6. Вікова періодизація.

6.1 Критерії періодизації.

Зрозуміти закономірності вікового розвитку, специфіку окремих вікових етапів дозволяє поділ життєвого шляху на періоди. Зміст (і назва) періодів, їхні тимчасові границі визначаються представленнями автора періодизації про найбільш важливі, істотні сторони розвитку. Л. С. Виготський розрізняв три групи періодизацій: за зовнішнім критерієм, по одному і декільком ознакам дитячого розвитку.

Для першої групи характерна побудова періодизації на основі зовнішнього, але зв'язаного із самим процесом розвитку критерію. Прикладом можуть служити періодизації, створені по біогенетичному принципі. Відповідно до цієї позиції онтогенез у короткому і стиснутому виді повторює філогенез. Тому процес індивідуального розвитку дитини вибудовується відповідно до основних періодів біологічної еволюції й історичного розвитку людства. Один з варіантів — періодизація В. Штерна.

Ще один приклад — періодизація Р. Заззо. У ній етапи дитинства збігаються зі ступінями системи виховання і навчання дітей. Після стадії раннього дитинства (до 3 років) починається стадія дошкільного віку (3—6 років), основний зміст якої складає виховання в чи родині дошкільній установі. Далі випливає стадія початкового шкільного утворення (6—12 років), на якій дитина здобуває основні інтелектуальні навички; стадія навчання в середній школі (12—16 років), коли він одержує загальне утворення; і пізніше — стадія вищого чи університетського утворення. Тому що розвиток і виховання взаємозалежні і структура утворення створена на базі великого практичного досвіду, границі періодів, установлених по педагогічному принципі, майже збігаються з переломними моментами в дитячому розвитку.

В другій групі періодизацій використовується не зовнішній, а внутрішній критерій. Цим критерієм стає яка-небудь одна сторона розвитку, наприклад розвиток кісткових тканин у періодизації П.П. Блонского і розвиток дитячої сексуальності в 3. Фрейда.

Павло Петрович Блонский вибрав об'єктивний, легкодоступний спостереженню, зв'язаний з істотними особливостями конституції зростаючого організму ознака — поява і зміну зубів. Дитинство поділяється тому на три епохи: беззубе дитинство (до 8 місяців — 2—2,5 років), дитинство молочних зубів (приблизно до 6,5 років) і дитинство постійних зубів (до появи зубів мудрості).

Зиґмунд Фрейд вважав головним джерелом, двигуном людського поводження несвідомою, насиченою сексуальною енергією. Сексуальний розвиток, отже, визначає розвиток усіх сторін особистості і може служити критерієм вікової періодизації. Дитяча сексуальність розуміється 3. Фрейдом широко, як усі, що приносить тілесне задоволення, — поглаживание, ссання, звільнення кишечнику і т.д. Стадії розвитку зв'язані зі зсувом эрогенных зон — тих областей тіла, стимуляція яких викликає задоволення. I.

Періодизації, засновані на одній ознаці, суб'єктивні: авторами довільно вибирається одна з багатьох сторін розвитку. Крім того, у них не враховується зміна ролі обраного критерію в загальному розвитку на різних його етапах, а значення будь-якої ознаки міняється при переході від віку до віку.

У третій групі періодизацій періоди вікового розвитку виділяються на основі декількох істотних особливостей цього розвитку. Прикладом можуть служити періодизації Лева Семеновича Виготського і Данила Борисовича Эльконина, що будуть розглянуті нижче.

Л.С. ВИГОТСЬКИЙ ПРО СТАДІАЛЬНІСТЬ РОЗВИТКУ

Вік Л..С. Виготський визначав як якісно особливий етап психічного розвитку, що характеризується сукупністю змін, що визначають своєрідність структури особистості на даному етапі розвитку. Вік він розглядав як епоху, ступінь, відносно замкнутий період розвитку, значення якого визначається його місцем у загальному циклі розвитку, а загальні закони розвитку визначаються своєрідністю прояву.

Віковий розвиток, особливо дитяче, — складний процес, що у силу ряду своїх особливостей приводить до зміни всієї особистості дитини на кожнім віковому етапі. Для Л.С. Виготського розвиток — це насамперед виникнення нового. Стадії розвитку характеризуються віковими новотворами, тобто чи якостями властивостями, яких не було раніш у готовому виді. Але нове «не падає з неба», як писав Л.С. Виготський, воно з'являється закономірно, підготовлене всім ходом попереднього розвитку.

Джерелом розвитку є соціальне середовище. Кожен крок у розвитку дитини змінює вплив на нього середовища: середовище стає зовсім інший, коли дитина переходить від однієї вікової ситуації до наступного. Л.С. Виготський увів поняття Соціальна ситуація розвитку - специфічне для кожного віку відношення між дитиною і соціальним середовищем. Взаємодія дитини зі своїм соціальним оточенням, що виховує і навчає його, і визначає той шлях розвитку, що приводить до виникнення вікових новотворів.

Як дитина взаємодіє із середовищем? Л.С. Виготський виділяє двох одиниць аналізу соціальної ситуації розвитку — діяльність і переживання. Легко спостерігати зовнішню активність дитини, його діяльність. Але існує і внутрішній план, план переживань. Ту саму ситуацію в родині по-різному переживають різні діти, навіть діти одного віку — близнюки. У результаті на розвитку однієї дитини конфлікт між родителями, наприклад, позначиться слабко, а в іншого викликає невроз та інші відхилення. Той самий дитина, розвиваючись, переходячи від одного віку до іншого, буде по-новому переживати ту ж саму сімейну ситуацію.

Соціальна ситуація розвитку міняється на самому початку вікового періоду. До кінця періоду з'являються новотвори, серед яких особливе місце займає центральний новотвір, що має найбільше значення для розвитку на наступній стадії.

Л.С. Виготський розглянув динаміку переходів від одного віку до іншого. На різних етапах зміни в дитячій психіці можуть відбуватися повільно і поступово, а можуть — швидко і різко. Відповідно виділяються стабільні і кризові стадії розвитку. Для стабільного періоду характерно плавний плин процесу розвитку, без різких зрушень і змін в особистості дитини. Незначні, мінімальні зміни, що відбуваються протягом тривалого часу, звичайно непомітні для навколишніх. Але вони накопичуються і наприкінці періоду дають якісний стрибок у розвитку: з'являються вікові новотвори. Тільки порівнявши початок і кінець стабільного періоду, можна уявити собі той величезний шлях, що пройшла дитина у своєму розвитку.

Стабільні періоди складають велику частину дитинства. Вони тривають, як правило, по нескольку років. І вікові новотвори, що з'являються повільно і довго, виявляються стійкими, фіксуються в структурі особистості.

Крім стабільних, існують кризові періоди розвитку. У віковій психології немає єдиної думки з приводу криз, їхнього місця і ролі в психічному розвитку дитини. Частина психологів вважає, що дитячий розвиток повинний бути гармонічним, безкризисним. Кризи — ненормальне, «хворобливе» явище, результат неправильного виховання. Інша частина психологів затверджує, що наявність криз у розвитку закономірно. Більш того, по деяких представленнях, дитина, що не пережила по-справжньому кризу, не буде повноцінно розвиватися далі.

Л.С. Виготський додавав кризам велике значення і розглядав чергування стабільних і кризових періодів як закон дитячого розвитку. В даний час у нас частіше говорять про переломні моменти в розвитку дитини, а власне кризові, негативні прояви відносять на рахунок особливостей його виховання, умов життя. Близькі дорослі можуть ці зовнішні прояви чи зм'якшити, навпаки, підсилити.

Кризи, на відміну від стабільних періодів, тривають недовго, кілька місяців, при несприятливому збігу обставин розтягуючи до чи року навіть двох років. Це короткі, але бурхливі стадії, протягом яких відбуваються значні зрушення в розвитку і дитина різко міняється в багатьох своїх рисах. Розвиток може прийняти в цей час катастрофічний характер.

Криза починається і завершується непомітно, його границі розмиті, невиразні. Загострення настає в серединепериода. Для навколишніх дитини людей воно зв'язано зі зміною поводження, появою «трудновоспитуемости», як пише Л.С. Виготський. Дитина виходить з-під контролю дорослих, і ті заходи педагогічного впливу, що раніш мали успіх, тепер перестають діяти. Афективні спалахи, капризи, більш-менш гострі конфлікти з близькими, упертість, негативізм — типова картина кризи, характерна для багатьох дітей. У школярів падає працездатність, послабляється інтерес до занять, знижується успішність, іноді виникають болісні переживания, внутрішні конфлікти.

Однак у різних дітей кризові періоди проходять по-різному. Поводження одного стає труднопереносимым, а другий майже не міняється, так само тихий і слухняний. Індивідуальних розходжень під час криз набагато більше, ніж у стабільні періоди. І все-таки в будь-якому випадку зміни є навіть у зовнішньому плані. Щоб їх помітити, потрібно порівняти дитини не з ровесником, що важко переживає кризу, а з ним самим — таким, яким він був раніш. Кожна дитина випробує труднощів у спілкуванні з навколишніми, у кожного знижується темп просування в навчальній роботі.

Головні зміни, що відбуваються під час кризи, — внутрішні. Розвиток здобуває негативний характер. Що це значить? На перший план висуваються инволюционные процеси: розпадається, зникає те, що утворилося на попередній стадії. Дитина втрачає інтереси, що ще вчора направляли всю його діяльність, відмовляється від колишніх цінностей і форм відносин. Але поряд із утратами створюється і щось нове. Новотвору, що виникли в бурхливий, нетривалий період, виявляються хитливими й у наступному стабільному періоді трансформуються, поглинаються іншими новотворами, розчиняються в них і, таким чином, відмирають.

У кризові періоди загострюються основні протиріччя: з одного боку, між зрослими потребами дитини і його усе ще обмеженими можливостями, з іншого боку - між новими потребами дитини і сформованими раніше відносинами з дорослими. Зараз ці і деякі інші протиріччя часто розглядаються як рушійні сили психічного розвитку.

Кризові і стабільні періоди розвитку чергуються. Тому вікова періодизація Л.С. Виготського має наступний вид: криза новорожденности — дитячий вік (2 місяці — 1 рік) — криза 1 року — раннє дитинство (1—3 роки) — криза 3 років — дошкільний вік (3—7 років) — криза 7 років — шкільний вік (7—13 років) — криза 13 років — пубертатний вік (13—17 років) — криза 17 років.

Вікова періодизація Л.С. Виготського

1. Криза новорожденности – сама яскрава і безсумнівна криза в розвитку дитини, тому що відбувається зміна середовища, перехід з утробного середовища в зовнішнє середовище.

2. Дитячий вік (2 мес.-1 рік).

3. Криза одного року - має позитивний зміст: тут негативні симптоми очевидно і безпосередньо зв'язані з позитивним придбаннями, що робить дитина, стаючи на ноги й опановуючи мовою.

4. Раннє дитинство (1рік–3роки).

5. Криза 3-х років – називається також фазою чи норовистості упертості. У цей період, обмежений коротким проміжком часу, особистість дитини перетерплює різкі і раптові зміни. Дитина виявляє норовистість, упертість, негативізм, примхливість, свавілля. Позитивне значення: виникають нові характерні риси особистості дитини.

6. Дошкільний вік (3-7 років).

7. Криза 7 років – був відкритий і описаний раніш інших криз. Негативні сторони: порушення психічної рівноваги, нестійкість волі, настрою і т.д. Позитивні сторони: зростає самостійність дитини, змінюється його відношення до інших дітей.

8. Шкільний вік (8-12років).

9. Криза 13 років – негативна фаза віку полового дозрівання: падіння успішності, зниження працездатності, дисгармоничность у внутрішній будівлі особистості, згортання і відмирання раніше сталої системи інтересів, продуктивності розумової роботи учнів. Це викликано тим, що тут відбувається зміна установки від наочності до розуміння. Перехід до вищої форми інтелектуальної діяльності супроводжується тимчасовим зниженням працездатності.

10. Пубертатний вік (14-18 років).

11. Криза 17 років.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ПО Д.Б. ЭЛЬКОНИНУ

Д.Б. Эльконин розвив представлення Л.С. Виготського про віковий розвиток. Він розглядає дитину як цілісну особистість, що активно пізнає навколишній світ — мир предметів і людських відносин, включаючи його при цьому в двох систем відносин: «дитина — річ» і «дитина — дорослий». Але річ, володіючи визначеними фізичними властивостями, укладає в собі і суспільно вироблені способи дій з нею. Це по суті — суспільний предмет, діяти з який дитина повинна навчитися. Дорослий теж не тільки людина, що має конкретні індивідуальні якості, але і представник якоїсь професії, носій інших видів суспільної діяльності з їхніми специфічними задачами і мотивами, нормами відносин, тобто суспільний дорослий. Діяльність дитини усередині систем «дитина — суспільний предмет» і «дитина — суспільний дорослий» представляє єдиний процес, у якому формується його особистість.

У той же час ці системи відносин освоюються дитиною в діяльностях різного типу. Ніж старше людина, тим більше видів діяльності він охоплює. Однак, різні види діяльності впливають на розвиток. Головні зміни в розвитку психічних функцій і особистості, що відбуваються на кожнім віковому етапі, обумовлені ведучою діяльністю.

Уявлення про провідну діяльності і її визначальну роль в психічному розвитку виявилися дуже плідними у вітчизняній віковій психології. Провідна діяльність є одним з основних критеріїв у віковій періодизації Д.Б. Эльконина, що одержала в нас найбільше визнання.

Серед видів ведучої діяльності, що робить найбільш сильний вплив на розвиток дитини, Д.Б. Эльконин виділяє двох груп.

У першу групу входять діяльності, що орієнтують дитини на норми відносин між людьми. Це безпосередньо-емоційне спілкування дитини, рольова гра дошкільника й інтимно-особистісне спілкування підлітка. Вони значно відрізняються друг від друга по змісту і глибині, але являють собою діяльності одного типу, що мають справа головним чином із системою відносин «дитина — суспільний дорослий», чи, ширше,«людина — людина».

Другу групу складають ведучі діяльності, завдяки яким засвоюються суспільно вироблені способи дій із предметами і різні еталони: предметно-манипулятивная діяльність дитини раннього віку» навчальна діяльність молодшого школяра й учбово-професійна діяльність старшокласника. Маленька дитина опановує предметними діями з чи ложкою склянкою, дитина старшого віку — математикою і граматикою, їхня діяльність мало схожа зовні, але власне кажучи, і те й інше — освоєння елементів людської культури. Діяльності другого типу мають справа із системою відносин «дитина — суспільний предмет» чи «людина — річ».

У діяльності першого типу головним чином розвивається мотивационно-потребностная сфера, у діяльності другого типу формуються операційно-технічні можливості дитини, тобто інтелектуально-пізнавальна сфера. Ці дві лінії утворять єдиний процес розвитку особистості, але на кожнім віковому етапі одержує переважний розвиток одна з них. Тому що дитина по черзі освоює системи відносин«людина — людина» і «людина — річ», відбувається закономірне чергування і сфер, що найбільше інтенсивно розвиваються: у дитинстві розвиток мотиваційної сфери випереджає розвиток сфери інтелектуальної, у наступному, ранньому віці мотиваційна сфера відстає і більш швидкими темпами розвивається інтелект і т.д. (мал. 1).

Д. Б. Эльконин так формулює закон періодичності:. «До кожної крапки свого розвитку дитина підходить з відомою розбіжністю тим часом, що він засвоїв із системи відносин людина — людина, і тим, що він засвоїв із системи відносин людина — предмет. Саме моменти, коли ця розбіжність приймає найбільшу величину, і називаються кризами, після яких йде розвиток тієї сторони, що відставала в попередній період. Але кожна зі сторін підготовляє розвиток інший».

Таким чином, кожен вік характеризується своєю соціальною ситуацією розвитку; ведучою діяльністю, у якій переважно розвивається мотивационно-по-требностная чи інтелектуальна сфера особистості; віковими новотворами, що формуються наприкінці періоду, серед них виділяється центральне, найбільш значиме для наступного розвитку. Границями віків служать кризи — переломні моменти в розвитку дитини.

Періодизація Д. Б. Эльконина — найбільш розповсюджена у вітчизняній психології. Таблиця 1

Стадії психічного розвитку по Д.Б. Эльконину

Вік	Ведуча діяльність	Тип діяльності
1	2	3
Дитинство	Емоційне спілкування з матір'ю	Соціальна
Молодший дошкільний (1-3 року)	Предметно-манипулятивная (освоєння предметів культури)	Культурна
Старший дошкільний	Рольова гра	Соціальна
Молодший шкільний	Навчальна	Культурна
Середній шкільний	Інтимно-особистісна	Соціальна
Старший шкільний	Учбово-професійна	Культурна
17- 30 років	Освоєння соціальних позицій – професійна група і родина	Соціальна
30-40	Самореалізація і творчість	Культурна
Більше 40	Збереження соціального статусу і відхід на заслужений відпочинок	Соціальна

Період Младен- Раннє До- Молодше Молодше Старше чество дитинство школь- школь­ ное ное

Епоха I Раннє дитинство I Дитинство I Подростничество

Рис. 1. Періодизація психічного розвитку дитини (по Д. Б. Элъконину):

— розвиток мотивационно-потребностной сфери;

• розвиток иутеллектуально-познавательной сфери;

• переходи від епохи до епохи;

— переходи від періоду до періоду