4. Біологічно-виробнича характеристика плодових культур

У процесі еволюції у плодових культур сформувались і успад­кувалися певні біологічні ознаки, зокрема форми і розміри надземної частини, особливості плодоношення, активність росту, способи роз­множення, відношення до екологічних факторів та ін. Окультурення рослин способом відбору, іноді неусвідомленого, призводило до ви­никнення нових форм. У наш час селекційна робота спрямована на вдосконалення плодових культур — створення сортів з новими ' біологічними ознаками. Деякі з цих ознак, зокрема активність рос­ту, вступ у плодоношення, урожайність, можуть змінюватись під впливом підщеп, рівня технології, екологічних факторів. Відповід­но до цих факторів, зокрема грунтово-кліматичних, оптимальних для росту і розвитку тих чи інших плодових культур, та досвіду їх вирощування на території нашої країни виділено 11 зон плодів­ництва.

1. Полісся з східною та західною підзонами.

2. Східний Лісостеп.

3. Західний Лісостеп з правобережною і західною підзонами.

4. Придністров’я.

5. Західний і центральний Степ.

6. Північно-східний Степ.

7. Донбас.

8. Південний Степ.

9. Прикарпаття з передгірною та низовинною підзонами.

10. Закарпаття з підзонами — низовинною, передгірною і гір­ською.

11. Крим з південнобережною, передгірною, степовою східною,

центральною і західною підзонами.

Наведена нижче біологічна і виробнича характеристика пло­дових культур включає як їх природні (генетичні) особливості, так і набуті в процесі використання.

ЯБЛУНЯ. Промислова культура яблуні в нашій країні поши­рена в усіх зонах, але для вирощування найбільш цінних зимових сортів оптимальні грунтово-кліматичні умови в західному Лісо-

степу, Придністров’ї, низовинній підзоні Прикарпаття, Закарпат­ті, західному і центральному Степу, Криму. Яблуня — найбільш по­ширена плодова культура і займає понад 60% загальної площі садів. Поширенню яблуні сприяють високі смакові якості та висока транс­портабельність плодів. За строками достигання плодів їх поділяють на літні, осінні та зимові. Плоди сортів зимового строку достигання можуть зберігатись 6—8 місяців і довше, завдяки чому свіжі плоди яблуні можуть споживатись протягом року. У світі налічується і опи­сано до 20000 сортів яблуні, в Україні районовано понад 60.

У плодах міститься близько 85% води, до 16—18% сухих ре­човин, 7—16% цукрів — здебільшого фруктози, до 1% органічних кислот, до 250 мг% калію, 3—20 мг% вітаміну С та інші вітаміни, а також пектин (до 1,2%), клітковина, геміцелюлоза, азотисті речо­вини (до 0,5%), фенольні сполуки, ароматичні і дубильні речови­ни, кальцій, фосфор, магній та багато мікроелементів. Пектинові речовини мають здатність виводити з організму людини стронцій.

Різні сорти яблуні мають неоднакові вимоги до факторів зов­нішнього середовища. Надземна частина деяких літніх і осінніх сортів у період спокою може витримувати морози до 35—40 °С. зимових — до ЗО—35 °С, коренева система сіянців найбільш мо­розостійких сортів — до 16 °С. У період вегетації зимові сорти яб­луні більш вимогливі до температурного, водного і світлового ре­жимів, ніж літні і осінні.

Залежно від сорту, підщепи і технології вирощування яблу­ня починає плодоносити з 2—6-річного віку, тривалість продук­тивного періоду промислових інтенсивних садів становить 10—20 років, вільноростучих насаджень — 25—ЗО років; період виробни­чої експлуатації відповідно триває 12—25 і ЗО—35 років. У вільно­ростучих дерев сильнорослих сортів на насіннєвих підщепах ви­сота і діаметр крони досягають 8—10 м, а у слабкорослих сортів та на карликових підщепах — 3 м. Тривалість життя дерев на на­сіннєвих підщепах в оптимальних умовах зовнішнього середови­ща може досягати 50—60 років і більше, а сортів на карликових клонових підщепах — 20—25 років.

Урожайність яблуні в інтенсивних садах досягає 700—800 ц/га і навіть 1500—2000 ц/га; урожайність у 225 ц/га є нижчесеред- ньою біологічною (У. Чендлер, 1960).

Плоди яблуні споживають свіжими, широко використовують для виготовлення соків, сиропів, повидла, мармеладу, сухофруктів тощо. З насіння плодів деяких сортів вирощують підщепи.

Культура яблуні характеризується високою економічною ефективністю — рівень рентабельності в інтенсивних садах зимо­вих цінних сортів може досягати 150—200% і більше.

Промислова культура яблуні досить поширена в США, Ка­наді, Голландії, Франції, Італії, Німеччині, Англії, Угорщині, Бол­гарії, Японії, Китаї та інших країнах.

Г РУША. В нашій країні насадження груші займають близь­ко 90 тис. га, або до 10% від загальної площі садів. Грушу рекомен­дується вирощувати в усіх зонах, але промислові насадження, у тому числі зимових сортів, розміщені здебільшого в Закарпатті, Придністров’ї, південному Степу, Криму.

За строками достигання плодів сорти груші поділяють на літні, осінні та зимові. Плоди літніх і осінніх сортів можна споживати свіжими близько 3—4 місяців, а плоди зимових сортів зберігають і споживають свіжими до 5—8 місяців, тобто свіжі плоди різних сортів можна споживати протягом року. У світі відомі і описані близько 10000 сортів, в Україні районовано понад 40.

Плоди груші мають високі смакові якості, транспортабельні. В них міститеся 7—20% цукрів, 0,1—0,6% органічних кислот, до 0,6—0,7% зольних, 0,1—0,6% пектинових речовин, 5—8 мг% віта­міну С, дубильні та інші речовини і вітаміни.

Сорти груші різняться за вимогами до екологічних факторів, зокрема температурного режиму. Літні і осінні сорти взагалі більш морозостійкі — деякі з них у період спокою можуть витримувати морози до 32—35 °С. Менш морозостійкі цінні зимові західноєвро­пейські сорти, які часто пошкоджуються при температурах, ниж­чих за мінус 25 °С. Неоднакова і посухостійкість сортів — одні більш посухостійкі (Лимонка, Іллінка, Бере Лігеля та ін.), інші ви­могливіші до вологи (Вільямс, Бере Боск та ін).

Залежно від сорту, підщепи, рівня технології груша починає плодоносити з 3—10-річного віку. Рано вступають у плодоношен­ня такі сорти, як Мліївська рання, Вільямс, Бере київська (з 3— 4-річного віку), Лимонка, Лісова красуня, Кюре та ін. — з 5—6- річного, а ряд сортів (Бере Гарді, Бере Арданпон, Панна та ін.) — з 7—8-річного віку. Продуктивний період у насадженнях з вільно- ростучими кронами може тривати до ЗО—50 років, тривалість життя — до 60—100 років, висота дерев може досягати 15—20 м, діаметр крони — 8—12 м. В інтенсивних садах дерева до 3—4,5 м заввишки, продуктивний період — 12—25 років, період виробни­чої експлуатації — 15—ЗО років.

Урожайність груші становить 100—150 ц/га і більше, а в ін­тенсивних садах досягає 600—800 ц/га.

Плоди груші споживають здебільшого свіжими, а також для виготовлення сухофруктів, сиропів, компотів. З насіння деяких сортів вирощують підщепи.

Економічна ефективність вирощування цінних десертних сортів груші в інтенсивних садах досить висока — рівень рента­бельності досягає 200% і більше.

Світове виробництво плодів груші близько 7,5—8 млн т що­року на площі 1 млн га. У Європі вирощують 4,5—5 млн т плодів. Найбільш поширена промислова культура груші в Італії, Франції, Німеччині, СІЛА, Китаї, Японії, Австралії, Аргентині.

СЛИВА. Площа насаджень сливи в нашій країні становить близько 80 тис. та, або понад 10% загальної площі садів. Понад 85% площі насаджень сливи зосереджено у приватних присадибних і дачних садах. Вирощують сливу в усіх зонах плодівництва, але найбільш поширена її культура в Придністров’ї, Закарпатті, за­хідному Лісостепу.

Вивчено понад 3000 сортів сливи, в Україні районовано по­над 20. За строками достигання плодів сорти поділяють на ранньо-, середньо- і пізньостиглі, а за морфологічними особливостями плодів — на ренклоди (плоди округлі, великі з соковитою м’якот­тю — Ренклод Альтана, Ренклод Бове, Ренклод реформа та ін.), угорки (плоди овально-видовжені з щільною м’якоттю — Угорка італійська, Угорка опішнянська, Трагедія, Угорка звичайна та ін.), яєчні (плоди яйцеподібні, великі з щільною м’якоттю — Монро, Жовта яєчна та ін.) і мірабелі (плоди дрібні, округлі — Мірабель Нансі, Мірабель Бона та ін.).

Плоди сливи мають високі смакові якості, містять 13—26% сухих речовин, 7—15% цукрів, 0,4—1,6% органічних кислот, 0,3— 1% пектинових речовин, 5—15 мг% вітаміну С, 34—119 мг% Р-активних катехінів, 10—135 мг% дубильних речовин, 0,6—0,8% азотистих і 0,4—0,5% зольних речовин, інші сполуки і елементи. Слива — одна з вологолюбних плодових культур, помірно світло­любна, недосить вибаглива до грунтів, відносно зимостійка — у період спокою може витримувати зниження температури повітря до мінус 32—35 °С. Проте вимогливість різних сортів до цих еко­логічних факторів неоднакова — одні з них більш вимогливі до світла (Ренклод Альтана, Анна Шпет), інші (Угорка ажанська, Ка­терина) — менш вимогливі, одні більш морозостійкі (Угорка італій­ська, Трагедія), а інші (Вікторія, Угорка козіївська) — малози- мостійкі.

Залежно від генетичних особливостей сорту, технології ви­рощування, ряду екологічних факторів слива починає плодоносити з 3—7-річного віку, продуктивний період триває 10—25 років, пе­ріод виробничої експлуатації — 15—ЗО років, тривалість життя вільноростучих дерев в оптимальних умовах зовнішнього середо­вища — до 35—40 років.

Урожайність насаджень сливи становить 100—150 ц/га, в ін­тенсивних садах — до 400 ц/га.

Плоди сливи споживають свіжими, а також виготовляють з них соки, компоти, варення, повидло, джеми, пастилу, мармела­ди, чорнослив. З насіння деяких сортів вирощують підщепи.

Культура сливи економічно ефективна — рівень рентабель­ності може досягати 150—180%.

Промислова культура сливи поширена у США, Німеччині, Румунії, Угорщині, Болгарії та інших країнах.

ВМШІІЯ. За площею насаджень в Україні вишня займає дру­ге місце після яблуні. Площа насаджень вишні становить понад 130 тис. га, або близько 15% площі плодових насаджень. Відомо понад 5000 сортів вишні, з яких у нашій країні районовано 60. Культура вишні поширена в усіх зонах плодівництва, але найбільше її ви­рощують у Західному Лісостепу, Придністров’ї, західному і цен­тральному Степу, південному Степу і Криму.

За біологічними формами надземної частини і типом плодо­ношення сорти вишні поділяють на деревоподібні (Шпанка ран­ня, Англійська рання, Мелітопольська десертна та ін.) і кущопо­дібні (Гріот український, Підбільська, Анадольська та ін.), а за строками достигання плодів — на ранньостиглі (Шпанка рання, Чорнокорка та ін.), середньостиглі (Гріот український, Підбіль­ська та ін.) і пізньостиглі (Любська, Лотівка та ін.). Відповідно до якості і забарвлення плодів сорти поділяють на гріоти, або мо­релі (Гріот український, Лотівка, Любська та ін.) і а морелі (Шпан­ка рання, Аморель рожева та ін.). Плоди гріотів здебільшого на смак кислі, темно-червоні, з забарвленим соком; у аморелей сік не забарвлений, плоди світло-рожеві, не дуже кислі. Окрема група сортів — дюки (Англійська рання, Гортензія та ін.) — вишне-че- решневі гібриди, у яких плоди солодкі з рожевим та червоним со­ком. Є і вишне-сливові гібриди (Сансота, Етопа, Сапа та ін.).

Плоди вишні містять 80—85% води, 15—19% сухих речовин, 10—17% цукрів, 1—2% органічних кислот, 0,1-—0,2% дубильних і 0,7—1,3% азотистих речовин, 2—20 мг% вітаміну С, 10—350 мг% Р-активних речовин, 0,1—1,7% пектину та ряд інших сполук.

Вишня — досить зимостійка, витримує зниження темпера­тури повітря в період спокою до мінус 36—39 °С, посухостійка, відносно тіневитривала, невибаглива до грунту. Різні сорти вишні різняться за відношенням до екологічних факторів — одні з них більш морозостійкі (Любська, Володимирська та ін.), інші більш теплолюбні (Підбільська, Англійська рання та ін.). Різняться сор­ти і строками вступу в період плодоношення. Найбільш скороплід- ні починають плодоносити у 3-річному віці (Любська, Гріот остгей- мський та ін.), середньоплідні — на 4—5-й рік (Лотівка, Гріот ук­раїнський та ін.), а ряд сортів починають плодоносити на 6-й рік (Шпанка рання, Англійська рання та ін.). Продуктивний період триває до 15—20 років, період виробничої експлуатації — 18—25 років, тривалість життя вільноростучих дерев в оптимальних умо­вах — до ЗО—40 років.

Урожайність насаджень вишні становить 80—100 ц/га, в ін­тенсивних садах — до 200—250 ц/га, рівень рентабельності вироб­ництва — до 140—160% і більше.

Промислова культура вишні поширена в Німеччині, Австрії, Польщі, Франції, Угорщині та інших країнах.

ЧЕРЕШНЯ. Культура черешні в Україні зосереджена в за­хідному, центральному і південному Степу, Придністров’ї, Закар­патті і Криму, де займає площу близько 24000 та. Аматори виро­щують черешню майже в усіх зонах і регіонах країни. У світі відо­мо близько 4000 сортів, з них у нашій країні районовано 40. Черешню здебільшого вирощують у приватних садах (понад 70%).

За строками достигання плодів сорти черешні поділяють на ранньостиглі (Жабуле, Скороспілка, Рубінова рання та ін.), се­редньостиглі (Гоше, Гедельфінгер, Китаївська чорна та ін.) і піз­ньостиглі (Наполеон біла, Вінка та ін.).

Плоди черешні містять 15—25% сухих речовин, з них цукрів — 9—16%, органічних кислот — 0,3—0,8%, пектинових речовин — 0,2—0,3%, вітаміну С — до 16 мг%, а також багато інших сполук.

За щільністю м’якоті плоди поділяють на дві групи — бігар- ро і гіні. Більшість сортів відносяться до групи бігарро, плоди яких мають щільну, хрящувату м’якоть з незабарвленим чи дещо за­барвленим соком; у гіні м’якоть ніжна.

Черешня — світлолюбна, відносно посухостійка, теплолюб­на. Для промислової культури сортів різних строків достигання потрібно 110—115 днів з середньодобовою температурою вище 5 °С. У період спокою деревина витримує морози до ЗО—32 °С, ге­неративні бруньки — 24—25 °С. Дерева черешні до 7—8 м заввиш­ки, нерідко досягають 12—15 м. Плодоносити починають з 4—6- річного віку, продуктивний період триває 20—ЗО років, живуть до 50—70 років; в інтенсивних промислових садах продуктивний пе­ріод триває до 10—15 років, строк експлуатації — до 20 років.

Плоди жовтого, темно-червоного і майже чорного забарвлен­ня, маса їх 3—10 г. Споживають плоди свіжими.

Урожайність черешні досягає 150—200 ц/га, рівень рента­бельності виробництва — до 200%.

Промислова культура черешні поширена в Італії, Франції, Німеччині, СІЛА, Молдові та інших країнах.

АБРИКОС. Основними зонами промислового вирощування абрикоса в нашій країні є західний, центральний і південний Степ, Крим, Закарпаття, де загальна площа насаджень становить близь­ко 30000 га. У присадибних садах абрикос вирощують майже в усіх областях.

Сорти абрикоса, яких на території України районовано близько 20, за строками достигання плодів поділяють на ранньо­стиглі (Присадибний, Мелітопольський ранній), севедньостиглі (Ювілейний, Червонощокий та ін.) і пізньостиглі (Тільтон, Кон­сервний пізній).

Плоди цих сортів містять 5—25% цукрів, 1,2—2% органічних кислот, 0,6—1% пектинових і 0,1—0,3% азотистих речовин, 10— 12 мг% вітаміну С та інші сполуки, мають високі смакові і харчові якості.

Надземна частина абрикоса — дерево до 10—15 м заввишки з широкоокруглою кроною. У садах дерева більшості сортів мають висоту до 5—8 м. Вони світлолюбні, посухостійкі і відносно тепло­любні. Сума активних температур, необхідних для достигання пло­дів, становить 2000—2500 °С. У період спокою деревина може ви­тримувати короткочасні морози до 32 °С, генеративні бруньки під­мерзають при температурі мінус 25 °С, а наприкінці зими навіть при мінус 18—20 °С. Дерева починають плодоносити на 3—6-й рік після садіння, продуктивний період триває до 20—25 років, термін експлуатації — до 25—ЗО років, тривалість життя — до 35—40 років.

Урожайність становить 60—100 ц/га, в інтенсивних садах — до 200 ц/га і більше, рівень рентабельності виробництва — до 200—250%.

Плоди споживають свіжими, сушать, виготовляють компоти, варення, джеми, мармелад, соки, сиропи, повидло тощо.

Культура абрикоса поширена в Іспанії, СІЛА, Угорщині, Ту­реччині, країнах Середньої Азії, Китаї, Румунії та інших країнах.

ПЕРСИК. Основними зонами вирощування персика в Україні є південний, західний і центральний Степ, Крим, Закарпаття.

У світі налічується понад 5000 сортів персика, в нашій країні районовано 35, які за ознаками плодів поділяють на справжні пер­сики (плоди опушені, м’якоть ніжна, кісточка відокремлюється), теавїї (плоди опушені, м’якоть ніжна, кісточка не відокремлюєть­ся), клінги (плоди опушені, м’якоть хрящувата, кісточки не відок­ремлюються), плоскі персики (плоди опушені, плоскі, м’якоть ніжна), нектарини (плоди неопушені, кісточка відокремлюється від м’якоті) і бруньони (кісточка не відокремлюється від м’якоті, плоди неопушені). За властивостями оплодня і використанням плодів сорти поділяють на столові, сухофруктові і консервні, а за строками достигання — на ранньостиглі (Кармен, Київський ран­ній та ін.), середньостиглі (Златогор, Ветеран та ін.) і пізньостиглі (Ельберта, Муза та ін.). Різняться сорти і за урожайністю, товарною якістю плодів, термінами цвітіння, морозостійкістю тощо.

Персик — дуже світлолюбна, посухостійка і теплолюбна пло­дова порода. При затіненні не закладаються генеративні бруньки, погіршується якість плодів, порушується процес лігнізації дере­вини. Для нормального росту і розвитку сума активних темпера­тур має становити 2500—3000 °С. Промислова культура персика можлива в тих зонах, де стійка температура взимку не нижча за мінус 22 °С. Різкі коливання температури в період спокою викли­кають пошкодження генеративних бруньок, а поступове знижен­ня до мінус 25—26 °С вони здатні витримувати. Деревина найбільш морозостійких сортів може витримувати морози до ЗО °С.

Надземна частина персика — дерево-кущ або дерево 3—5 м заввишки. Плодоносити починає на 2—3-й рік після садіння, про­дуктивний період триває 12—15 років, тривалість життя — до 20—25 років.

Плоди персика мають високі смакові якості. Вони містять 6— 14% цукрів, 0,7% пектину, 0,1—0,9% органічних кислот, до 0,2% дубильних речовин, 10—12 мг% вітаміну С, інші сполуки і елемен­ти. Споживають плоди свіжими, консервують і сушать.

Урожайність персика — до 200—400 ц/га, рівень рентабель­ності — до 200—300%.

У світі вирощують понад 7 млн т плодів персика, але най­більше у США, Італії, Франції, Китаї, Японії, Туреччині.

СУНИЦІ, Культура суниць поширена в усіх зонах плодів­ництва нашої країни, особливо на Поліссі. Суниці вирощують пе­реважно в присадибних селянських і дачних садах. Налічується до 1000 сортів, з них в Україні районовано близько 20. За строками достигання плодів сорти поділяють на ранньостиглі (Київська рання, Львівська рання, Адагумська та ін.), середньостиглі (Куль- вер, Коралова 100, Ясна та ін.) і пізньотиглі (Веденсвіл 7, Зенга- Зенгана, Талісман та ін.).

Плоди суниць мають високі смакові якості; в них міститься

5. 8% цукрів, 0,7—1,5% органічних кислот, 0,7—1,4% пектину, близько 60 мг% вітаміну С, 0,4% зольних речовин (калій, кальцій, фосфор, магній, натрій), мікроелементи та ряд інших сполук.

Суниці досить вологолюбні, відносно тіньовитривалі, нези­мостійкі — надземна частина пошкоджується при температурі мі­нус 16—20 °С, а під покривом снігу витримують морози до 40 °С. Сорти мають неоднакову зимостійкість — більш зимостійкими є Київська рання, Ясна, Коралова 100 та ряд інших. Суниці невибаг­ливі до грунтових умов, але кращими для них є слабкокислі грун­ти легкого і середнього механічного складу.

Надземна частина суниць — трав’янистий кущ до ЗО—35 см заввишки, проте сорти мають різну активність її росту. Почина­ють плодоносити на 1—2-й рік після садіння, продуктивний пері­од у промислових насадженнях триває до 3—4 років, термін екс­плуатації, залежно від технології вирощування, — 1—4 роки, три­валість життя — 8—10 років і більше.

Урожайність становить 80—100 ц/га, в інтенсивних насад­женнях відкритого грунту — до 500—750 ц/га, рівень рентабель­ності — до 150—300%. Плоди споживають свіжими, виготовляють з них соки, сиропи, варення, компоти тощо.

Основними виробниками плодів суниць є США, Італія, Япо­нія, Мексика, Польща, Франція.

МАЛИНА. Культура малини поширена на всій території Украї­ни, але найбільш сприятливі умови для її вирощування на Поліссі, у західному Лісостепу, Прикарпатті, Закарпатті. Вирощують малину переважно в присадибних і дачних садах. Районовано 11 сортів. За строками достигання плодів сорти поділяють на ранньостиглі (Но­вость Кузьміна, Новокитаївська та ін.), середньостиглі (Рубін, Мо- лінг проміс та ін.), пізньостиглі (Техас, Агавам та ін.). Сорти різнять­ся також за урожайністю, вимогами до екологічних факторів.

Малина — відносно тіньовитривала, вологолюбна, невибагли­ва до грунтів, відносно морозостійка, особливо коренева система, хоч у багатьох сортів стебла пошкоджуються морозами 25—ЗО °С.

Надземна частині складається з одно- і дворічних стебел до

5. 2,5 м заввишки. Дворічні стебла щороку відмирають і на ба­гаторічній кореневій системі утворюються нові стебла. Насаджен­ня починає плодоносити з 2-річного віку, продуктивний період плантації 8—10 років, тривалість життя — до 15 років.

Плоди малини мають високі смакові і лікувальні якості, міс­тять 5—10% цукрів, 0,7—2,5% органічних кислот, 5,5% кліткови­ни, 0,6—0,7% пектину, 0,5% зольних речовин, 0,1—0,3% дубильних речовин, ЗО—75мг% вітаміну С і 100—200 мг% вітаміну Р, антибіо­тики, ефірну олію, саліцилову кислоту (до 2,5 мг%), 0,8% білків, 0,3 мг% вітаміну А, 224 мг% калію та ін. їх споживають свіжими, переробляють на соки, сиропи, варення, компоти тощо.

Урожайність становить 60—100 ц/ґа, в інтенсивних насад­женнях — до 150 ц/га і більше, рівень рентабельності — до 150%.

Найбільше малини вирощують у Польщі, Шотландії, США, Канаді.

СМОРОДИНА. В нашій країні культура смородини чорної рекомендується в усіх зонах плодівництва, але оптимальні еко­логічні умови для її вирощування на Поліссі, в західному Лісо­степу, Прикарпатті, Закарпатті.

Районовано 15 сортів, які за строками достигання поділяють на ранньостиглі (Юннат, Мліївська рання та ін.), середньостиглі (Черкащанка, Золушка та ін.), пізньостиглі (Голіаф та ін.). Сор­ти різняться за урожайністю, зимостійкістю, стійкістю до хвороб і шкідників тощо.

Смородина чорна відносно тіньовитривала, дуже вимоглива до вологи грунту і повітря, більшість сортів достатньо зимостійкі, але різкі коливання температури навесні можуть пошкоджувати надземну частину.

Надземна частина — кущ до 1,5—2 м заввишки, плодоноси­ти починає з 2—3-річного віку, продуктивний період триває 8—10 років, живе до 15 років, іноді довше.

У плодах міститься до 10% цукрів, до 2,5% органічних кис­лот, 0,2—1,4% азотистих речовин, 0,4—0,9% дубильних, 0,6—0,7% зольних, до 400 мг% вітаміну С, понад 500 мг% вітаміну Р, 0,7 мг% вітаміну А, 3% клітковини, 0,3—1,5% пектинових речовин, ефірні олії та інші сполуки. Споживають їх свіжими, виготовляють соки, сиропи, желе тощо. Урожайність досягає 150—200 ц/га, рівень рентабельності — до 200%.

Культура смородини найбільш поширена в Німеччині, Вели­кобританії, Австрії, Норвегії.

АГРУС. Агрус районований майже в усіх зонах плодівницт­ва, крім Закарпаття, але найбільше культура його поширена в східному Лісостепу, північно-східному і центральному Степу.

В Україні районовано 11 сортів з різними строками достигання плодів: ранньостиглі (Донецький первенець, Мліївський жовтий), середньостиглі (Рясний, Бахмутський та ін.), пізньостиглі (Фінік).

Агрус менш морозостійкий, ніж смородина чорна, але в умо­вах усіх зон рідко пошкоджується морозами. Рослини посухостій­кі, не дуже вимогливі до світла і грунту.

Надземна частина — кущ до 1,5 м заввишки. Починає пло­доносити на 2—3-й рік після садіння, продуктивний період триває 15—16 років, нерідко до ЗО років.

Плоди містять 7—13% цукрів, 1—2% органічних кислот, 0,3— 1,3% пектинових речовин і до 0,9% дубильних, 20—60 мг% вітамі­ну С та інші сполуки, їх споживають свіжими і переробляють на соки, варення, джеми тощо.

Урожайність досягає 200—300 ц/га.

Основними виробниками плодів агрусу є Німеччина, Польща, Великобританія, Угорщина, Франція.