Собор Святого Юра у Львові. Хvіі ст.. «Текуча» архітектура. А.Гауді. Барселона. Іспанія.

Умови будівництва на нашій планеті досить різні: вони багато в чому залежать від клімату. В південних країнах люди ховаються від пекучого сонця, шукаючи прохолоди, в північних – навпаки, намагаються захиститись від пронизливого вітру і “впіймати” таке бажане сонечко. Тому на півночі будівлі роблять більш замкненими, з товстими стінами, маленькими вікнами, зверненими на сонячний бік. На півдні ж намагаються розмістити приміщення більш вільно, стіни будують тонкими, з великими вікнами, які захищають від сонця жалюзі або декоративними рослинами. Споруди оточують відкритими терасами з тіньовими навісами, у дворах садять дерева, кущі. По-різному також потрібно проектувати будинки для великих міст, і для сільської місцевості, для районів, де часто бувають землетруси, або де часто відбуваються повені тощо.

Проте, неважко помітити, що навіть будівлі подібного призначення, такі, що знаходяться в однакових умовах, відрізняються одна від одної, мають різні композиції. Взяти хоч би багатоповерхові житлові будинки: один високий, як башта, інший – у вигляді прямої пластини, ще один звивається по колу. В них однакове призначення і подібні конструкції. Вони розраховані на один і той же клімат, стоять в одному місті, проте фантазія архітектора для кожного з них знайшла свою форму, своє групування приміщень, свій рисунок зовнішнього об’єму і деталей. Так виникають споруди зі своїми індивідуальними рисами, за якими ми пізнаємо їх і відрізняємо одну від одної. І кожна з них завдяки творчому пошуку зодчого по-різному впливає на наші почуття. Одна будівля має урочистий, парадний вид, інша – строгий, третя – ліричний, інтимний тощо.

Чим же досягає архітектор емоційний вплив на глядача? Його головним художнім засобом є форма будівель та їхніх елементів. Форма – зовнішній контур будівлі – буває простою і тяжіє до правильної геометричної фігури, як у єгипетській піраміді, або ж складною, розчленованою на безліч деталей. Архітектор може зробити форми важкими або легкими, спокійними або динамічними, однотонними або кольоровими, досягаючи при цьому того, щоб окремі частини будівлі узгоджувались між собою і з усією спорудою в цілому. Таке узгодження призводить до єдиного – гармонії. Досягається це з допомогою цілого ряду художніх прийомів.

Одні будівлі мають симетричну композицію, тобто розташування окремих елементів відносно вісі симетрії, якою відмічається центр композиції. Інші – асиметричну композицію. В таких спорудах поєднуються контрастні за формою, кольором і матеріалом об’єми, що ведуть до динамічності архітектурного образу. При асиметричній композиції головна частина будівлі зміщується в бік від центру. Проста, симетрична форма будівлі гармонійна, легко сприймається, а складна, асиметрична, що несе в собі елемент дисгармонії, – будить уяву.

К.Рен. Собор Святого Павла. Лондон. Сучасна типова середземноморська вілла в Італії.

Однак краса споруди, її закінченість і гармонія залежать не лише від архітектурної форми. Наприклад, асиметричні індійські храми з їх складними формами не виглядають потворними. Справа в тому, що відповідність архітектурних форм одна одній не менш важлива, ніж самі форми. Ця відповідність – пропорції – найважливіший елемент художньої мови архітектури.

Велике організаційне значення в архітектурній композиції належить ритму, тобто чіткому розподілу повторенню в певному порядку окремих елементів і деталей будівлі: виступів, колон, вікон, площин стін, скульптури. Чергування окремих елементів у вертикальному напрямку називається вертикальним ритмом. Він надає будівлі легкості, прагнення вгору.

П.Леско і Ж.Гужон. Палацовий фасад Лувра. Поч. у 1546. Генріх ІІ Парлер та ін. Собор в Ульмі. 1377-1529.

Навпаки, чергування деталей у горизонтальному напрямку – горизонтальним ритмом – надає будівлі приземленості, стійкості. Збираючи, згущуючи окремі деталі в одному місці і розріджуючи їх в іншому, архітектор може підкреслити центр композиції, надати споруді динамічного або статичного характеру.

Ще одним виражальним засобом архітектури є масштаб. Його не треба плутати з розміром. Римські тріумфальні арки, наприклад, не дуже великі, проте створюють грандіозне враження. Масштаб залежить не від справжнього розміру будівлі, а від загального враження, яке воно справляє на людину. Наприклад, в сучасних мікрорайонах громадські споруди (торгівельний центр, кінотеатр) завжди менші за об’ємом від багатоповерхових житлових будинків, але вони справляють враження головних, крупно-масштабних завдяки більш крупним членуванням їхніх форм (великі площини стін залів, великі поверхні засклених вітрин). Про такі будівлі кажуть, що вони мають крупний масштаб. Житлові будинки, хоча вони в дійсності і більші за розмірами, мають мілкий масштаб, тобто у них мілкі деталі (вікна, лоджії, балкони).

Матеріал і конструкція, масштаб і форма, пропорції і ритм – всі ці виражальні засоби властиві не лише архітектурі, але, наприклад, скульптурі.

Проте особливості художньої мови виділяють архітектуру серед інших видів мистецтва. Адже мета архітектурної конструкції – спорудження внутрішнього простору (приміщення, парк або місто).

Велику роль у виявленні форми будівлі та її деталей, у створенні виразного архітектурного образу належить освітленню. Гра світла й тіні підкреслює композиційні особливості споруди, надає їй живописного вигляду. Розташовуючи певним чином джерела світла, виділяючи ним одні частини простору і затемнюючи інші, архітектор домагається потрібного ефекту.

Л.Ломбардо. Церква Санта Марія деї Мараколі у Венеції. Москва. Вид на Спаську вежу Кремля і Покровський собор

Поч. у 1481. (більш відомий як Собор Василя Блаженного).

Широко використовують в архітектурі і колір. З давніх часів архітектори використовували його, щоб підкреслити найважливіші деталі архітектурної форми.