Соціальний статус особи

Соціальний статус — динамічний процес, в ході якого індивід ви­конує свої права і обов'язки, а також свої різноманітні функції. Тут йдеться про нормативно ухвалені форми поведінки індивіда, що зв'язані з професійними та соціальними якостями людини. Соціальна роль осо­би — це нормативно схвалений спосіб діяльності і поведінки, це «при ведені в дію» соціальні норми відповідності з функціями людини як суб'єкта праці, пізнання, ціннісного ставлення до завдань, що виконує як член колективу або представник певної професії. Соціальна роль завжди реалізується через професійну діяльність і суспільне станови­ще, через доручення та уповноваження. Розглянутий в динамічному аспекті, тобто у зв'язку з функціонуванням особи в суспільному се­редовищі, статус особи виступає як соціальний процес і як соціальне ставлення. Щоб підготувати особу до активної творчої діяльності, до­водиться включити її в існуючу систему виховання, організаційна струк­тура якої базується на загальній структурі соціальної системи.

Організаційна структура цілісного виховного процесу —єдина система соціальних колективів (сімейних, навчальних, трудових та ін.). Надбаний в процесі спілкування та соціальної діяльності в колективі досвід має важливе значення для вироблення у особи, яка формуєть­ся, внутрішніх механізмів саморегулювання вчинків та дій. Але тут виникає одна перепона: соціальна активність особи, яка обмежуєть­ся лише межами трудової, професійної діяльності, перестає відпові­дати вимогам соціального прогресу. При всій значимості зростання трудової активності у сфері матеріального виробництва, в сучасних умовах активізація усіх творчих сил особи стає невідкладною. Це означає формування творчого ставлення до всієї сукупності взає­мозв'язків особи в усіх сферах її життєдіяльності. Творчість в соці­альній сфері тим і відрізняється від професійно-творчої діяльності, що тут на передній план виходить не стільки продуктивність, приро­щення нового продукту, скільки розвиток самої людини як суспіль­ної істоти. Своєрідним продуктом в такому випадку стає сам процес збагачення і реалізації творчих сил кожного члена суспільства.

Демократизація і виховання: нова ідеологічна ситуація

Прямий зв'язок виховання особи з реформами, що відбуваються в Україні, обумовлює особливі завдання, тому що людина має навчитися жити і працювати в нових для неї умовах. Значно зростає роль цілеспрямованого вихо­вання (особливо в межах загальноосвітньої школи, інституту), що враховує об'єктивну ситуацію і суб'єктивні фактори, які впливають на формування особи. Сучасні установи освіти та культури поклика­ні не лише розвивати та удосконалювати закладені в індивіді приро­дою нахили і здібності, але й формувати у людей потребу в постійно­му саморозвитку. Отже, процес виховання значно ускладнюється, бо мова йде вже про те, щоб прищепити новому поколінню який-небудь мінімум навиків, надати не тільки освіту і професію, а й сфор­мувати нову психологію і свідомість, високу духовну культуру як передумову вирішення нових завдань, що стають перед суспільством. Існуюча дотепер система виховання зжила себе і не здатна на позитив­ний внесок в виховання особистісних якостей. Основні хиби системи тради­ційного виховання полягають в тому, що, по-перше, не враховувалось, що такі риси культури, як авторитарність та патріархальність, стали визначати систему виховання. По-друге, впровадження ідеології технократизму в сис­тему виховання привело до того, що виховання особи стало розглядатися не як самомета, а лише як інструмент вирішення інших, насамперед виробни­чих, завдань. По-третє, інтерес особи перестав використовуватись як засіб виховання, а проблеми виховання вирішувались шляхом перспективних ідей досягнення ідеального соціального устрою. По-четверте, одним з основних принципів виховання став принцип протиставлення суспільного особисто­му. Рецидиви віджилої системи виховання не подоланні і в умовах демокра­тизації України. Нерідко доводиться читати, що оздоровлення економіки має автоматично привести до вирішення проблем виховання, бо економіку мож­ливо перебудувати і без зміни системи виховання.

Цілеспрямоване формування суспільно необхідних якостей особи зумовлює відповідну організацію виховного процесу. Доцільно виділити три основні напрямки демократизації системи виховання. Перший напрямок зв'язаний з участю широкої громадськості у ви­хованні і навчанні молодого покоління. Своєрідна «педагогізація» сус­пільства сприяє формуванню такого клімату в соціальній дійсності, за якого виростає фізично здорове і духовно збагачене молоде по­коління, створюється цілісна система вимог до молоді з боку нав­чальних закладів, суспільних організації і інститутів, сім'ї. Другий напрямок зв'язаний з державним керівництвом системою вихован­ня, глибокими структурними змінами у механізмі її керування. За­безпечення стабільності у розвитку виховного процесу, утверджен­ня колективізму і демократизму при вирішенні основних проблем виховання є важливе завдання сучасності. Третій напрямок потре­бує удосконалення та перебудови внутрішнього механізму самого виховного процесу в усіх його ланках.

Виховання завжди комплексне за метою, завданнями і самим про­цесом. В минулому захоплення диференціацією виховання вело до того, що виділяли до 30 напрямків виховання В сучасних умовах змінюються традиційні уявлення про суть виховання як про пере­важно ідеологічний процес, акцентується увага на формуванні здіб­ностей, потреб, інтересів і суспільно значущих якостей особи, на відповідності соціально-економічних умов завданням виховання. Ви­ховна діяльність дедалі набуває характеру суспільного виховання, розвиваючись на основі тісної взаємодії усіх типів навчальних закла­дів, суспільних організації, виробничих колективів. Сучасний етап суспільного розвитку потребує нового концептуального підходу до суті, мети, завдань та змісту виховання, Визначальним в розумінні суті виховання стає усвідомлення особи насамперед як суб'єкта діяль­ності і спілкування, а розвиток особи розглядається як процес безпе­рервного надбання нових соціальних якостей. Ось чому метою вихо­вання стає розвиток особи, безперервне формування та задоволення її потреб, інтересів, збагачення ціннісних орієнтацій, запитів, розкриття задатків і здібностей, духовного потенціалу при зростанні соціальної ролі самої особи в процесі виховання і навчання на основі її вільного самовизначення і саморегуляції. Специфічна сфера суспільної прак­тики, яким є виховання, покликана грати активну роль у створенні середовища розвитку особи, в демократизації суспільства, брати участь в утвердженні гуманістичних ідеалів в житті, в розвитку культури.