5. Зв'язок розвитку з процесом навчання. Актуальний розвиток, «зона найближчого розвитку». Сенситивні періоди розвитку.

У процесі навчання дитині передається суспільно-історичний досвід. Проблема навчання дітей (чи, ширше, виховання) — не тільки педагогічна. Питання про те, чи впливає навчання на розвиток дитини, і якщо впливає, то як, — одине з основних у віковій психології. Біологізатори не надають великого значення навчанню. Для них процес психічного розвитку — спонтанний процес, що протікає за своїми особливими внутрішніми законами, і зовнішні впливи не можуть докорінно змінити цей плин.

Для психологів, що визнають соціальний фактор розвитку, навчання стає принципово важливим моментом. Соціологізатори ототожнюють розвиток і навчання.

Л.С. Виготський, який вважав, що середовище є джерелом розвитку вищих психічних функцій, висунув положення про провідну роль навчання в психічному розвитку. Спираючись на ідеї К. Маркса і Ф. Энгельса про соціальну сутність людини, він створив «культурно-історичну теорію розвитку», у якій підкреслював, що істотно людські, вищі психічні функції є продуктом культурно-історичного розвитку. Розвиток людини (на відміну від тварин) відбувається завдяки оволодінню нею різними засобами — знаряддями праці, що перетворять природу, і знаками, що перебудовують його психіку. Опанувати знаки (головним чином слово, а також цифри і т.ін.) і, отже, досвід попередніх поколінь, дитина може тільки в процесі навчання. Тому розвиток психіки не може розглядатися поза соціальним середовищем, у якому відбувається засвоєння знакових засобів, і не може бути зрозуміле поза навчанням.

Вищі психічні функції спочатку формуються в спільній діяльності, співробітництві, спілкуванні з іншими людьми і поступово переходять у внутрішній план, стають внутрішніми психічними процесами дитини. Як пише Л.С. Виготський, «усяка функція в культурному розвитку дитини з'являється на сцені двічі, у двох планах, спершу -- соціальному, потім — психологічному, спершу між людьми... потім усередині дитини». Мова дитини, наприклад, спочатку — тільки засіб спілкування з навколишніми, і лише пройшовши тривалий шлях розвитку, вона стає засобом мислення, внутрішньою мовою, мовою для себе.

Коли вища психічна функція формується в процесі навчання, спільної діяльності дитини з дорослою людиною, вона знаходиться в «зоні найближчого розвитку». Це поняття вводиться Л.С. Виготським для позначення області ще не дозрілих психічних процесів, а таких, що тільки дозрівають. Коли ці процеси будуть сформовані і виявляться «учорашнім днем розвитку», їх можна буде діагностувати за допомогою тестових завдань. Фіксуючи, наскільки успішно дитина самостійно справляється з задачами (певного рівня складності [О.Т.]), ми визначаємо актуальний рівень розвитку. Потенційні можливості дитини, тобто зону його найближчого розвитку, можна визначити в спільній діяльності — допомагаючи йому виконати завдання, з яким він ще не може справитися сам (задаючи навідні запитання; пояснюючи принцип рішення; починаючи вирішувати задачу і пропонуючи продовжити і т.п.).

У дітей з однаковим актуальним рівнем розвитку можуть бути різні потенційні можливості. Одна дитина легко приймає допомогу і потім вирішує самостійно всі схожі задачі. Іншій важко виконати завдання навіть за допомогою дорослого. Тому, оцінюючи розвиток конкретної дитини, важливо враховувати не тільки актуальний рівень (результати тестування), але і «завтрашній день» — зону найближчого розвитку.

Навчання повинне орієнтуватися на «зону найближчого розвитку». Навчання, по Л.С. Виготському, веде за собою розвиток. Але воно не повинно в той же час відриватися від розвитку дитини. Значний відрив, штучне забігання вперед без обліку можливостей дитини приведе в кращому випадку до натаскування, але не буде мати розвивального ефекту.

С.Л. Рубинштейн, уточнюючи позицію Л.С. Виготського, пропонує говорити про єдність розвитку і навчання.

Навчання повинне відповідати можливостям дитини на визначеному рівні її розвитку. Реалізація цих можливостей у ході навчання породжує нові можливості наступного, більш високого рівня. «Дитина не розвивається і виховується, а розвивається, виховуючись і навчаючись», — писав С.Л. Рубинштейн. Це положення збігається з положенням про розвиток дитини в процесі її діяльності.

Чому ж діти, позбавлені соціальної середовища на початку свого життя, потім не змогли швидко й ефективно розвиватися в сприятливих умовах? У психології є поняття «сензитивні періоди розвитку» — періоди найбільшої чутливості до визначеного роду впливам. Так, наприклад, сензитивный період розвитку мови — від року до 3 років, і якщо цей етап упущений, компенсувати втрати надалі, як ми бачили, практично неможливо.

Приведений приклад з мовою — крайній. Від свого найближчого соціального оточення будь-яка дитина одержує хоча б мінімум необхідних їй знань, умінь, спілкування. Але дорослі повинні враховувати, що легше усього вона щось засвоїть у конкретному віці: етичні уявлення і норми — у дошкільному, основи наук — у молодшому шкільному і т.ін. Важливо не пропустити сензитивний період, дати дитині те, що потрібно для її розвитку в цей час.

Як вважав Л.С. Виготський, у цей період визначені впливи позначаються на всьому процесі розвитку, викликаючи в ньому глибокі зміни. В інші періоди ті ж самі умови можуть виявитися нейтральними; може проявитися навіть їхній зворотний вплив на хід розвитку. Саме тому сензитивний період збігається з оптимальними термінами навчання.