2. Біогенетична та соціогенетична теорії розвитку психіки дитини.

Безліч психологічних теорій, по різному пояснюючих психічні розвиток можна об'єднати в два великих напрямки — біологізаторський і соціологізаторський. У біологізаторському напрямку людина розглядається як істота біологічна, наділена від природи визначеними здібностями, рисами характеру, формами поводження. Спадковість визначає весь хід її розвитку — і його темп, швидкий чи уповільнений, і його межі — буде людина обдарованим, багато чи досягне виявиться посередністю. Середовище, у якій виховується дитина, стає лише умовою такого визначеного розвитку, що як би виявляє те, що дано дитині до її народження.

У рамках біологізаторського напрямку виникла теорія рекапітуляції (Стенлі Холл), основна ідея якої запозичена з ембріології. Ембріон (людський зародок) під час свого внутрішньоутробного існування проходить шлях від найпростішого двуклітинного організму до людини. У місячному зародку вже можна довідатися представника типу хребетних — він має велику голову, зябра і хвіст; у два місяці починає здобувати людський вид, на його ластоподібних кінцівках намічаються пальці, коротшає хвіст; до кінця четвертого місяця в ембріона з'являються риси людського обличчя.

Э. Геккелем у XIX в. був сформульований біогенетичний закон: онтогенез (індивідуальний розвиток) являє собою скорочене повторення філогенезу (історичного розвитку виду).

Перенесений у вікову психологію біогенетичний закон дозволив представити розвиток психіки як повторення основних стадій біологічної еволюції та етапів культурно-історичного розвитку людства. Засновник теорії рекапітуляції Стенлі Холл стверджував, що дитина в своєму розвитку коротко повторює розвиток людського роду. От як описує розвиток дитини один із прихильників теорії рекапітуляції Віл’ям Штерн: дитина в перші місяці свого життя перебуває в стадії ссавця; у другому півріччі досягає стадії вищого ссавця – мавпи; потім початкових ступіней людського стану; розвитку первісних народів; починаючи з надходження в школу засвоює людську культуру — спочатку в дусі античного і старозавітного світу, пізніше (у підлітковому віці) у дусі середньовічного фанатизму і лише до зрілості піднімається до рівня культури Нового часу.

Під впливом робіт Ст. Холла його учні А. Гезел та Л. Термен розробили так званній нормативний підхід до дослідження дитячого розвитку. (Перший - Вперше лонгітюдній, близнюковий метод, заклик до контролю за нормальним ходом дитячого розвитку. Другий – ввів поняття коефіцієнт інтелектуальності, та положення про те, що він є не зміннім протягом життя людини).

Стани, заняття маленької дитини стають відгомонами століть, що давно пішли. Дитина розкопує хід у купі піску так само, як її далекого предка, притягає печера. Вона просипається в страху вночі — виходить, відчув себе в пралісі, повному небезпек. Вона малює, і її малюнки подібні наскальним зображенням, що збереглися в печерах і гротах.

Протилежний підхід до розвитку психіки дитини спостерігається в соціологізаторському напрямку. Його витоки в ідеях філософа XVII в. Джона Локка. Він вважав, що дитина з'являється на світло з душею чистої, як біла воскова дошка (tabula rasa). На цій дошці вихователь може написати усе, що завгодно, і дитина, не обтяжений спадковістю, виросте такою, якою її хочуть бачити близькі дорослі.

Уявлення про необмежені можливості формування особистості одержали досить широке поширення. Соціологізаторські ідеї були співзвучні ідеології, що панувала в нашій країні до середини 80-х років, тому їх можна знайти в багатьох педагогічних і психологічних роботах того часу.

Очевидно, що обидва підходи — і біологізаторський, і соціологізаторський — страждають однобічністю, применшуючи чи заперечуючи значення одного з двох факторів розвитку. Крім того, процес розвитку позбавляється властивих йому якісних змін і протиріч: в одному випадку запускаються спадкоємні механізми і розгортається те, що містилося із самого початку в задатках, в іншому - під впливом середовища здобувається усе більший і більший досвід. Розвиток дитини, що не виявляє власної активності, нагадує скоріше процес росту, кількісного збільшення чи нагромадження.