи усіх економічних теорій були сформовані ще Арістотелем і полягали, по-перше, в ідеї економічного егоїзму («кожний піклується про те, що належить особисто йому і цікавиться значно менше тим, що належить усім»); по-друге, умінням розпоряджатися власністю з якомога більшою користю (хремастика: торгівля, лихварство).

Меркантилізм

Меркантилізм (від mercante – купець) – одна з перших економічних доктрин періоду формування ринкових відносин в європейських абсолютистських державах ХV-ХVI ст., відображала процеси швидкого накопичення капіталу у сфері торгівлі (передовсім зовнішньої) та банківської діяльності (лихварства). Представники англійського меркантилізму У. Стаффорд, Т. Ман, а також французького – А. де Монкретьєн, Ж. Кольбер сходились на принципах активного втручання уряду держав у процеси економіки засобами митної політики, зниження цін на продовольчі товари (зменшували вартість робочої сили та прибутки земельної олігархії), розвитку державних мануфактур, регулювання відсоткової ставки у банківській діяльності. Метою державного втручання була політика збільшення експорту над імпортом (залишити більше грошей в державі), розширення колоній. Абсолютистська влада в сильних державах проводила протекціоністську політику для експортних галузей економіки; а також здешевлювала робочу силу (утримувати оплату праці працюючого населення на рівні задоволення лише вітальних потреб).

Важливою меркантилістською ідеєю стала ідея П. Буагільбера (1646-1714) замінити справжні гроші з дорогоцінних металів (золота, срібла) на фіктивні гроші (паперові). Як відомо з історії, ідею про заміну справжніх грошей на «фіктивні знаки платежу» вперше було впроваджено у стародавній Спарті Лікургом, який їх наказав виготовляти із заліза, незручними (важкими), нездатними до використання за межами своєї держави. Тим самим «фіктивні гроші» є пародією на справжні гроші оскільки не винують дві їх важливі функції – функцію об’єктивної міри вартості (усіх інших товарів) та засобу тривалого збереження вартості заощаджень.

Ідею заміни справжніх грошей на фіктивні було витілено у другій половині ХІХ ст. (вилучено гроші, що виготовлені з срібла), а завершено на хвилі подолання Великої депресії в 1929-1933 рр., в ході якої золото було цілковито вилучено з грошового обігу і замінено паперовими банкнотами. Введення для економічних розрахунків «фіктивних грошей» стало основою для спекулятивних фінансових технологій – глобальних та локальних фінансових криз. В їх основі є незабезпеченість валют, тобто непідкріпленість валют вмістом золота в них, або виробленою масою всіх товарів, які вони представляють. Функції «фіктивних» паперових грошей зведено лише до засобу платежу і обігу. Жодна сучасна світова валюта після відміни у 1930-х р. «золотого стандарту» не має такої забезпеченості. Вартість паперової валюти однієї держави за таких обставин визначається довірою з боку інвесторів, кредиторів до її середньострокової надійності у порівнянні з іншими валютами. Через незабезпеченість валют їх ціна залежить у значній мірі від суб’єктивних факторів, чим відкривається поле для спекулятивного пониження або підвищення їх вартості під впливом фінансових операцій. У результаті заміни у світовій економіці грошей на «фіктивні» золоті активи (справжні гроші) перейшли у власність держав та олігархічних гравців, а загальна маса населення перетворилася на маріонеткових «споживачів». Населення, отримавши паперові гроші, стало заручником фінансової політики урядів та глобальних спекулятивних процесів.